§ 3. ШЛЯХ ДО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА – СОЦІАЛЬНА ОСНОВА ДЕРЖАВИ, ВЛАДИ І ДЕМОКРАТІЇ

Проблеми взаємозв’язку держави, суспільства, особи, державної

влади і демократії є фундаментальними для будь_якого сучасного сус_

пільства. Вони, безумовно, визначають і процес розбудови Українсь_

кої держави, формування суспільних відносин на нових демократич_

них засадах.

Аналіз цих проблем безпосередньо пов’язаний з дослідженням су_

спільства взагалі і громадянського суспільства, зокрема. Для того, Щоб

осягнути співвідношення й механізми зв’язку суспільства, особи і дер_

жави, роль суспільства у формуванні державної влади і демократичних

інститутів, слід чітко уявляти природу і сутність цього суспільства, його

структуру і соціальний організм.

Громадянське суспільство — це сукупність усіх громадян, їх вільних об’є:

днань та асоціацій, пов’язаних суспільними відносинами, що характери:

зуються високим рівнем суспільної свідомості, політичної культури, які

перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та га:

рантуються нею.

Громадянське суспільство розглядають як соціальне утворення, що

протистоїть державі. Його можна розуміти як плюралізм і організацію

інтересів незалежно від держави. Громадянське суспільство відрізняєть_

ся від суспільства тим, що залучає громадян до колективних дій в

суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформа_

цією, досягнення спільної мети, висування вимог до держави і закликів

до відповідальності офіційних осіб. Воно виступає посередником між

приватною сферою життя людей та державою, об’єднує величезне роз_

маїття формальних і неформальних відносин.

Основними рисами громадського суспільства є:

– Наявність демократичної правової державності;

– Самоврядування індивідів, добровільних організацій та асоціацій гро:

мадян;

– Різноманітність форм власності (приватної, колективної, коопе:

ративної тощо), ринкова економіка;

– Плюралізм ідеологій і політичних поглядів, багатопартійність;

245

Розділ ХІІ. Демократія та її форми

– Доступ всіх громадян до участі в державних і суспільних справах ;

– Взаємна відповідальність держави та громадян за виконання демок:

ратично прийнятих законів;

– Наявність розвинутої соціальної структури;

– Розвинена громадянська політична культура і свідомість;

– Цінування прав громадян вище за державні закони;

– Багатоманіття соціальних ініціатив;

– Контроль суспільства за діяльністю державних органів;

Теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності

та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя гро_

мадянського суспільства. Однак, саме держава має виступати гарантом

прав людини, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав гро_

мадян, всебічному вияву їхньої ініціативи, здібностей. Державні орга_

ни реагують на запити і потреби соціальних груп, приймають норма_

тивно_правові акти, слідкують за їх виконанням, запобігають появі та

розвитку політичних конфліктів.

Говорити про громадянське суспільство можна лише з появою гро_

мадянина як самостійного суб’єкта, що усвідомлює себе індивідуаль_

ним членом суспільства, наділений певним комплексом прав і свобод,

і у той же час несе відповідальність перед суспільством.

Зміст поняття «громадянське суспільство» включає сукупність не_

політичних відносин у суспільстві, тобто економічні, духовно_моральні,

релігійні, національні та ін. Громадянське суспільство виступає як сфе_

ра реалізації економічних, соціальних, етнонаціональних, культурних

та інших громадських інтересів, які перебувають поза безпосередньою

діяльністю держави, що опосередковує їх відносини з індивідами. Де_

мократичність політичного режиму визначається не в останню чергу

тим, наскільки держава визнає автономне буття спільнот, тим, на_

скільки громадянське суспільство може вплинути на дії держави. Ідея

громадянського суспільства дозволяє провести межу між політичним,

офіційним та приватним життям громадян. Підґрунтям громадянсь_

кого суспільства є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю

форм власності, відкритою комунікацією, структурованістю суспіль_

ства, багатопартійність, недирективно сформована громадська думка,

вільна особистість з розвинутим почуттям громадянськості та власної

гідності.

Правовою базою для формування громадянського суспільства в

Україні є положення Конституції України, хоч у її тексті цього терміна

немає. У нашій державі сьогодні відбувається поступовий процес ста_

новлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від за_

246

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

вершення. В Україні сформовані органи влади різного рівня, але гро_

мадянське суспільство характеризує не лише наявність «владної піра_

міди», але й ефективність її функціонування, чого на практиці у нашій

державі ще не спостерігається.

