Розділ 5.“Функціонально-цільова підсистема сприяння сталому розвитку в структурі господарського законодавства”

 (3 підрозділи) подано аргументацію теоретичного та практичного характеру щодо сукупності узгоджених норм, необхідну та достатню для забезпечення сприяння сталому розвитку шляхом узгодженої регламентації поведінки суб’єктів господарських зобов’язань у всьому ланцюгу відносин, пов’язаних з використанням природних ресурсів, та запропоновано нову підсистему для поєднання вимог до господарського договору, здійснення права володіння державним майном, проведення державного контролю в сфері господарювання.

У підрозділі 5.1. “Концепція розбудови нового структурного елементу” обґрунтовано виправданість обраних вихідних методологічних позицій уточнення структури господарського законодавства. Приводяться аргументи щодо методологічної доцільності побудови зазначеної підсистеми як бази для інвестиційних договорів про надро- і шельфокористування. Внаслідок логічної завершеності цільового комплексу норм підсистеми уточнюються завдання та функції забезпечення екологічного супроводу підприємництва. Разом з тим встановлюється, що наука зволікає з пропозиціями принципово модифікованої і більш детальної інтерпретації функціонально-цільової підсистеми.

Виявлено “генетичну” первинність відносно зазначеної підсистеми сприяння сталому розвитку положень Конституції України, ЦК України і ГК України: про правовий господарський порядок обороту природних ресурсів та договірні форми зобов'язань щодо їх використання у сфері господарювання. Це вимагає конкретизації засобів господарсько-правової підсистеми. Обґрунтовано, що законодавчі вимоги до концесійної діяльності з господарського використання природних ресурсів у сукупності з юридичними комбінаціями елементів, характерних для регламентації поведінки учасників сфери господарювання та їх відносин, безпосередньо збігаються тільки у запропонованій підсистемі. Встановлено недоліки нормативної конструкції ст.148 ГК України, що складає ядро інституту господарського використання природних ресурсів. Запропоновано, як шлях їх усунення, доповнення складу інституту нормами, які забезпечують прозорість процесу використання природних ресурсів у господарському обороті на підставі концесії.

Визначено та систематизовано джерела господарсько-правової підсистеми  сприяння сталому розвитку: основні (Конституція України, ЦК України і ГК України); базові (концесійне законодавство, законодавство про порядок надання спеціальних дозволів, про ліцензування, про стандартизацію, про нафту і газ, про трубопровідний транспорт, про видобуток бурштину, про угоди про розподіл продукції тощо). Обґрунтовується, що предмету цієї підсистеми властиві всі ознаки предмета господарського законодавства, і крім того, додаткові ознаки специфіки попередження втрати вигоди. Встановлено економічні першопричини необхідності виділення в підсистемі правил правової організації господарського обороту природних ресурсів. Визначається основним результатом дослідження авторська концепція оновлення господарського законодавства внаслідок розробки  функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарсько-правових засобів.

У підрозділі 5.2. “Зміст і структура підсистеми” встановлено органічний зв’язок засобів сприяння сталому розвитку на основі нормативного комплексу, який відображає функціональне призначення правових засад обороту природних ресурсів у сфері господарювання. Стверджується, що не завжди органи державної влади й органи місцевого самоврядування під час організації обороту природних ресурсів у сфері господарювання поводяться відповідно до правил господарського правопорядку та забезпечують ефективність оренди, розподілу продукції, продажу з аукціону безхазяйних природних ресурсів (включаючи техногенні корисні копалини). Не достатньо прозорою є процедура видачі суб'єктам підприємництва дозволів на використання природних умов лікувальних і рекреаційних зон для комерційних цілей. Тому аргументується практична доцільність виокремлення в складі першоджерел утворення підсистеми комплексу норм про: територіально-господарські угоди; заставу прав на природні ресурси; внесення прав на них у статутний фонд; обмін на інші блага.

