Теоретичні і методичні основи розвитку агротуризму та формування ринку агротуристичних послуг

У першому розділі – “Теоретичні і методичні основи розвитку агротуризму та формування ринку агротуристичних послуг” – викладено результати дослідження сутності та особливостей агротуризму як форми економічної активності на селі і правових основ їх розвитку, основних функцій агротуризму, обґрунтовано поняття й удосконалено класифікацію видів агротуристичного продукту, сформовано методику дослідження та обґрунтовано визначення ефективності агротуристичної діяльності за напрямами її можливої суб’єктної орієнтації.

Агротуризм є специфічним видом відпочинкового туризму, який здійснюється в сільській місцевості і органічно поєднує в собі певні риси, притаманні сутності зеленого, сільського та екологічного туризму, при цьому маючи свої, властиві лише цьому виду риси, основною з яких є особиста участь агротуристів (відпочивальників в агротуристичних господарствах) у здійсненні технологічних процесів із виробництва сільськогосподарської продукції у поєднанні з відпочинком, оздоровленням і одержанням комплексного задоволення (рис.1).

Для агротуриста агротуризм є формою дешевого та ефективного відпочин­ку, що має оздоровчий і культурний ефекти. Для власника агротуристичного господарства він є додатковим способом заробляння грошей. Соціально-економічне середовище “споживає” агротуризм і як чинник покращання екології, розвитку соціальної та виробничої інфраструктур.

Таким чином, агротуризм поєднує інтереси трьох зацікавлених сторін:

-       міських жителів – у потребах в здоровому, цікавому, спокійному і дешевому відпочинку;

-       селян – у додаткових джерелах доходів, підтримці господарств і поповненні сімейного бюджету;

-       сільської громади – у піднесенні добробуту людей, появі нових робочих місць і наповненні місцевих бюджетів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1. Місце агротуризму в системі споріднених видів туризму.

 

Крім того, розвиток агротуризму має і макроекономічне значення, оскільки сприяє наповненню державного бюджету як безпосередньо від свого розвитку, так і від розвитку галузей та всієї інфраструктури, з ним пов’язаних.

Безпосередній вплив на соціально-економічне середовище в регіоні розвиток агротуризму здійснює через реалізацію свого продукту, зміст якого формує специфіка поліфункційності агротуризму (рис. 2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2. Основні функції агротуризму.

 

Поліфункційність агротуризму визначається його сутністю і впливає на формування змісту агротуристичного продукту, який внаслідок цього має досить комплексний характер (рис. 3).

Характерними і відмінними рисами агротуристичних послуг як продукту агротуризму, які вирізняють його серед інших продуктів господарської діяльності як предметів маркетингової діяльності, є їх нематеріальний характер, що спричиняє неможливість придбання їх як товару на постійно – їх можна одержувати на основі платності щоразу і практично нескінченну кількість разів за бажанням клієнта і наявності відповідних умов; безпосередній зв’язок з особою виконавця; надзвичайно широкий асортимент; неможливість існування цих пос­луг поза місцем їх безпосереднього надання, що пов’язано з їх оригінальністю і неповторністю; неможливість реалізації агротуристичної послуги за відсутності її споживача – агротуриста.

СЕЗОННІСТЬ	ВИДИ АГРОТУРИСТИЧНОГО ПРОДУКТУ ЗАЛЕЖНО ВІД ЙОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
	ДЛЯ АГРОТУРИСТІВ	ДЛЯ НАВКОЛИШНЬОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА
СЕЗОН	-         участь в агротехнологічних процесах; спостереження за процесами; -         агротерапія; -         проведення вихідних, екскурсій, відпусток.	-         пожвавлення соціальної та економічної активності на селі; -         активізація локальної торгівлі.
ЦІЛИЙ РІК	-         харчування; -         проживання; -         агроетнографія; -         відпочинок і рекреація.	-         розвиток інфраструктури села; -         підвищення рівня культури села та населення; -         покращання екології.

Рис. 3. Орієнтаційно-галузева класифікація
агротуристичних продуктів.

 

Зміст агротуризму дозволяє вважати його важливим напрямом зрівно­важеного розвитку сільських регіонів і потужним чинником цього розвитку. Тому в межах дослідження ефективності агротуристичної діяльності, виходячи з комплексності її впливу на соціально-економічне, культурне та екологічне середовище, цю ефективність доцільно розглядати в контексті основних її аспектів – економічного, соціально-демографічного та екологічного. При цьому ефективність агротуристичної діяльності логічно розглядати у трьох основних аспектах залежно від спрямованості реалізації її функцій: ефективність для агротуристичного господарства (чи його власника); ефективність для навколишнього соціально-економічного середовища; ефективність для самого агротуриста.

Важливим методичним моментом дослідження ефективності агроту­ристичної діяльності є необхідність врахування комплексного характеру можливого інтегрального показника ефективності функціонування агротуристичного гос­подарства, а також його синергетичного характеру. Практично таким показником на рівні окремого агротуристичного господарства може бути ступінь його наповненості (Е_атг) протягом річного циклу, а також середній його показник протягом років у динаміці (Е_{атг сер}).

 

Е_атг= (V/W)Ч100 (%),            

 

де V – кількість відвідувачо-днів агротуристичного господарства протягом року;

W – максимальна кількість відвідувачо-днів в агротуристичному господарстві.

Перша властивість цього показника пов’язана з тим, що частоту й тривалість приїздів агротуристів до агрооселі визначають не лише економічні чинники, а й комплекс усіх чинників, які формують атракційність перебування агротуриста в господарстві. Друга властивість є наслідком того, що, по-перше, агротуризм – вид вертикальної диверсифікації підприємницької діяльності, за якої в процесі здійснення агротуристичної діяльності використовують здебільшого продукцію власного виробництва, а по-друге – на економічні показники діяльності в кінцевому підсумку накладаються всі інші чинники, які в сукупності утворюють систему індивідуальної агротуристичної привабливості господарства.

Рівень ефективності агротуристичної діяльності для агротуриста є основним чинником, який визначає її для власника агротуристичного господ­арства. Сукупного (інтегрального показника) економічної ефективності агротуристичної діяльності, який би міг об’єднати ці два аспекти одного процесу, бути не може, оскільки інтереси цих двох сторін чисто об’єктивно є завжди протилежними – те, що вигідно одній, як правило, невигідно для протилежної сторони, і навпаки. Тому ефективність формування і функціонування ринку агротуристич­них послуг у регіоні об’єктивно визначається на основі раціонального балансу рівня задоволення інтересів агротуристів і власників агротуристичних господарств. Кількісним показником вираження цього балансу до певної міри могла б бути (і в динаміці) сума грошей, яка залишається агротуристами на конкретній сільській території за час їх відпочинку, проте є очевидні проблеми з обліком такої суми на практиці. Хоча чисто теоретично можна допустити існування саме такого показника як інтегрального показника ефективності розвитку агротуризму для конкретної сільської території.

Нерозуміння суті агротуризму і змісту його продуктів гальмує розвиток як самого агротуризму через відсутність державних програм щодо його підтрим­ки як самостійного виду туризму, так і формування його нормативно-законо­давчої бази. Наявні окремі моменти вітчизняного законодавства стосуються лише сільського туризму і не містять жодної конкретизації правових положень стосовно агротуризму. А це є наслідком практичної відсутності серйозних і системних наукових досліджень у сфері агротуризму.