Основні напрями вдосконалення державного регулювання господарської діяльності аграрних підприємств

У третьому розділі – “Основні напрями вдосконалення державного регулювання господарської діяльності аграрних підприємств” розкриваються  питання необхідності регіоналізації державної аграрної політики, розглядається ціноутворення як найважливіший елемент механізму державного регулювання діяльності аграрних підприємств і позначаються  основні напрями поєднання державних і ринкових механізмів регулювання аграрного виробництва.

Ефективний механізм  державного регулювання економічного розвитку аграрного сектора регіону має забезпечувати активізацію господарської діяльності в регіонах, впровадження нових виробничих відносин та впливати на покращення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу сільських територій; створювати умови для посилення спеціалізації та інтеграції аграрного виробництва тощо. 

На сьогодні вже розроблено Державну стратегію регіонального розвитку на 2005-2011 роки.  Вивчивши проект структури і розділи цієї Стратегії, автор пропонує доповнити запропоновану Стратегію наступними самостійними розділами:

- заходи щодо здійснення принципу субсидіарності в управлінні регіонами;

- напрямки і способи підтримки сільськогосподарських виробників;

- розробка і здійснення заходів для ліквідації диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію промисловості, що споживається селом.

Аналіз самодостатності регіону, проведений у рамках дисертаційної роботи, показав, що в Луганській області, як і в інших регіонах, шляхом здійснення протекціоністської цінової, тарифної, податкової політики органи місцевої влади і місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають створювати більш сприятливі умови для місцевих товаровиробників.

Суть державного регулювання на обласному рівні полягає в тому, щоб, використовуючи цінові та нецінові, прямі та непрямі методи, органи виконавчої та законодавчої влади області сприяли становленню і розвитку ринкової економіки, її інфраструктури, створювали необхідні передумови для адаптації товаровиробників до умов ринку й отже забезпечували продовольчу безпеку свого регіону.

Державними програмами щорічно мають визначатися види та обсяги квоти продукції, рівні цін підтримки та еквівалентних цін. Квоти на ті види продукції, котрі мають підтримуватися через ціни, розподілятимуться між товаровиробниками на конкурсних засадах. Решта продукції пропонується на аграрний ринок через систему біржової торгівлі чи в інший спосіб за ринковими цінами.

Вважаємо необхідним та економічно виправданим, поряд із проведенням заходів щодо прискорення реформування земель­них і майнових відносин в АПК, створити однакові стартові умо­ви для формування цін в усіх трьох сферах агропромислового комплексу. Це означає, що на певний період розвитку ринкової економіки адміністративними методами запроваджується в прак­тику господарювання норма прибутку на капітал як оціночний показник ефективності виробництва. Якщо ринкові ціни не за­безпечують встановлених норм прибутку, то уряд розглядає пи­тання про необхідність бюджетної підтримки галузі та конкрет­ний механізм її застосування.

Аналіз підтримки кредитного забезпечення аграрних підприємств дозволив зробити висновок про те, що цей механізм ще не набув стабільного характеру. Автором розроблено та запропоновано схему здешевлення  кредитів для сільгосптоваровиробників.

У роботі доводиться, що державна підтримка на 1 га площі застаріла. Її можна застосовувати, але для господарств із врожайністю понад 30 ц з га, а не 10 ц. Сьогодні необхідна державна підтримка інноваційно-інвестиційного розвитку. Треба регулювати відрахування на розвиток виробничих фондів, селекції.

Автор доводить необхідність прийняття закону, у відповідності до якого торгівля, банки та інші установи, які отримують високий прибуток, повинні відраховувати з нього певний відсоток на розвиток інновацій для агропромислового виробництва в межах 70-80 % від суми прибутку. Норматив відрахувань на відновлення виробничих фондів має розраховуватися не від прибутку, а від чистого прибутку.

Державна підтримка розвитку села має стимулювати інтенсифікацію виробництва.

Необхідна підтримка розвитку обслуговуючих кооперативів. Стимулювання інфраструктури ринку можна здійснити через біржі, слід звільнити від сплати ПДВ тих, хто реалізує зерно через біржі.

На регіональному рівні необхідно створити регіональний фонд підтримки ринкових перетворень села. Відрахування в цей фонд повинні робити підприємства усіх сфер економіки регіону, які успішно розвиваються.

Таким чином, державна підтримка розвитку аграрного виробництва виходить із теоретичної необхідності  державного регулювання економіки на основі вимог закону вартості, доходності та інших економічних законів.