Методологічні основи перетворень у системах управління промисловими підприємствами

У першому розділі дисертації “Методологічні основи перетворень у системах управління промисловими підприємствами” проаналізовано суперечності між теоретичними розробками у сфері управління і організацією управління в практичній діяльності промислових підприємств, досліджено сутнісні положення системного управління промисловими підприємствами.

До основних методологічних принципів дослідження управління можна віднести такі: єдність теорії і практики, конкретності, причинності та розвитку. В економіці України принцип єдності теорії та практики не знайшов застосування, адекватного своїй значущості. Застосування методологічного принципу конкретності, який передбачає нагромадження і використання попереднього досвіду, через недостатність досвіду і відповідної статистики можна оцінити як відсутнє. Аналіз рівня застосування принципу розвитку свідчить про те, що він є низьким. Реалізація принципу розвитку може бути досягнуто за допомогою елементного, структурного, функціонального та інтеграційного розвитку управління. Елементний аспект полягає у виявленні елементів, які входять у досліджувану систему управління, визначенні рівня їх розвитку і спільності. Структурний аспект розвитку управління припускає уточнення структурних характеристик, кількісно-якісних взаємозалежностей. Функціональний аспект розвитку управління припускає поглиблену спеціалізацію управлінської діяльності. Інтегративний аспект управління проявляє себе через спрямованість векторів дій окремих елементів комплексного управління у напрямі досягнення загальної мети.

Суперечності, викликані недотриманням методологічних принципів управління, певною мірою можуть бути вирішені за допомогою запропонованих підходів до розвитку управління.

Перший з них – перетворюючий підхід. Він передбачає акцент на адаптації елементів системи управління до інших елементів і систем за рахунок перетворення елементів системи управління та організації виробництва. Він базується на двох началах: природній діалектичній здатності будь-якої системи до розвитку та штучних перетворень, які є діями системи управління.   Перетворюючий підхід здійснюється в межах понять “динамізму” та “змінності”, на які  робиться наголос при дослідженні економічних систем. Проте він володіє відносною самостійністю і може розглядатися як науковий метод. З позиції перетворюючого підходу, завдання управління полягає в досягненні проміжної стійкості системи. В основу перетворюючого підходу до управління закладені три методологічні складові: а) усвідомлення потреби в перетвореннях управління підприємствами як в неминучих змінах стану системи, б) створення умов для інноваційного бачення проблем, в) здійснення інституціалізації системних перетворень.

Другий підхід – інтегративний. Він враховує системні ознаки за спрямованістю елементів комплексного управління, і, відповідно до цього, розвиває управління за допомогою орієнтації векторів окремих елементів системи у напрямі загальної мети. Суть інтегративного підходу полягає в розвитку комплексного управління таким чином, що дозволяє за рахунок зміни спрямованості векторів руху складових частин управління (адаптації, логістики, зворотного зв'язку й інтеграції) забезпечувати цілісність і проявлення синергії  в управлінському процесі (рис.1).

Розвиток управління на основі інтегративності припускає низку дій. По-перше, посилення стратегічної спрямованості управлінського процесу, що дозволяє адаптувати промислові підприємства до ринкових умов, що змінюються. По-друге, застосування логістичного підходу, що забезпечує динамічну рівновагу системи управління за рахунок взаємодії всіх видів ресурсів. По-третє, активізацію виробничого управління, покликаного реалізовувати зворотні зв'язки системних змін. По-четверте, підвищення інтегруючої ролі загального управління.

Третій підхід – інноваційний. Він забезпечує інноваційний розвиток, який є головним напрямом перетворень у системі управління промисловими підприємствами. В даній роботі інноваційний підхід розуміє управління за допомогою впливу на інновативність підприємства, як його здатність до реалізації інновацій. Актуальність цього підходу обумовлена негативною динамікою ключових показників інноваційної діяльності (табл.1). У першому півріччі 2007 року впровадження інновацій відбулось тільки на 7,5 % підприємств України. Це обумовлює необхідність розвитку управління інновативністю. В управлінні інновативністю підприємств можна виділити такі характерні підходи:

a)  на основі спеціальних інноваційних стратегій;

b) на основі використання планово-прогнозних методів за формулою: плануй - виконуй – перевіряй (контролюй) - впливай (PDCA -Pen -Do Check - Action);

c)  на основі процесу бенчмаркінгу, як процесу пошуку і впровадження як найкращих досягнень при виробництві товарів.

Оцінка інновативності промислових підприємств включає аналіз результативної частини, частини, що забезпечує інноваційний процес, і обґрунтованість концептуальних підходів.

Таблиця 1

Динаміка інноваційної діяльності на українських підприємствах

 

Інтеграція всіх підходів до управління дає можливість говорити про комплексний підхід до управління, перетворюючи його на складну систему. Різноманіття форм управляючих систем змушує вдаватися до їх типізації. У цьому процесі слід зазначити функціонально-декомпозиційне, контурне й агрегатно-декомпозиційне пред­ставлення типів управляючих систем. Така типізація дозволила  виділити принципові властивості і ознаки комплексного управління: а) неоднорідність елементів взаємодії у процесі управління; б) агрегація — об'єднаність декількох параметрів управління нижчого рівня в параметри більш значущого рівня; в) емерджентність — незбіжність суми властивостей окремих управлінських елементів і властивостей системи управління в цілому; г) багатофункціональність — здатність до реалізації багатьох функцій на заданій структурі, що проявляється у властивості гнучкості; д) імплікативність — зміст інтеграційного процесу розвитку; ж) дистрибутивність — послідовність формування інтеграційних властивостей перетворюючого характеру; з) фасилітацію — створення сприятливих умов для здійснення системних перетворень.

У методичному плані практичними діями, які характеризують системне управління підприємствами, виступили:

1. Виділення ключової ланки перетворень у ресурсному оновленні підприємств, що забезпечує певний поштовх у розвитку.

2. Ефективне проведення системних перетворень на основі організаційного проектування, створення гнучкої системи управління для вирішення питань щодо розподілу влади, ресурсів, мінімізації дії несприятливих тенденцій зовнішнього середовища, формування бізнес-місії, спільних цінностей і мікрокультури серед працівників.

3. Трансформація критеріїв перетворень від оцінок результатів у порівнянні з досягнутим до оцінки у напрямах діяльності щодо основних конкурентів.

4. Виключення пошуку надмірно простих рішень і одночасне застосування основоположного принципу спрощення системи управління. Діалектика полягає в розробці програм маркетинг-менеджменту, зміни орієнтирів і стратегій при можливих невдачах.