Наукова новизна одержаних результатів.

Дисертація є першим у юридичній науці системним монографічним дослідженням господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку відповідно до вимог модифікованої Концепції сталого розвитку для України, на основі якого розроблено методологію оновлення господарського законодавства, спрямовану на розв’язання наукової проблеми  конструктивної модернізації зазначеної галузі шляхом впровадження функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизована в теоретичних положеннях і висновках, найбільш важливими з яких є наступні.

Вперше:

аргументовано актуальність та доцільність запровадження наукової доктрини імплементації функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в систему господарського законодавства, доказові положення якої дозволяють відновити в ГК України втрачений пакетний зв'язок законів щодо угод про розподіл продукції і концесії, що сприятиме координації організаційно-майнових взаємозв'язків інвестування паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК) України;

обґрунтовано невідповідність принципових положень Закону України “Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України” сучасній господарсько-правовій думці щодо вимог сталого розвитку (за концепцією Національної доповіді України 1999 р.), для усунення якої представлено  нові завдання господарського законодавства по реалізації довгострокових проектів розвитку та запропоновані зміни до зазначеного Закону;

розроблено правовий режим господарського обороту природних ресурсів надр і шельфу, сутність якого полягає у встановленні типових організаційно-майнових умов функціонування цього обороту для реалізації приписів ст.5 ГК України за допомогою інструментів функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку;

розроблено методику попередження господарсько-правовими засобами неефективної діяльності суб’єктів господарювання НАК “Укрнафтогаз” у частині укладання недоцільних угод і здійснення сумнівних операцій стосовно розподілу та використання природних ресурсів у господарському обороті;

обґрунтовано, що мотив використання природних ресурсів у сфері господарювання має правове значення, тому у разі прийняття Закону України “Про концесії природокористування” прогнозується створення правових умов досягнення інвестором і державою своїх інтересів, відповідно, для першого – у частині звуження предмета регулювання та розширення об'єкта договірних організаційно-майнових зв'язків, для другого – навпаки;

запропоновано конкретизацію правової конструкції угоди про розподіл продукції шляхом розширення предмета однойменного Закону та удосконалення його офіційної доктрини;

реконструйовано принцип функціональної спрямованості господарського законодавства на створення правових умов реалізації довгострокових проектів сталого розвитку населених пунктів країни, що зумовлено потребами розв’язання економіко-правових проблем обслуговування містоутворюючих підприємств;

обґрунтовано пропозицію щодо ліквідації подвійного стандарту оцінки економіко-правової ситуації, коли прибутком від реалізації корисних копалин, визнаних власністю народу, розпоряджається винятково суб'єкт господарювання, що є власником коштів та активів, задіяних у їхньому освоєнні (видобутку) з надр, минаючи потреби відтворення національного господарства, що принципово спотворює зміст норми ст.5 ГК України та знижує соціальний ефект правового регулювання підприємництва.

Удосконалено:

прийоми прогнозування пріоритетів оновлення господарського законодавства, обумовленого економічною сутністю використання природних ресурсів і правовою сутністю порядку організації їх експлуатації, що дозволяє ввести господарсько-правову компоненту у комплекс норм про здійснення реєстраційно-дозвільних процедур інвестування до галузі надрокористування, паспортизації цільових програм сталого розвитку населених пунктів, проведення ефективної концесійної політики та заходів екологізації  діяльності суб’єктів господарювання;

спосіб конкретизації правового статусу суб'єктів відтворення національного господарства завдяки встановленню їх обов’язків по реалізації програм економічного та соціального розвитку на основі спільних з недержавними суб’єктами господарювання проектів інвестиційної підтримки, що дозволяє визначити перелік суб’єктів проведення концесійної політики та уточнити суб’єктний склад територіально-господарських договірно-зобов'язальних відносин;

сукупність засобів стабілізації суб’єктно-об’єктного складу правовідносин концесійного використання природних ресурсів шляхом деталізації умов реалізації норм про особливості режиму сировинних та територіально-рекреаційних концесій природокористування;

рівні гармонізації законодавства про використання нафтогазових ресурсів, зокрема четвертий рівень, на якому досягається узгодження відповідних критеріїв забезпечення системності вимог сталого розвитку для України, з одного боку, та концепції теорії господарського законодавства – з іншого, що дозволить створити цільовий комплекс вимог процедурно-технічного, економічного, організаційно-майнового характеру на концептуальних засадах ГК України.

Дістали подальшого розвитку:

доктрина Закону України “Про угоди про розподіл продукції” у частині обґрунтування в його предметі самостійного типу організаційного та договірного зв'язку господарських зобов'язань, що дозволяє конкретизувати умови реалізації довгострокових програм розвитку економіки регіонів і країни;

доктрина Закону України “Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України” шляхом розширення можливостей правового впливу на економічну політику, з одного боку, та узагальнення досягнень господарсько-правової науки з питань організації державних програм розвитку населених пунктів, з іншого, що забезпечить її взаємозв'язок із запропонованою функціонально-цільовою підсистемою;

підходи щодо подолання концептуальних труднощів у визначенні природи угод про розподіл продукції, а саме шляхом уточнення предмета господарської діяльності, яке надано в ч.1 ст. 3 ГК України;

конкретизація вимог сталого розвитку шляхом введення до складу господарських прав, обов’язків і зобов’язань мотивів, які є необхідними для системної законотворчості та втілення в ГК України, що дозволить посилити господарсько-правовий режим сировинних концесій та підтвердити доцільність розробки спеціального  закону про концесії у сфері природокористування;

науковий апарат щодо використання природних ресурсів у сфері підприємництва, зокрема, шляхом запровадження нових прийомів тлумачення обов’язків з: паспортизації об'єктів концесії; корегування господарсько-правових вимог і дозвільно-реєстраційних процедур обліку; оцінки досягнутих результатів діяльності надро-, лісо-, водогосподарських комплексів внаслідок залучення їх у відтворювальний процес, що дозволить потенційному концесієдавцеві віддати перевагу у відносинах з інвестором одній з наступних альтернатив: концесія – ліцензія/дозвіл – угода про розподіл продукції/про об'єднання майна тощо;

вимоги до організації правової роботи, серед яких новий доцільним є підхід до централізованої формалізації контролю за виконанням умов договорів концесії, шляхом створення інформаційно-пошукової системи "ЕТАП-КОНЦЕСІЯ" у частині попереджувальних та перевірочних дій, а також автоматизованого нарахування штрафних санкцій і створення форм звітів для відображення фактів неналежного виконання або невиконання умов договорів та ведення претензійно-позовної роботи.