1. Розвиток світової економіки в останній третині ХХ – на початку ХХІ ст.

До інформа­ційних технологій зазвичай відносять сукупність технологій у мікроелектроніці, створенні обчислювальної техніки (машин та програмного забезпечення), телекомунікації, мовленні та оптико-електронної промисловості. Останні два десятиліття XX ст. виникає сузір'я великих технологічних про­ривів у сфері нових матеріалів, джерел енергії, в медицині, у ви­робничій техніці , зокрема в транспортній технології. Сучасний процес технологічної трансформації розширюється по експоненті. Сьо­годні ми живемо у світі, який вже давно називають цифровим, або електронно-цифровим. Нові інформаційні технології— це не просто ін­струменти, якими необхідно користуватися, а процеси, які не­обхідно розробляти.

Є суттєві відкриття у сфері інформаційних технологій;

1) поява мікропроцесора як ключового пристрою в поширенні мікроелектроніки (1971 р.);

2) винайдення мікрокомп’ютера в 1975 р. (перший успішний комерційний варіант з'явився у квітні 1977 р.);

3) виробництво   операційних  систем   для  мікрокомп'ютерів компанією Microsoft (середина 1970-х рр.);

4) промислове   виробництво   оптичних   волокон    компанією Corning Glass на початку 1970-х рр.;

5) промислове    виробництво    відеомагнітофонів    компанією
8опу у середині   1970-х рр.  на основі  відкриттів, зроблених у
1960-х роках в Америці та Англії;

в)створення в 1969 році компанією Advanced Research Project Aganscy (АRРА) Міністерства оборони США нової, революційної електронної комунікаційної мережі, яка згодом перетворилася на сучасний Інтернет.

Усі ці відкриття мають спільні характеристики: ґрунтуючись головним чином на наявних знаннях і розвиваючись як продов­ження ключових технологій, вони завдяки доступності й падінню ціни за зростання якості являють собою кардинальний прорив у масовому поширенні технології у сфері комерційного та суспіль­ного використання. Під час третьої хвилі НТП розпочалося й господарське освоєння навколоземного космічного простору, були синтезовані матеріали, яких раніше не існувало в природі, створено промислові роботи, здатні практично повністю замінити людину на виробництві, а пер­сональний комп'ютер перетворив і примножив потоки інформації. Досягнення науки і техніки у поєднанні з високим рівнем по­літичних, економічних та соціальних інститутів уможливили ви­хід країн Заходу на небачений раніше рівень економічного розвит­ку - - рівень задоволення різноманітних, у тому числі зовсім нових потреб переважної частини свого населення.

Усе це дало підстави для висновку про завершення індустріаль­ного періоду в розвитку західних країн: США, Великої Британії, Франції, ФРН, Японії, Швеції, Норвегії, Швейцарії, Голландії, Бельгії, Австрії, Ізраїлю та ін.

Утім скороченню кількості та частки зайнятих у промислово­сті цих країн сприяло також перенесення виробничих потужно­стей, особливо «екологічно сумнівних», до таких країн із середнім рівнем економічного розвитку і відносно дешевою робочою си­лою, як Туреччина, Південна Корея, Індонезія, Бразилія, Мекси­ка, Таїланд. Перенесення технологій і цілих виробництв до цих та інших країн, поряд із негативними ефектами, мало наслідком їх індустріалізацію, перетворення на нові індустріальні країни, або нові індустріальні економіки.

У цей період країни Латинської Америки, Східної Європи та колишнього Радянського Союзу перебувають на етапі переходу не лише від планово-директивної до ринкової економіки, а й до постіндустріальної структури виробництва та зайнятості. Та попри те, що нова технологічна структура і нова постінду­стріальна, сервісно-інформаційна економіка відіграють дедалі біль­шу роль у світовому співтоваристві, говорити про остаточне і глобальне завершення доби індустріалізму зарано. Про це свід­чить принаймні, що такі країни, як Китай та Індія, зі своїм вели­чезним економічним потенціалом, зовсім нещодавно вступили у стадію зрілого індустріалізму, а більшість країн Африки його ще навіть не досягли.