Розділ 3. Гармонізація законодавства про використання природних ресурсів у сфері господарювання

складається з 4-х підрозділів, у яких розкрито способи досягнення узгодженості між положеннями господарського законодавства та суміжних галузей.

У підрозділі 3.1. “Теоретична база гармонізації” закладається основа принципово нових підходів та рішень з правового регулювання господарського використання природних ресурсів. Новизна методології внутрішньої і міжгалузевої гармонізації на основі ГК України обумовлена обставинами концентрації сукупного правового фактора. Дисгармонія зазначеного фактора негативно відображується на зобов'язаннях забезпечення професійного використання природних ресурсів. Обґрунтовується, що заохочення суб'єктів господарювання до застосування ними новітніх технологій, варто вважати еволюційним шляхом реалізації права на розвиток. Встановлюється джерело проблеми “тінізації” господарських угод: реальні відносини обороту природних ресурсів не спираються повною мірою на концептуальну основу ГК України, що призводить до відсутності гармонії відповідних законоположень. Пропонується комплексний і системний методи правового регулювання відносин використання природних ресурсів, адекватного вимогам сталого розвитку. Зроблено висновок про наявність у ньому критеріального виміру вимог забезпечення сталого розвитку через систему синхронізації норм та правил поведінки на основі окремих наукових (від рос. "частнонаучных") підходів теорії господарського законодавства до процесу екологізації правового регулювання господарської діяльності. Вперше крізь призму співставлення нормативної основи галузей права з економічним змістом у предметі, встановлено адекватність правовим стандартам ЄС господарсько-правових засобів забезпечення енергетичної безпеки України. Але водночас викрито неконструктивність дискусій з питань протидії приховуванню стійкої фінансової неспроможності в енергетиці України. Узагальнені результати дослідження стабілізаційної макроекономічної політики вказують, що ПЕК України є відкритим для інвестування проектів його підтримки і розвитку з метою постачання населенню дешевої і доступної енергії, і тому сам здатний бути концесіонером в Єгипті, Лівії, Російській Федерації тощо.

У підрозділі 3.2. “Оборот природних ресурсів як об'єкт гармонізації” встановлюється взаємозалежність господарсько-правових засобів впорядкування обороту природних ресурсів. Необхідність комплексного дослідження зазначеного об'єкта гармонізації як спеціальної галузевої категорії обумовлена: загальними еколого-господарськими правовими непорозуміннями; суперечками і конфліктами складної правової природи; складом бінарних правових відносин і власне фундаментальним прагматизмом врегулювання правових ситуацій експлуатації корисних властивостей природних ресурсів. У тому числі з позиції організаційно-майнового впливу договорів постачання електроенергії на поведінку учасників відносин з її використання. Обґрунтовується, що при відсутності гармонічного зв'язку з положеннями господарського законодавства, українське екологічне законодавство не пристосоване для забезпечення формування майнової основи господарювання. Зокрема, у науці вказаної галузі виявляються істотні економіко-правові досягнення у сприянні гармонізації, однак жодна з природоресурсних галузей законодавства не має призначення сприяти гармонізації правового простору і регулятивного середовища для досягнення збалансованості організаційних і майнових умов обороту природних ресурсів. Стверджується, що гірниче законодавство не здатне виконати таке завдання, бо останнє перебуває за межами його функціонального навантаження. Пропонується прийом узгодження законоположень про спеціальне використання природних ресурсів у сфері господарювання на основі синтезу методів.

У загальній проблемі гармонізації виділяються ключові питання досягнення балансу засобів правового простору і заходів регулятивного середовища, та ставиться комплекс завдань для визначення сутності генезису економіко-правових проблем гармонізації господарського, карного, екологічного і цивільного законодавства, виходячи з економічного призначення природних ресурсів та обумовленої цим правової регламентації діяльності з їх використання у сфері господарювання. Уточнені поняття внутрішньої- та міжгалузевої гармонізації законодавства про використання природних ресурсів на основі наукових підходів представників господарсько-правової галузі знань (В.К. Мамутова, Г.Л. Знаменського, А.Г. Бобкової, О.А. Беляневич), а також розгляду суміжних питань у дослідженнях В.Л. Мунтяна, Н.Р. Малишевої, В.В. Костицького.

