Теоретико-методичні засади реалізації стратегії підприємства в сучасних умовах

У першому розділі „Теоретико-методичні засади реалізації стратегії підприємства в сучасних умовах” висвітлено і узагальнено теоретичні та методичні питання, які стосуються процесу реалізації стратегії, як однієї з складових стратегічного управління підприємством.

Досліджено розвиток теорії і практики стратегічного управління від зародження наукових шкіл стратегії до сучасних поглядів вітчизняних та зарубіжних науковців, в результаті чого встановлено, що всі наукові школи стратегії сформували певні погляди та  концепції стосовно процесу розробки та формування стратегій підприємств, але майже не приділяли уваги проблемі їх реалізації. На сучасному етапі розвитку стратегічного управління виділено два підходи: процес реалізації стратегії ототожнюється зі стратегічним плануванням; процес реалізації стратегії базується на ситуативному менеджменті.

На основі узагальнення наукових джерел визначені основні традиційні елементи процесу реалізації стратегії, що зображено на рис. 1.

Виходячи з того, що створення системи стратегічного управління здійснюється менеджментом підприємства, а реалізація стратегії – всім його персоналом, то потрібен окремий механізм, який забезпечить реалізацію корпоративної стратегії підприємства. В розглянутих системах такий механізм поки що відсутній. Доведено, що механізм реалізації стратегії повинен забезпечити не тільки її виконання, а й одночасно здатність підприємства швидко та гнучко пристосовуватись до негативних впливів зовнішніх та внутрішніх змін, тобто бути одночасно адаптивним механізмом.

Також у першому розділі проаналізовано досвід вітчизняних, російських  та білоруських підприємств легкої промисловості з реалізації обраної стратегії. В ході дослідження встановлено, що 42% російських підприємств реалізують стратегію давальницької сировини, а решта підприємств – реалізують глобальну стратегію або стратегію розвитку. Якщо реалізується стратегія розвитку, то розвиток підприємства, як правило, досягається за рахунок диверсифікації асортименту продукції. В останні роки все більше підприємств легкої промисловості Росії поступово відходить від реалізації стратегії давальницької сировини та переходить до реалізації стратегії розвитку за рахунок франчайзингу, як більш ефективного та менш витратного способу. З розвитком нової підгалузі легкої промисловості – індустрії моди, підприємства отримали можливість виготовлення ексклюзивних моделей та зайняли нову ринкову нішу, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

        Досвід білоруських підприємств легкої промисловості свідчить, що тільки       30-40% підприємств галузі реалізують стратегію давальницької сировини (давальницька сировина складає 75-100% в загальному обсязі сировини). В основному, це великі державні швейні підприємства. Інші підприємства, так як і російські, реалізують стратегію розвитку шляхом: диверсифікації асортименту продукції відповідно до потреб споживачів; за рахунок партнерства з іноземними підприємствами або через створення спільного підприємства. Так, як і в Росії, з розвитком індустрії моди швейні підприємства Білорусії переорієнтували стратегію розвитку та почали виготовляти поряд з масовим ексклюзивний асортимент одягу.

Підприємства легкої промисловості Росії (58%) та Білорусії (60%) шукають різні шляхи відходу від стратегії давальницької сировини, поступово переходячи до розробки та реалізації власної стратегії розвитку. Вони отримують суттєву фінансову підтримку з боку держави, що значно підвищує ефективність реалізації обраних стратегій. Підприємства легкої промисловості Росії при розробці та реалізації стратегії одночасно спираються на інноваційну модель розвитку галузі, яку  держава щорічно фінансує на рівні 3,6% від загального обсягу фінансування наукових досліджень країни.

На практиці в процесі реалізації стратегії підприємства дальнього та ближнього зарубіжжя, а також вітчизняні підприємства мають типові проблеми, які ускладнили цей процес. Найбільш вагомими проблемами є нечітко сформульована стратегія, відсутність моделі її реалізації, недостатні фінансові ресурси та неефективне управління стратегічними змінами. Узагальнення досвіду функціонування вітчизняних підприємств легкої промисловості показує, що стратегія більшості з них спрямована лише на їх удосконалення, а не на реалізацію. Частина з них і досі не використовує методи стратегічного управління підприємством.

Як показали дослідження більшість підприємств легкої промисловості України та ближнього зарубіжжя здійснюють реалізацію стратегії традиційним шляхом видачі розпоряджень та жорстким контролем їх виконанням без застосування гнучких механізмів адаптації персоналу до об’єктивно обумовлених зовнішніх та внутрішніх змін в діяльності підприємств. Традиційний формально-бюрократичний розпорядчий механізм реалізації стратегії та парадигма людської природи в сучасних умовах стає чи не основним гальмом в досягненні бажаних результатів діяльності підприємств і потребує суттєвої адаптації до змін.