5. Особливості господарського розвитку Стародавньої Індії та його відображення в пам'ятках економічної думки

Землеробство та тваринництво, які з часом досягли досить високого рівня розвитку, були основними видами господарської діяльності в Стародавній Індії. У долинах рік Інду і Гангу зрошувальне землеробство зародилося вже у IV ст. до н.е. На високоврожайних полях збирали двічі на рік урожаї бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла, зокрема ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію [13].

Економічна думка Давньої Індії ^-ІІІ ст. до н.е. (осьовий час) узагальнена у трактаті "Артхашастра", автором якого є Каутілья - радник царя. Сама назва цього твору розкриває його зміст. Вона походить від слів "артха" (користь, вигода, прибуток) і "шастра" (наука, науковий твір, вчення). У творі особливо підкреслюється роль керівника держави у розробці і реалізації "правильної" економічної політики. Державотворець мав регулювати ціни на товари, створюючи товарні фонди, і зберігати активним баланс державного бюджету - "збільшувати доходи і зменшувати витрати". Рабство визнається природним явищем для нагромадження багатства та досягнення суспільної користі. Розділити долю нижчого стану суспільства (рабів) тимчасово чи на все життя повинні, згідно з трактатом, і ті, хто не сплачує борги та належні податки за одержану в користування землю. Автор трактату заявляє, що державне багатство складається з результатів праці населення, тому винагорода за неї має збігатися із загальнодержавними потребами - будівництвом, охороною іригаційних споруд, пільговим землекористуванням, освоєнням джерел руди, будівництвом шляхів, боротьбою з купцями-лихварями.

В "Артхашастрі" знаходить своє відображення і проблема "вартості речей": величина вартості визначається кількістю "днів роботи", а винагорода має знаходитись у строгій відповідності до результатів праці. У зв'язку з цим слід відрізняти ринкову ціну від вартості, тому що "конкуруючий продавець збільшує ціну на товар, роблячи її вищою від дійсної вартості". Але, щоб обґрунтувати регламентоване присвоєння прибутку купцями, торгівцями, автор виходить з того, що оскільки ціна товару на ринку складається не тільки з витрат на виробництво, а й з торговельних витрат, то насамперед слід встановити частку прибутку торгівця від ціни товару в розмірі 5 % ціни на місцеві товари і 10 % - на привізні [29].