Розділ 4. “Концесія як підстава господарського використання природних ресурсів”

складається з 3-х підрозділів в яких обґрунтовується послідовність модернізації тієї частини господарського законодавства, яку запропоновано оновлювати за авторським баченням господарсько-правової конструкції природоресурсної концесії, та таких засобів, як превентивні заходи, стимули,  договори, зобов’язання, правова робота.

У підрозділі 4.1. “Передумови концесійного використання природних ресурсів” виявляється вибіркова придатність модифікацій правового режиму концесії, який є поширеним у природокористуванні країн з розвинутою економікою. Крізь призму правових умов господарювання в Україні, судової практики та доказової бази правоохоронних органів доводиться неефективність для економіки регіонів країни численних інвестиційно-договірних відносин видобутку газу, нафти та вугілля. Наводиться досвід проведення перевірок КРУ з метою попередження протиріч в інвестиційних зобов’язаннях. На цій підставі розкриваються недоліки норм чинного господарського законодавства: неадекватність заходів контролю за формуванням інвестиційних зобов’язань проявляється в тому, що залишається нерозвиненим і недостатньо погодженим правовий простір і регулятивне середовище для господарського використання природних ресурсів на засадах концесії; не узгоджуються положення гірничого і господарського законодавства про використання надр інвесторами; не долаються прогалини українського права з питань інвестування надровидобутку; не попереджаються протиріччя в правах та обов'язках суб’єктів інвестиційних зобов’язань.

Виходячи з відповідних завдань подолання вказаних недоліків, визначено новий науковий напрямок структурування концесійних зв'язків в галузі використання надр за критерієм типу зобов’язання розвитку економіки приймаючої сторони в концесіях природокористування. Юридичною передумовою стабілізації ефекту від інвестування в проекти надрокористування є попередження протиріч у досягненні прибутковості державного підприємства при об'єднанні майна (нафто- і газоносних надр) з майном інвестора. З цією метою класифікуються превентивні заходи – активізація моніторингу наслідків господарювання в системі відтворення національного господарства (турбота на етапі проведення конкурсу про економічну доцільність та правову захищеність умов об’єднання майна (свердловин) з інвестиційними коштами, інвентаризація забруднень – наслідків господарювання, тощо); раціоналізація договірних конструкцій (укладання угод про стратегії природокористування з елементами публічно-приватної програми економічного розвитку галузей надрокористування); економіко-правова органічність умов договірних конструкцій (їх суть полягає в розосередженні в угодах умов критеріального характеру та встановленні господарсько-правової відповідальності за прорахунки економічного аналізу в умовах окремих договорів).

Правова робота розглядається як засіб застереження від неправомірних вчинків суб’єктів зобов’язань. Обґрунтовується необхідність галузевої координації правової роботи на підприємствах сфери надророзробки. Стверджується, що її відсутність негативно впливає на комплекс вимог до відносин, які виникають у зв’язку з оновленням економіко-правових принципів, норм і правил у системі розробки нових елементів структурної адаптації наявного інституціонально-правового середовища до цінностей, що змінилися, а також концепцій та пріоритетів у господарській діяльності. Обґрунтовується необхідність координації правової роботи (підпорядкування регіональним підрозділам ФДМ України правової роботи підприємств з іноземними інвестиціями сфери надровидобутку) і пропонується новий підхід до централізованої формалізації контролю за виконанням умов договорів зі створенням інформаційно-пошукової системи „ЕТАП-КОНЦЕСІЯ”.

Для переведення теоретичних розробок у площину законодавства пропонується відповідний текст норм проекту Закону “Про концесії природокористування”.

У підрозділі 4.2. “Становлення концесійної політики (теорія правового впливу )” встановлюється причина зволікань зі становленням природоресурсної концесії в Україні. На підставі узагальнення досвіду інших країн пропонується активізувати сучасні юридичні інструменти господарського законодавства та інші господарсько-правові засоби (стимули, гарантії, спеціальний правовий режим) для заохочення концесійної політики. Обґрунтовується необхідність законодавчого встановлення переліку суб'єктів ініціювання концесійної політики. Наводяться докази для наступного визначення концесійної політики держави, серед яких – застосування уповноваженими органами заходів щодо еволюційної якісної зміни організації експлуатації й обороту майна і природних ресурсів на основі поступки права використання на користь недержавних суб'єктів господарювання за умов розвитку ними економіки приймаючої сторони.

Основними функціями суб'єктів створення концесійної політики визначаються: інвентаризація потенційних об'єктів концесії (ведення державного реєстру, реєстру комунальних об'єктів і т.п.); лобіювання концесійних форм господарювання в частині розподілу витрат на поліпшення стану економіки природокористування між недержавним суб'єктом господарювання і його партнером; забезпечення тотожності заходів державного регулювання господарських відносин договірному залученню в господарський оборот природних ресурсів. Обґрунтовується перелік суб'єктів формування концесійної політики, зокрема, пропонуються зміни в законодавство, згідно яких,  крім держави, сприяти проведенню концесійної політики мають ТПП, Союз промисловців і підприємців.

У підрозділі 4.3. “Договірні умови концесії природокористування” аналізуються доктринальні положення про легалізацію залучення концесіонерів у процес забезпечення росту економіки приймаючої сторони. Під забезпеченням пропонується розуміти виконання вимог про: створення адекватних умов стабілізації порядку прибуткового ведення економіки, впровадження стимулів прозорого одержання ліцензій і дозволів суб'єктами інвестування, їх видачі на конкурсних засадах. Подаються результати порівняльно-правового аналізу стосовно досвіду країн з різним рівнем економічного розвитку в частині співставлення з правовими гарантіями інвестиційної підтримки власника надр в нашій країні.

Обгрунтовується неадекватність законодавчої бази України завданням зміни існуючого стану господарського обороту природних ресурсів у порівнянні із стандартами, які застосовуються в інших країнах. Стверджується, що виключення становлять енергогосподарські законоположення нашої країни при співставленні їх з нормами енергетичного права ЄС. Обґрунтовується критерій залежності стану гнучкості господарсько-правового механізму природоресурсної концесії від умов правової охорони і захисту порядку використання природних ресурсів.

Відкриваються закономірності розміщення пріоритетів у механізмі природоресурсної концесії, що визначають правові заходи впливу з таким прогнозом зміни їх характеру, щоб превалювали то публічно-, то приватноправові стимули. Узагальнюються представлені аргументи на користь стимулювання в Україні сировинних некласичних концесій, які зможуть поліпшити діловий клімат у країні, а реалізація умов про сприяння розвитку економіки приймаючої сторони – істотно збільшити доходи держави й пожвавити оборот майнових, трудових та інших ресурсів. У ході дослідження встановлюється невиправданість зволікання з науковою розробкою господарсько-правової конструкції механізму сировинної (різновид природоресурсної) концесії.

Проводиться порівняльний аналіз наукових досягнень у галузі господарського права і суміжних галузей, внаслідок якого доводиться наступне: у той час, як дослідники інших країн розробляють систему категорій та понять, похідних від суб'єктного складу та змісту публічно-приватних угод, в Україні лише одиничні дослідження (В.Ю.Полатая, О.А.Медведєвої тощо) дозволили одержати перші результати щодо доведення гіпотези про наявність ознак господарсько-правової природи в концесійному договорі та угодах про розподіл продукції. Пропонується внести корективи у відповідні типові договори, що потребує відображення в нормах спеціального закону про концесії природокористування.