ВИСНОВКИ

 

На основі проведеного дослідження розв’язано галузеву господарсько-правову проблему розбудови методології адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку внаслідок обґрунтування концепції функціонально-цільової підсистеми засобів спеціалізації правомочностей суб’єктів господарських прав, яку запропоновано до впровадження в систему господарського законодавства, а також висновків теоретичного і практичного характеру, основні з яких зводяться до наступного.

1. Сучасний стан суперництва в державно-приватному партнерстві все ще не зводить підприємницькі та державні ініціативи стосовно інвестицій у систему організаційно-майнових зобов'язань, збудованих на розвинутих товарно-грошових відносинах. Запропоновано, у межах вирішення аналітико-прикладної проблеми адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку, змінити правові засоби поліпшення підприємницького клімату та методологічні підходи підвищення рівня правової культури.

З позиції господарсько-правових знань вперше надано вимогам сталого розвитку інструментально-операційне значення. Опосередкування їх сутності господарсько-правовим виміром створює можливість інтеграції обов'язків держави з відродження вугільної, розвитку нафтової і газової галузей промисловості, раціоналізації транзитного потенціалу країни, реанімації старих свердловин видобутку корисних копалин, зокрема, шляхом об’єктування (переводу) правових цінностей сталого розвитку у розряд вимог для практичного застосування при розробці порядку і правил передачі об’єктів у концесію, укладанні договорів і угод з недержавними суб’єктами господарювання, паспортизації цільових програм розвитку населених пунктів. Враховуючи, що частіше досліджуються й удосконалюються не функції господарського законодавства стратегічного характеру (наскрізні і службові), а поточні функції оперативного характеру, обгрунтовується взаємообумовленість поведінки суб’єктів господарських прав трансформацією правових засобів.

2. Модернізація господарського законодавства шляхом адаптації до вимог сталого розвитку долає розрізнену дію норм про форми реалізації інвестиційних проектів та встановлює юридичні вимоги, адекватні правовим цінностям більш високого порядку, ніж комерційні інтереси сьогодення. Новела базового акту – ГК України - в частині закріплення норм про господарський правопорядок стала передумовою подолання колишньої “пасивності” законодавства до вимог сталого розвитку і початком внутрішньо узгодженої орієнтованості його засобів на три складові Концепції сталого розвитку. Зазначену тенденцію підсилює авторська концепція функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарського законодавства, принциповий підхід якої у зведенні в  єдиний структурний елемент: засобів забезпечення соціальної спрямованості економіки природокористування; інструментів раціоналізації договірних конструкцій, на засадах яких використовуються природні ресурси у сфері господарювання; способів екологізації господарювання та його правових засад. Запропонований підхід деталізує предмет господарського законодавства вказівкою на цільову орієнтацію реалізації права на розвиток та екологізацію господарських рішень. Це дозволить відстежувати природоємність господарювання за технологією паспортизації програм розвитку відповідних галузей природокористування. 

3. Функціонально-цільова підсистема сприяння сталому розвитку - це  формалізована частина норм господарського права, що опосередковує цільовий комплекс засобів, здатних забезпечити функціонування ланцюга типізованих правил поведінки у відносинах, пов’язаних з господарським використанням природних ресурсів відповідно до об’єктивних потреб економіки природокористування і закономірностей суспільного розвитку. Методологічне значення сутності функціонально-цільової підсистеми в  утворенні запропонованої комбінації норм: інституту господарського використання природних ресурсів, субінституту концесій природокористування та цільового комплексу інших господарських норм, якими, у сукупності, досягається переведення термінологічної цінності інструментів переваг, стримувань та обмежень суб’єктів господарських прав на відносини з формування майнової основи господарювання з використанням  природних ресурсів.

Для подолання індиферентності правової регламентації господарювання (ознака невисокого рівня розвитку економічних відносин та правової культури) пропонується: впорядкування засобів стимулювання (преференцій, дотацій, компенсацій тощо); втілення у юридичну форму способів попередження господарських правопорушень при реалізації інвестицій у галузь природокористування; систематизація первинних засобів (дозволів, заборон, вимог) за критерієм їх сприяння сталому розвитку.

