Макроекономічний аналіз використання аграрного ресурсного потенціалу

У третьому розділі “Макроекономічний аналіз використання аграрного ресурсного потенціалу” проаналізовано аграрний ресурсний потенціал і його складники: трудовий потенціал, капітал, земля.

Категорію “аграрний ресурсний потенціал” автор трактує як сукупність економічних здатностей аграрного сектора, які можна використовувати для задоволення потреб суспільства у продуктах і сировині, підтримання продовольчої безпеки країни та зростання обсягів її національного багатства. Основу аграрного ресурсного потенціалу становить виробничий потенціал (земля, праця, капітал). Особливим ресурсом аграрного економічного потенціалу є підприємницький хист, який бере на себе ініціативу поєднати ресурси землі, праці та капіталу в єдиний процес виробництва товарів і послуг. Рівень ефективності використання ресурсів – основний показник результативності, аграрного потенціалу.

Дисертант обґрунтовує тезу про те, що перспектива ефективного використання в Україні аграрного ресурсного потенціалу, здатного забезпечити постіндустріальну стадію цивілізаційного розвитку, має здійснюватися на надійній науково-методологічній базі прогнозування, в основі якої містяться: визначення головних перспективних напрямів соціально-політичного розвитку країни; розроблення концепції стосовно головних тактичних і стратегічних напрямів відновлення аграрного ресурсного потенціалу та його розвитку в ринковій економіці; створення надійної інформаційної бази (статистична інформація, інформаційні потоки, науково-технічні ідеї); узгодження результатів використання аграрного ресурсного потенціалу з державними соціально-економічними програмами.

Відтак автор аналізує кожну складову аграрного ресурсного потенціалу. Трудові ресурси – найголовніша частина аграрного ресурсного потенціалу. Дослідження специфічних особливостей використання трудових ресурсів у сільському господарстві дало авторові змогу виділити найголовніші чинники, що впливають на формування трудового ресурсного потенціалу й аграрного ринку праці. До них належать передовсім демографічні, соціальні, мотиваційні й економічні чинники. Демографічні чинники характеризують кількісні сторони, або ознаки трудового потенціалу аграрного сектору, його чисельність, статево-вікову структуру, міграційні процеси. Акцентовано на тому, що в Україні склалася загрозлива демографічна ситуація: зменшується кількість сільського населення, знижується народжуваність на селі.

Соціальні чинники визначають ступінь надійного соціального захисту сільського населення, стан здоров’я працівників, рівень освіченості. Мотиваційні чинники реалізуються через економічні інтереси, стимули, мотиви, а сама мотивація до праці здійснюється через різні механізми: економічні, етичні, організаційні, адміністративні.

Серед економічних чинників автор виділяє справедливість оплати праці. Дисертант обґрунтовує необхідність взаємозв’язку між продуктивністю праці та заробітною платою працівника. Нові трудові відносини повинні будуватися на соціальному партнерстві між працею і капіталом, основу якого становить вартість робочої сили та її справедлива ціна. В аграрному секторі України, на думку автора, аграрні підприємці намагаються встановити заробітну плату на рівні, значно нижчому від величини граничного продукту праці.

Відтак автор переходить до аналізу стану та використання наявного в аграрному виробництві капіталу. В дисертації визначено, що сучасний стан використання основного капіталу в сільськогосподарському виробництві незадовільний. В аграрному секторі відбуваються процеси деіндустріалізації виробництва: обвальне зниження технічної і технологічної оснащеності. Причинами, які зумовили цей процес, на думку автора, були політика лібералізації цін; високий рівень інфляції; зниження доходів товаровиробників; зниження життєвого рівня населення; диспаритет цін. Особливу увагу звернено на політику лібералізації цін, що здійснювалась упродовж усіх років трансформаційного періоду. Ця політика ще раз довела хибність теорії про “саморегулювання” ринку, тобто автоматичного встановлення рівноваги між попитом і пропозицією вільної ринкової конкуренції виробників техніки і ресурсів та формування альтернативного вибору споживачів. У реферованому розділі показано, що ціни на машини та ресурси зростають швидше, ніж на продукцію аграрного сектора.

Автор доходить висновку про те, що кількісне і якісне оновлення матеріально-технічної бази аграрних підприємств стримує наявність великої кількості дрібних товаровиробників, які внаслідок обмеженості власних і позичкових коштів не здатні придбати дорогу сільськогосподарську техніку й знаряддя. Обґрунтовуються напрями надійного та ефективного забезпечення агровиробників матеріально-технічними ресурсами.

У дисертації з’ясовано особливості функціонування оборотного капіталу аграрного підприємництва, серед яких автор акцентує на можливості відтворення значної його частки у самих господарствах, зокрема селянських. Важливим фактором підвищення ефективності використання оборотного капіталу є наявність високоякісного посівного матеріалу, впроваджень у виробництво нових високоврожайних і скоростиглих сортів сільськогосподарських культур, внесення оптимальних доз мінеральних та органічних добрив, впровадження сучасних технологій виробництва, вдосконалення способів підвищення продуктивності природних кормових угідь, інтенсивне використання культурних пасовищ. При формуванні ефективного вітчизняного ринку оборотного капіталу треба передбачити, як вважає автор, протекціоністські заходи на користь національних виробників (зокрема, мінеральних добрив), максимальне використання місцевих ресурсів для поповнення оборотного капіталу.

У реферованому розділі зазначено, що використання різних форм власності на землю – найскладніше питання у теорії та практиці підприємництва. Дослідження цих проблем, на думку дисертанта, доцільно розглядати з двох позицій:

–     рівня ефективності використання землі за різних форм власності;

–     відносин, які виникають з приводу володіння, користування та розпорядження землею (рентних, орендних тощо).

Найдискусійнішим питанням земельних відносин є товарність землі. Земля, на думку автора, якнайшвидше має стати товаром, бо заборона її купівлі-продажу деформує природу приватної власності на цей ресурс: юридично приватна власність на землю нібито існує, але економічно не працює і формує нелегальний земельний ринок, що є серйозним чинником тінізації економіки. Проведене дослідження засвідчує, що у вітчизняній економіці потужно діють чинники, які підвищують вартість землі (високі ціни на землю в ЄС, очікування спекуляції земельними ділянками). Проте низка чинників знижує вартість  землі (низька якість багатьох полів, низька віддача на капітал у сільському господарстві, непрогнозована урядова агрополітика, велика кількість продавців на земельному ринку та ін).

Автор обґрунтовує висновок, що відсутність ринку землі в умовах формування його нормативно-правової бази може замінити оренда, яка має певні позитивні переваги. Проте важливим засобом капіталізації сільського господарства у перехідний період, оренда у тривалій перспективі не може забезпечити конкурентоспроможність і виживання аграрних підприємств. Тому розвиток орендних відносин на найближчу перспективу має спрямовуватися на концентрацію земельної власності, визначення оптимальних термінів оренди (не менше ніж 10 років і не більше ніж 25), законодавче врегулювання застави права оренди та справедливу величину орендної плати.

Важливою складовою цього розділу є дослідження проблем земельної ренти. Автор поділяє погляд тих учених, які визначають зміст земельної ренти  на підставі теорії граничного продукту. При цьому дисертант виходить з  поняття економічної ренти, яку трактує як відношення будь-якого доходу до виробничих витрат, котрі переважають його альтернативну вартість. Увага, яку автор приділив аналізу рентних відносин, зумовлена переходом аграрної економіки України до ринку і врахуванням ренти у формуванні ціни на такий специфічний ресурс, як земля, а також розвитком орендних відносин в аграрному виробництві.