Розділ 1. Господарське законодавство у системі забезпечення вимог сталого розвитку

містить 4 підрозділи, в яких характеризується його значимість в умовах глобалізації, що дозволяє виявити стан пізнання сукупності найважливіших господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку в цілісній системі забезпечувальних можливостей та вимог.

У підрозділі 1.1. “Понятійний апарат та методологічні засади дослідження” подається загальна характеристика категорій “господарське законодавство”, “сталий розвиток”, “вимоги сталого розвитку”, “цілі розвитку для України”, “економічний розвиток”, “соціальна спрямованість економіки”, “господарське використання природних ресурсів”, “організація розвитку” тощо. Обґрунтовується необхідність запровадження правових форм забезпечення прибутковості економіки природокористування. Стверджується, що існуюче в юридичній науці уявлення про господарське законодавство як сукупність правових засобів сприяння сталому розвитку відповідає вимогам правореалізації в умовах зростання ролі Концепції сталого розвитку для України, а подолання непрозорості комерційного надрокористування є соціальним призначенням господарського законодавства. Здійснюються понятійні уточнення з метою розкриття підходів до трактування самого предмету дослідження та відбору, поруч з традиційними, нових методологічних засад. Обґрунтовується, що методологічну основу адаптації вказаної галузі законодавства, крім традиційних прийомів, складають Концепція сталого розвитку в сукупності з методами порівняльного правознавства, методологія екологізації, юридичний континуальний підхід та гомеостатика.

Для підтримання зазначеної тенденції пропонується забезпечити подальшу впорядкованість змістовної основи вимог сприяння сталому розвитку. У межах постановки нової наукової проблеми висувається гіпотеза про доцільність утворення функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в структурі господарського законодавства. Її мають складати: договірні та недоговірні зобов’язання; конструкції публічно-приватних угод (про розподіл продукції, про концесії тощо); правовий режим господарського використання природних ресурсів; норми з екологізації правових засад господарювання.

У підрозділі 1.2. “Програмні положення Концепції сталого розвитку України та законодавство” визначаються принципово новаторські шляхи дослідження господарсько-правової проблематики, пов'язаної з реалізацією вимог сталого розвитку на засадах українського господарського законодавства.

Наводяться результати порівняльного аналізу Концепції переходу України до сталого розвитку за проектом, внесеним депутатами Верховної Ради України Ю.І. Самойленком і В.Б. Хазаном та урядовим проектом Концепції сталого розвитку України. Обґрунтовується необхідність попередження юридичного протиборства в ході досягнення єдності підходу до опосередкування в господарському законодавстві положень “сталого розвитку”. Аналізуючи правові питання організації програм економічного і соціального розвитку, подаються докази того, що системне пізнання правових аспектів організації програм сталого розвитку окремих галузей промисловості орієнтує на доцільність модернізації відповідних положень господарського законодавства. Узагальнено досвід правового регулювання державного програмування країн з розвинутою економікою, що дозволило підтвердити як переваги, так і виявити недоліки вітчизняних досягнень щодо втілення наскрізних функцій господарського законодавства у практику організації програм економічного і соціального розвитку країни, її регіонів і галузей матеріального виробництва.

На основі розгляду еволюції теорії управління розвитком зроблено висновок, що уникненню загроз розвитку (заходи КМ України з реалізації Програми “Україна-2010” і Програми “Назустріч людям” у частині зміни соціально-економічних позицій з використання природних ресурсів у сфері господарювання) сприяє формалізація юридичного механізму реалізації довгострокових програм розвитку економіки природокористування. Пропонуються зміни законодавства про стратегічне планування економічного розвитку та пропозиції з удосконалення договірних форм організаційно-господарських зобов'язань. Доводиться, що в їх контексті завданням господарсько-правових заходів стає забезпечення умов інвестування під довгострокові інвестиційні проекти надро- і шельфокористування. Подаються аргументи недоцільності прийняття Кодексу економічного планування та Економічного кодексу.