4. Економічний розвиток забезпечується ефективним використанням у майновій основі господарювання природних ресурсів. Довершеність дефініції господарської діяльності та уточнення предмету ГК України доповненням стосовно організації реалізації інвестиційних проектів у господарській діяльності на засадах угод про розподіл продукції підсилює стабілізуючу функцію Кодексу та опосередковує зв'язок реалізації інвестицій з іншими джерелами економічного росту у всіх сферах національного (народного) господарства, включаючи інновації. Водночас прийняття Економічного кодексу України призведе до розпорошеності вимог до суб’єктів забезпечення соціальної орієнтованості економіки. Більш доцільною є рекодифікація господарського законодавства на базі ГК України, який  не має системних вад і дозволяє доповнювати  зміст функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку, не навантажуючи правовий простір новими актами.

5. Вибудова таких пріоритетних напрямів адаптації, як цільові орієнтири на конкретизацію вимог забезпечення соціальної спрямованості економіки внаслідок упорядкування прав на залучення до господарського обороту природних ресурсів, зумовлює необхідність створення умов господарсько-правової реалізації інноваційних проектів в економіці природокористування. Досягнення адекватності господарського законодавства вимогам забезпечення сталого розвитку – вихідний пункт і консолідуючий початок упорядкування правових основ організаційно-договірних зобов'язань в його загальній, особливій і спеціальній частинах. У ході адаптації досягається єдність економічних і правових цілей, встановлених у першій кодифікаційній формі – ГК України, що забезпечує корекцію правового режиму господарського використання природних ресурсів та якісно поліпшує такий набір господарсько-правових засобів, як договори та позадоговірні зобов'язання  стосовно сприяння сталому розвитку. Адекватність стрижневих положень ГК України оновленому економіко-правовому середовищу визнається стимулом залучення стратегічних інвестицій, тому що забезпечує закономірність, спрямованість і незворотність процесу створення умов для правотворчості, правореалізації і правозастосування.

6. Господарська компетенція при організації спільних програм розвитку державних підприємств та  потенційних інвесторів звичайно презюмується як явище об'єктивного порядку, що призводить до перекрученого уявлення про систему юридичних фактів господарського права та уникнення адекватної відповідальності за обмеження прав державних підприємств (з інвестиціями) на користь інвестора за договірними умовами. Внесено корективи у відомий механізм інвестиційно-договірних відносин з об'єднання майна державного підприємства і інвестора внаслідок доповнення його господарсько-правовими засобами попередження протиріч в інвестиційних зв'язках, а саме: обов’язковість державної реєстрації інвестицій у надрокористування; укладання угод інвестора з НАК “Нафтогаз України” про умови підтримки стратегії розвитку галузей надрокористування; типізація договірних умов; паспортизації цільових програм; вдосконалення правової роботи.

7. Нові підстави вважати господарське законодавство передумовою реалізації довгострокових проектів росту економіки ґрунтуються на динамічності зміни системи підприємницьких прав. Також його засоби здатні не припускати консервації старого порядку надро- і шельфокористування; усувати гальма оновленню правового регулювання відносин, пов’язаних із господарським використанням природних ресурсів, зміцнювати на ринковій основі економічне  положення  територіально-господарських систем. Обгрунтовано, що виконання ними вказаних функцій затримується внаслідок панування короткострокової ліцензійно-дозвільної системи господарського користування природними ресурсами та внутрішньої суперечливості офіційної доктрини предмета угод про розподіл продукції. Виявлений дисбаланс розмежування предметів господарського відання і повноважень у сфері природокористування долається зміною визначення предмету Закону “Про угоди про розподіл продукції” (ч.3 ст.2). Конкретизація галузевої належності вимог до сторін угод надасть територіально-господарським системам України інструменти розв'язання соціально-економічних проблем власними силами (без субвенцій) і відкриє нові можливості поповнення бюджету податковими відрахуваннями з підприємств, залучених для реалізації вказаних угод та договорів, включаючи суміжні виробництва.

