Закони Хаммурапі

До країн східного рабства, а саме так історики називають країни Стародавнього Сходу, належали також державні утворення Месопотамії (Межиріччя). Особливістю східного рабства було те, що основною продуктивною силою суспільства були селяни - общинники, землероби, вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувалися як домашня прислуга в господарствах царів, деспотів, численних чиновників, при храмах.

У долинах рік Тигру і Євфрату успішно здійснювалося землеробство, спорудження гребель, каналів, інших іригаційних споруд. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. Найпоширенішими ремісничими професіями були такі: каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. За часів могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набули зовнішня та внутрішня торгівля [13].

У XVIII сторіччі до н.е. для Вавилонського царства, що було розташоване у межиріччі Тигру і Євфрату, виникла реальна загроза руйнування його цілісності і незалежності. Швидкий розвиток товарно-грошових відносин почав супроводжуватися різким скороченням надходжень податків у державну казну, а відповідно - послабленням ефективності діяльності державних структур, особливо армії. За умов, коли люди встигли звикнути до самостійності, до відносної волі, до прибутків від ринкової торгівлі, Xаммурапі виявив мудрість і визнав за підлеглими право самим турбуватись про своє життя. У його законах знайшли відображення розвиток товарно-грошових відносин та заходи, які сприяли розширенню торговельних угод. Закріплені в "Кодексі Xаммурапі" правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов'язавши їх не тільки з майновою відповідальністю. Так, за зазіхання на особисту власність мірою покарання могли бути рабство чи смертна кара. Намагання звільнити чужого раба чи сприяння його втечі також каралось смертю. Крадіжка майна в особи, що близька до царя, каралася суворіше, ніж аналогічний злочин, але скоєний проти селянина.

Хаммурапі почав стягувати податки не продукцією, а сріблом. Новий закон також давав можливість царським воїнам та іншим гро- мадянам-вавилонянам не втрачати свої земельні наділи за борги. Тому, хто віддавав або продавав за борги в рабство своїх дружину чи дітей, закон гарантував, що після трьох років рабства членів його сім'ї звільнять з одночасним анулюванням боргу. Масштаби лихварства були впорядковані таким чином, що межа грошової позики не перебільшувала 20 %, а натуральної позики - 35 % від первинної суми. Хаммура- пі декілька разів скасовував всі накопичені в країні борги [29].