На підставі статистичних даних та існуючих розробок обґрунтовується парадоксальність ситуації, коли концесія значно поступається за популярністю договору про об'єднання майна, а непрозорі схеми та угоди (подібні до концесійних) вже зустрічаються в Україні. Викладеними обставинами обумовлюється необхідність виділення у складі господарсько-правового забезпечення  матеріальних норм про договори й угоди як основи обороту товарних природних ресурсів. Крім них, пропонується відокремити таку формальну сукупність, як норми, що відображають детальні процедури стимулювання державної економічної політики, із залученням до її провадження суб’єктів господарювання сфери надророзробки, програм кооперації підприємств з вирощування й переробки рапсу, перетворення біосировини (за досвідом Данії) для виготовлення альтернативного пального. Стверджується, що запропонована підсистема має містити також норми про екологізацію господарювання.

Структуру підсистеми складають, в основному, процедурно-процесуальні норми про правові режими стимулювання прозорих відносин з використання природних ресурсів та обмеження спокуси укладання “тіньових” угод про форми господарювання, подібні до концесійних. Також вона об'єднала відправні (установчі) норми про оцінку майна, яке передається в концесію, про відповідальність суб'єктів концесійної політики, дефінітивні норми про поняття і види концесій природокористування. Обґрунтовується їх класифікація на – сировинну (класичну і некласичну), у т.ч. паливно-збагачувальне виробництво, включаючи видобуток шахтного метану і виготовлення альтернативного палива, та рекреаційно-територіальну.

Пропонується структура Закону України “Про концесії природокористування” та його склад (матеріальні і процедурно-процесуальні елементи, які у сукупності уособлюють прояв попереджувальної і стимулюючої функцій господарського законодавства). Зазначену підсистему утворено за традиційною класифікацією, в основному, нормами загального змісту і незначним числом спеціальних (сингулярних норм). Вона є матеріальним, галузевим, складним регулятивно-стимулюючим комплексом організаційно-майнових передумов сприяння сталому розвитку.

У підрозділі 5.3. “Функціональні зв'язки підсистеми” подано концептуальний задум стосовно її взаємозв'язків із суміжними підсистемами,  інститутами та їх елементами. Функціональні зв'язки вибудовано на базі критерію спрямованості засобів підсистеми на попередження неправомірного обороту природних ресурсів у сфері господарювання. Пошук оптимального протистояння максимальному рівню їх споживання гарантується правовою організацією залучення природних ресурсів у господарський оборот і розробкою стратегії стабілізації природоресурсного обороту. Це – головна правова цінність підсистеми в системі її взаємозв'язків з організацією управління, раціоналізацією використання природних ресурсів.

Проводиться узгодження умов функціонування запропонованої підсистеми з вимогами реалізації компетенції місцевими та центральними органами державної виконавчої влади в галузі забезпечення режиму їх використання. Розкривається зміст управлінських послуг щодо сприяння використанню природних ресурсів у господарській діяльності внаслідок обґрунтування економічних можливостей усунення їх низької оборотоздатності і високої екологічної шкодомісткості продукції, послуг і т.п.

Встановлюються недоліки теоретичних положень господарсько-процесуального і адміністративно-процесуального права, які обумовлено обставинами кризи економіки раціонального природокористування в Україні. У ракурсі функціонального зв'язку запропонованої підсистеми обґрунтовується критерій розмежування господарсько-правової підсистеми сприяння сталому розвитку з підсистемою економіко-правового механізму охорони природи, а також із суміжними нормами гірничого, водного законодавства й інших галузей. Стверджується, що розмежування виявляється в наявності прив'язки правового регулювання обороту природних ресурсів до статусу суб'єкта господарювання, без чого зазначений механізм являє собою удаваний, а не справжній шлях забезпечення сталого розвитку.

В юриспруденції знаходяться супротивники систематизації і структурування галузі господарського права, які вважають, що даний підхід нічим не може допомогти практиці обороту природних ресурсів, нібито вона сама народжує проблеми в залежності від конкретних обставин, які не піддаються стандартизації. У роботі подано аргументи органічної сполученості теоретичних та практичних методів запобігання безсистемному (як до вимог сталого розвитку) використанню природних ресурсів. Наведені в роботі докази дозволяють деталізувати поняття господарської діяльності і конкретизувати предмет ГК України відповідно до правил господарського обороту.