У підрозділі 1.3. “Господарське законодавство як сукупність засобів сприяння сталому розвитку”, спираючись на вихідні положення теорії господарсько-правових засобів, яка дає повне і глибоке уявлення про можливості їх комбінування завдяки ключовому методу господарсько-правового регулювання, наводяться результати встановлення неадекватності господарсько-правових засобів нормативним вимогам забезпечення екологічної сприятливості економічного росту. Використовуючи наукове прогнозування негативних наслідків помилкового розуміння об'єкта відносин, пов’язаних з господарським оборотом стратегічних природних ресурсів, визначається характер правового забезпечення інвестиційної підтримки розвитку господарювання, що має концептуально-визначальне значення для реалізації права на розвиток суспільства на основі адекватної системи законодавства. Обґрунтовується закономірність відображення в функціях господарського законодавства об'єктивної української реальності – впливу права на економіку, що по-новому висвітлює проблему місця і ролі функцій даної галузі.

Обґрунтовується, що на підставі методології правової регламентації господарської діяльності доцільно розробляти прийоми досягнення узгодженості впливу на поведінку суб'єктів у відносинах з реалізації інвестиційних проектів довгострокового розвитку галузі надрокористування. На підставі результатів аналізу стверджується: "мінімум" навантаження цільової функції адаптації – бути індикатором оцінки правомірності поведінки та запобігання господарським правопорушенням. "Максимум" визначається адекватністю засобів  досягнення цілей регулювання, які перед правом ставить суспільство на кожному з етапів свого розвитку.

Аналізується позитивний досвід Швейцарії з усуспільнення всієї промисловості та оцінюється як негативний досвід інших країн, в яких розосереджено норми про охорону публічного інтересу у відносинах товарного обороту природних ресурсів у Цивільному кодексі, Кодексі про надра, Водному кодексі тощо. При цьому наявні правові обставини та наукові факти тлумачаться, виходячи зі складу системи законодавства України. Зокрема, обґрунтовується доцільність принципової вимоги  розширення адаптивних можливостей норм та інститутів господарського законодавства і висвітлюється змістовно-понятійний аспект вдосконалення його засобів сприяння сталому розвитку нашої країни. Стверджується, що зазначена задача органічно вирішується шляхом пристосування до неї аналітико-правової цілісності предмета ГК України, що дозволить розвинути знання про базові положення для наступних досліджень з теорії господарського законодавства.

У підрозділі 1.4. “Правовий режим господарського використання природних ресурсів” розглядаються можливості теорії господарського законодавства у пізнанні шляхів структурування названого правового режиму завдяки запровадженню цілі сприяння сталому розвитку. Таку ціль правового режиму будуть забезпечувати наступні завдання: раціоналізація форм господарювання; взаємозв’язок відтворювальних процесів у комплексі з зобов'язаннями використання природних ресурсів; детінізація та декриміналізація надрокористування; підвищення ефективності управління державною власністю. Обґрунтовується, що внаслідок відсутності системи цілеположень недбайливе використання загрожує нанесенням збитку інтересам інвестора і держави: відсутність норми-припису про мету їх використання у сфері господарювання (як вимоги до всіх елементів правового режиму) є прогалиною, яка робить незахищеним даний об'єкт перед несумлінними користувачами.

Аргументується доцільність переміщення в інші системні зв'язки правових засад Гірничого закону України на підставі того, що державне регулювання соціально орієнтованої економіки передбачає рівнобіжне реформування гірничовидобувної сфери з реформуванням системи соціального захисту при економічній трансформації. Зокрема, обумовленість модернізації виробництва в зазначеній галузі (економічний фактор) удосконаленням господарського законодавства (правовий фактор) і реалізацією довгострокових проектів стабілізації розвитку при розробці урядових заходів для ліквідації вуглевидобувних підприємств зробили Гірничий закон України недієвим.

Обґрунтовано доцільність запозичення концептуального підходу законодавця Японії з раціоналізації вуглевидобувної промисловості, спираючись на сучасну  тенденцію повернення до довгострокових проектів господарювання. Впорядковуються стратегічні й оперативні, глобальні й локальні, довгострокові й короткострокові завдання використання природних ресурсів у правовому режимі господарського використання, особливості якого окреслено у ГК України.