Теоретичні основи розвитку організаційно-правових форм господарювання в АПК

У першому розділі  – "Теоретичні основи розвитку організаційно-правових форм господарювання в АПК" розглядаються концептуальні основи перетворення аграрної сфери виробництва, розкриваються основні форми господарювання в аграрному секторі економіки та доводиться необхідність державного регулювання діяльності аграрних підприємств. Ринкова трансформація розглядається в роботі як система економічних відносин, яка знаходиться у процесі переходу від структурованої державної форми власності, відтворення якої підтримувалося адміністративно-централізованими методами, до системи економічних відносин, котрі ґрунтуються на різних формах власності, у якій органічно поєднується державне регулювання  макро-  та мікроекономічних процесів відтворення.

Соціально-економічну основу  ринкового господарства складає підприємництво, а матеріальну базу економічного та юридичного суверенітету підприємця становить власність на засоби та результати виробництва. Формування власності аграрних підприємств автор розглядає через процеси роздержавлення та приватизації.

Аналіз розвитку форм господарювання в аграрному секторі економіки показав, що сьогодні в Україні в результаті процесів роздержавлення і приватизації в сільському господарстві сформувалися наступні основні форми аграрних підприємств: особисті господарства населення, фермерські господарства, сільськогосподарські підприємства.

Виробництво валової продукції в особистих господарствах населення протягом 1990-2006 рр. щороку зростало, а їх питома вага у загальному обсязі виробництва, починаючи з 1996 р. домінувала, складаючи за роками від 54,0 до 61,8 %. Особисті селянські господарства значною мірою забезпечили трудову зайнятість селян і виконують буферну функцію при зменшенні потреби сільського господарств у трудових ресурсах та нерозвиненості інфраструктури на селі. Проте вони не можуть бути переважними у найближчій перспективі розвитку аграрного виробництва.

Широкомасштабне реформування КСП створило умови для прискорення розвитку фермерства. На сьогодні налічується 42,5 тис. фермерських господарств, середній розмір кожного – 84,6 га сільськогосподарських угідь. Ця форма господарювання відповідає високо­ефективній моделі ведення фермерства в Європейських країнах.

Великі сільськогосподарські підприємства залишаються найбільшими потенційними виробниками сільськогосподарської продукції. В Україні середній розмір 21,4 тисяч госпо­дарств становить 939 га, із них 79,7% землі використовуються господарствами з се­реднім розміром – по 2655,4 га. Сільськогосподарські підприємства в Україні у 2005 році використовували 50% сільськогосподарських угідь, а виробили лише 36,5% валової продукції, з них 38,8% –  рослинницької і 32,5% – тваринницької. У цьому ж році рівень рентабельності сільськогос­подарського виробництва становив 6,8%. У 2006 р. проти відповідного періоду 2005 р. виробництво продукції сільського господарства (у порівнянних цінах) у сільськогосподарських підприємствах  зросло на 4,2% (у господарствах населення відбулося скорочення на 2,1%).

Останніми роками активно розвиваються нові господарські формування, котрі створю­ються шляхом оренди землі потужними промисловими підприємствами, фінансовими і сервісними структурами, які інвестують кошти у виробничу і соціальну сфери села. Так, металургійний завод  ім. Ілліча Донецької області орендує понад 100 тис. га землі у двох об­ластях. Шахта ім. Засядька створила дочірнє підприємство – агрофірму "Шахтар" із землекористуванням понад 90 тис. га сільськогосподарських угідь. Ця форма господарювання набуватиме подальшого поширення в умовах, коли держава не може інвестувати в АПК достатніх коштів.

Після здійснення приватизації майна і землі КСП склалася сприятлива ситуація формування в аграрному виробництві підприємств ринкового типу. Надане селянам право розпоряджатися своєю земельною часткою (паєм) зумовило їхній вибір форм господарювання. Переважна більшість власників земельних часток (паїв) та майнових паїв взяла участь у формуванні товариств із обмеженою відповідальністю (41,7%), сільськогосподарських кооперативів (23,2%) та приватних (приватно-орендних) підприємств (20,2%).

Таким чином, в Україні в ході аграрної реформи відбулося реформування власності й створення нових агроформувань ринкового типу. Пріоритетом сьогодні є становлення повноцінного й ефективного приватного сектору та формування сприятливих умов для діяльності організаційно-правових форм господарювання на основі різних форм власності. Це зумовлює рух вітчизняної економіки у напрямку подальшого розвитку багатоукладності на шляху формування ринкових відносин.

Перехід до ринкових відносин в економіці України ніяк не зменшив, а навпаки, підсилив актуальність дослідження проблеми державного регулювання економічних відносин аграрних підприємств.

Підвищення ролі держави у розвитку аграрної економіки може бути ефективним лише за умови вдосконалення системи державного регулювання (включаючи і планування), що дозволяє у рамках аграрного ринку, який створюється, вирішити проблему динаміки сільського господарства та прискорити реалізацію аграрної реформи в Україні. Необхідність державного регулювання розвитку сільського господарства очевидна, а забезпечення на цьому підґрунті продовольчої безпеки варто розглядати як найважливішу умову суверенітету країни, економічної незалежності та соціальної стабільності у ринкових відносинах і глобалізаційних процесах.