У підрозділі 3.3. “Екологізація правових засад господарювання” обґрунтовується, що стан екологізації господарського законодавства визначається створенням в його системі цільового комплексу норм про господарське використання природних ресурсів на підставі офіційної концепції сталого розвитку для України. Стверджується, що закони України про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України і про ліцензування окремих видів господарської діяльності є першими провісниками втілення в господарське законодавство окремих концептуальних положень сталого розвитку. Згодом відповідні положення ГК України засвідчили прагнення законодавця до створення умов для більш широкомасштабного протистояння організаційно-майновому хаосу в питаннях використання природних ресурсів. Встановлюється причина такого стану: розосередженість у різних галузях законодавства взаємозалежних цілей екологізації економічного росту. Така розосередженість є не тільки причиною невиконання суб'єктами обов'язків з ефективного, ощадливого, раціонального використання природних ресурсів із застосуванням сучасних технологій. Вказане явище стає також наслідком неузгодженості позитивних дозволів, заборон та обов'язків у правових режимах використання стратегічних природних ресурсів.

Досліджуючи заходи державної ресурсної політики у співставленні з політикою раціонального використання природних ресурсів та екологічною політикою, доводиться закономірність вибірковості дій з гармонізації законодавства про господарське використання природних ресурсів та переведення правових основ прийняття рішень організаційно-майнового характеру в перманентно діючу мережу регулювання господарських відносин. Правове регулювання господарських відносин схиляється до взаємоузгодження і гармонії, які мають першочергову роль у координації позадоговірних економіко-правових зв'язків суб'єктів. Вимоги забезпечення стратегії сталого економічного розвитку розглядаються як своєрідний приклад економічного та правового паритету у прагненні до екологізації національних господарських комплексів, яка забезпечується у країнах з розвинутою економікою на високому системному рівні.

З аналізу запровадження вимог нормативно-правових актів та документів Генеральної асамблеї ООН із сприяння сталому розвитку в систему законодавства України встановлено, що найбільш повно це відбулося в екологічному законодавстві. Так, в його нормах закріплено вимоги дотримання екологічної безпеки на таких стадіях, як планування, проектування, розміщення об'єктів у регіоні, будівництво, розміщення відходів виробництва та ін. (в обсязі предмета галузі). У Цивільному кодексі України закладено основи договірних відносин ренти. Але внаслідок проведеного аналізу практики реалізації даних вимог встановлено, що гарантії їх виконання суб'єктами господарювання не знаходять належного відображення у правовому регулюванні поточної виробничої й іншої діяльності. Для реалізації еколого-економічного системного підходу до формування  правових вимог, що адресуються суб'єктам підприємництва, конкретизовано засоби  персоніфікованого супроводу їх діяльності. Приводяться аргументи щодо обумовленості правової організації процесу обороту природних ресурсів (а) статусом суб'єктів їх використання та (б) правовим положенням учасників господарських відносин, які їх надають для  використання.

У підрозділі 3.4. “Рівні гармонізації законодавства про використання природних ресурсів ” подано аргументи щодо доцільності розмежування в змістовному блоці господарсько-правових заходів не трьох (як пропонувалося науковцями), а чотирьох рівнів гармонізації. Нижчим, з відомих раніше, вважається рівень узгодження стандартів (правил) здійснення окремих етапів господарського використання природних ресурсів, уніфікація параметрів їх використання в програмах економічного розвитку областей України, бізнес-планах, паспортах суб'єктів господарювання й інших спеціальних документах допоміжного характеру. Наступним є рівень узгодження елементів норми в межах: а) самої правової норми; б) одного акта за низкою ознак на основі вимог юридичної техніки; в) блоку (пакету) нормативних актів, пов'язаних одним предметом регулювання. Цей рівень іменується внутрішньогалузевим, наступний – рівнем міжгалузевої гармонізації. 

Авторкою обґрунтовуються аналітико-господарські рекомендації, згідно яких  пропонується вважати найвищим рівнем той, на якому створюється загальний „код” гармонізації системи законодавства. Відповідно до нього досягається мета  екологізації господарського й інших галузей законодавства (цивільного, аграрного, лісового, карного). Наводяться докази необхідності оновлення господарського законодавства.  Обґрунтовуються пропозиції щодо змісту спеціального закону про концесії природокористування.