8. Співставлення положень українського господарського законодавства з міжнародними вимогами до стандартів та регламентів природокористування дозволяє стверджувати, що термінологічний вираз двутипності механізму концесії природокористування (сировинної і рекреаційно-територіальної) має бути легалізовано в самостійному законі, який зміцнив би елементи господарського правового порядку. Для цього в проекті Закону про концесії природокористування передбачено правовий зміст оперативного господарського використання природних ресурсів, окреслено конструкцію господарського відання об'єктом концесії, розмежовано комбінації правового режиму стосовно розподілу продукції на основі угоди, визначено вимоги до локальних актів. Програмно-прогностичні функції та завдання запропонованого проекту сприятимуть впорядкуванню відносин у сфері господарювання і відповідатимуть пануючим в українському суспільстві цінностям, закріпленим у ГК України. З метою повного, комплексного, погодженого і системного правового забезпечення гірничих, лісових, водних і інших концесій природокористування структура спеціального закону має бути підпорядкована рамковому Закону „Про концесії”.

9. Принципово новаторським курсом зміни самої методології розв’язання проблем стабілізації правового регулювання господарських відносин, пов’язаних із використанням природних ресурсів, має бути взаємозалежність елементів функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку від адекватного набору правових засобів задоволення комерційних інтересів суб’єктів господарювання при досягненні соціально корисних цілей.

10. Континуальний метод правового регулювання відносин, пов’язаних з господарським використанням природних ресурсів, дозволяє встановлювати нові системні ознаки та зв'язки запропонованої функціонально-цільової підсистеми, враховуючи практику правозастосування, традиції, правову культуру народу. Утворенням нової спільності норм забезпечується реалізація прав суб’єктів господарювання в основних і супровідних відносинах. Оскільки розбудову
Гірничого закону здійснено безвідносно до континуального методу правотворчості з  дублюванням основних положень в інших Законах, Гірничий закон доцільно скасувати. Прогалини правового регулювання реорганізації вугільної галузі здатні заповнити положення, передбачені законопроектом „Про ліквідацію вугільних підприємств та раціоналізацію вуглевидобутку”, у разі його прийняття.

11. Як спосіб одержання знання про екологізацію господарського законодавства умовно „розпредмечено” гірниче, водне, лісове, цивільне, господарське законодавство і приведено кожну із галузей до загального знаменника юридичних вимог забезпечення розвитку з позитивним екологічним результатом. Внаслідок цього досягнуто „опредмечування” екологізації господарської діяльності та отримано докази, що адаптація до правових стандартів ЄС доцільна в частині екологізації господарської діяльності. У правовому регулюванні господарського використання природних ресурсів превалює національний режим кожної з держав - членів ЄС. Але країни-лідери досягли стану гармонічності правових режимів господарського природокористування завдяки запровадженню вимог сталого розвитку. В роботі аргументовано, що їх запровадженню здатні сприяти господарсько-правові засоби.

12. Порівняльний аналіз законодавства Німеччини, Нідерландів (лідерів ЄС) та України про господарське використання природних ресурсів свідчить, що правопорядок вказаних країн в аспекті забезпечення вимог економічного росту базується на досягненнях юриспруденції кожної з них. Авторське бачення правового регулювання зобов'язальних відносин (1) суб'єктів, що проводять економічну політику стимулювання росту, та (2) суб'єктів, які здійснюють професійне господарське природокористування, містить сукупність засобів адаптації господарського законодавства до українських реалій забезпечення сталого розвитку.

13. Встановлено, що господарський правопорядок нашої країни недостатньо орієнтований на довгострокові програми розвитку за наявності в його складі такого мобільного елементу для цього, як господарське законодавство. Для усунення недоліків законодавства України про державне прогнозування та програми економічного і соціального розвитку внесено пропозиції щодо вдосконалення типових договорів про концесії природокористування; розроблено форму територіально-господарської угоди; конкретизовано прийоми паспортизації цільових програм.

14. Перші роки дії ГК України свідчать про наявність передумов для наповнення його змісту положеннями, спрямованими на стимулювання та контроль за системою інвестицій під проекти розвитку економіки природокористування. Тому для активного залучення інноваційних джерел економічного росту й інвестиційних коштів необхідно уточнювати, деталізувати та підсилювати норми господарського законодавства, зокрема, стосовно зобов’язань концесіонера з розвитку економіки приймаючої сторони; екологічних обов’язків суб’єктів господарювання; вимог із забезпечення соціальної спрямованості економіки природокористування, які в межах, визнаних паспортами програм сталого розвитку населених пунктів, існують як вимоги до належного здійснення господарської компетенції з наслідками господарсько-правової відповідальності.