Стратегія утвердження інноваційної моделі розвитку аграрного підприємництва

Четвертий розділ “Стратегія утвердження інноваційної моделі розвитку аграрного підприємництва” присвячений побудові моделі інноваційного розвитку аграрного підприємництва й аналізу інноваційних чинників. Дисертант обґрунтовує тезу про те, що в сучасній аграрній економіці, незважаючи на нинішній руйнівний стан, має забезпечуватися поступальний інноваційний розвиток. При цьому автор виходить із методологічного постулату про вирішальну роль сільського господарства у межах АПК. Інакше кажучи, вітчизняний аграрний сектор визначається як один із стрижневих у системі інноваційної діяльності, а сама діяльність має спрямовуватися на зміцнення його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках та досягнення сталого розвитку. Дослідження інноваційної моделі розвитку аграрного  підприємництва автор здійснює з урахуванням трьох таких складників: інститутів, які беруть участь в інноваційному процесі (ділові одиниці, органи місцевого самоврядування, державні установи); інноваційних технологій; практичної оцінки інноваційних моделей.

Рівень інноваційного розвитку аграрного підприємництва визна-чається дією інтелектуально-кадрових, матеріально-технічних і марке-тингово-інформаційних чинників. У дисертації наголошено, що в країнах постіндустріальної стадії розвитку інтелект, інформація стають основними ресурсами інноваційних технологій у кожній сфері національної економіки, у тому числі сільського господарства.

Автор акцентує на тому, що без використання інтелектуального потенціалу аграрний сектор не може динамічно й ефективно функціонувати. Інтелектуальний потенціал аграрного підприємництва зосереджений передовсім у його кадрах. Кадрова проблема на селі ключова для України на всіх етапах її самостійного розвитку, і її варто розглядати у контексті загальної кадрової проблеми в державі. Важливою проблемою формування інтелектуального кадрового потенціалу АПК стало зменшення відсотка осіб з вищою освітою серед керівників сільськогосподарських підприємств з 90,5% у 1995 р. до 54,4% у 2004 р. Для подальшого вирішення кадрової проблеми розвитку аграрного підприємництва необхідно: готувати фахівців, здатних передбачати результати і наслідки господарської діяльності; обґрунтовувати прийняті рішення; оцінювати результати роботи з позицій соціально-економічної ефективності виробництва та науково-технічного прогресу; збільшувати підготовку кваліфікованих робітників для сільськогосподарських підприємств за рахунок бюджетного фінансування; призупинити перепрофілювання сільськогосподарських закладів І-ІІ рівня акредитації на спеціальності, що не відповідають потребам села та його виробництва; розробити механізм стимулювання працівників для їх участі у підготовці фахівців аграрного напряму; розробити комплекс заходів, спрямованих на закріплення у селі випускників аграрних навчальних закладів, підвищувати престиж і попит на освіту, пов’язану зі сільськогосподарським виробництвом. Концептуальні напрями розвитку кадрового потенціалу аграрної економіки мають пройти два етапи: на першому необхідно відновити високий професіоналізм керівників і фахівців, а на другому – сформувати в них підприємницьку культуру й інноваційний тип мислення.

Проведене автором дослідження підтверджує тезу, що вплив матеріально-технічних чинників на інноваційний розвиток аграрного підприємництва надзвичайно важливий, але не безроздільно панівний, як це є в інших сферах господарської діяльності, зокрема промисловості. Причина полягає в тому, що у сільському господарстві індустріальні технології можуть існувати лише у взаємопов’язаному комплексі технічних, технологічних і біологічних процесів. У зв’язку з цим, на думку дисертанта, треба сформулювати основні принципи аграрної інноваційної технологічної політики: встановлення розумних пропорцій між природними можливостями біосфери і людського організму та безмежними науково-технічними можливостями; адаптація інноваційних технологій до особливостей сільськогосподарського виробництва; екологізація агротехнологій тощо. Оновлення матеріально-технічного потенціалу в Україні у найближчій перспективі доцільно здійснювати за двома напрямами: перший передбачає розвиток галузей, що забезпечують аграрну сферу основними засобами, другий – інноваційне використання цих засобів уже в процесі виробництва. Інноваційний потенціал матеріально-технічних ресурсів спочатку варто спрямувати на продукування тих факторів виробництва, які зроблять прорив у інноваційних технологіях різних сфер аграрного сектора, а відтак зайнятися виробництвом у сільському господарстві ресурсів, що будуть інноваційними для інших сфер національної економіки.

В умовах насичення ринку благами, збільшення товарної пропозиції, зменшення попиту та загострення конкуренції на аграрних ринках потрібно вдосконалювати сільськогосподарський продукт, поліпшувати його якість, урізноманітнювати асортимент. За цих умов провідним принципом інноваційного розвитку стає ринкова потреба, а механізмом його здійснення – сукупність маркетингових заходів. Дисертант обґрунтовує тезу про те, що маркетинг за природою – інноваційний, оскільки передбачає постійний рух від традиційного до нового. Вихідним моментом майбутньої ефективності маркетингових зусиль є своєчасна, повна та достовірна інформації про ринок, споживачів, конкурентів, посередників тощо. На думку дисертанта, особливо доцільно стимулювати розвиток системи інформаційно-консультаційного обслуговування аграрного виробництва.

Дисертант виходить з того, що найголовнішою проблемою маркетингових зусиль є ефективність. Обґрунтовано, що підвищення ефективності аграрного маркетингу можна досягти двома напрямами. Перший – забезпечувати зростання корисності маркетингу без збільшення витрат; другий – знижувати витрати без зміни маркетингової корисності. Реалізація обох напрямів пов’язана з дієвістю механізму цін, тобто здатністю цінового механізму ефективно розподіляти інвестиційні ресурси, координувати процес маркетингу відповідно до споживчого попиту, усувати суперечності між маркетинговими фірмами та споживачами, які полягають у тому, що перші прагнуть максимального зниження витрат через скорочення асортименту сервісу. Отже, завдання аграрної маркетингової діяльності полягає у встановленні відносної рівноваги між витратами і рівнем задоволення потреб споживачів.