Для громадянського суспільства характерна система представниц_

тва інтересів різних груп населення у вигляді об’єднань громадян. В

умовах громадянського суспільства партії виражають інтереси та фор_

мулюють політичні пріоритети певних соціальних груп, а в Україні

партії ще недостатньо сприяють належному встановленню каналів

зв’язку між державою та громадянами. Чимало партій — особливо під

час виборчих кампаній — намагаються показати себе представниками

інтересів не певних соціальних груп, а всього народу, що є популістсь_

ким недалекоглядним кроком.

Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежуєть_

ся у низькому рівні і залученості громадян до організованої громадсь_

ко_політичної діяльності і недостатньому рівні політичної ефективності

(оцінка суб’єктом своєї змоги впливати на політичні події та рішення).

Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є

реструктуризація українського суспільства.

Як свідчить історичний розвиток цивілізованих країн, становлен_

ня громадянського суспільства відбувається складно і суперечливо. Не

і все у становленні громадянського суспільства є до вподоби урядам, і

але й переваги такого суспільства незаперечні — протилежність думок,

відкритість, свобода. Тільки в громадянському суспільстві можливе

соціальне партнерство як форма взаємодії соціальних об’єктів.

Існує безліч тлумачень поняття «громадянське суспільство».

Г. В. Ф. Гегель, К. Маркс, А. де Токвіль, Ґрамші та ін. розробили різні

підходи до його тлумачення. Наприклад, прибутковий бізнес інколи і

розглядають як частину громадянського суспільства, а інколи — ні.

Консультативна служба Британської Ради використовує таке робоче

визначення громадянського суспільства: «... група неурядових непри_

буткових організацій, котрі існують для підтримки інтересів і прав гро_

мадян. Сюди також входять преса, радіо і телебачення».

Громадянське суспільство можна розглядати і як елемент розбудо_

ви демократичної інституції, як засіб реалізації свободи слова, 1 об’єд_

нань і поширення інформації, як засіб зробити прозорою діяльність

органів державної влади.

Сучасні дослідники сходяться на думці про те, що громадянське

суспільство — це як економічні, духовно_моральні, сімейні, культурні,

247

Розділ ХІІ. Демократія та її форми

національні, так і соціально_економічні відносини. Виходячи з цього

вони визначають громадянське суспільство як сферу спонтанного само:

виявлення вільних громадян і добровільно сформованих ними організацій та

об’єднань у всіх сферах життя суспільства і відносин між і ними, які за:

хищені необхідними законами від прямого втручання і свавілля органів дер:

жавної влади. Як вважали Дж. Лок та Ш. Монтеск’є, громадянське сус_

пільство — це самостійна, відокремлена від держави структура. Осно_

ва громадянського суспільства — вільна, незалежна особистість, що

зобов’язана своїм існуванням і процвітанням не опіці чи бажанню вла_

ди, а своїми власними силами і здібностями.

«Рідко коли у сфері розвитку з’являлася концепція, котра так швидко

привертала увагу людей», — пише Р. Голлоуей у праці «Засоби розбудови

громадянського суспільства». Справжній бум у вживанні цього терміна

збігається в часі з падінням Берлінської стіни, політичними перетво_

реннями у Східній Європі, побудува демократії у Південній Америці.

Ці події відродили давню ідею епохи Просвітництва про право людей

на створення власних громад, у яких пануватимуть свобода та братер_

ство.

В роботі Б. Найта «Громадянське суспільство: основні факти» наве_

дений перелік факторів, який свідчить про те, що концепція грома_

дянського суспільства в найближче десятиліття не втратить своєї акту_

альності у всьому світі:

зростання міжнародного обігу капіталу;

зростання прірви між багатими та бідними;

зростання гнучкого ринку робочої сили;

подальший розвиток постійних інформаційних потоків;

видозмінені стосунки між місцевим та глобальним;

локальні конфлікти та війни;

криза державного управління й обмеженість державного сектора

та ін.

Громадянське суспільство вже стало передумовою вирішення дея_

ких із перелічених проблем. Воно перебирає на себе відповідальність

за соціальний розвиток у таких складних умовах. У зв’язку з очевидни_

ми невдачами втручання держави в суспільство, політичні діячі, вчені

акцентують увагу на п’яти головних соціальних процесах: об’єднанні,

визнанні, комунікації, взаєморозумінні, довірі. Так, А. Еціоні писав про

«комунітаризм», Р. Патнам — про «соціальний капітал», Д. Селбурн —

про «обов’язок», Ф. Фукуяма — про «довіру».

Провідною тезою концепції громадянського суспільства є «грома_

дяни, що працюють для самих себе» у своїх організаціях. Це суспільство

248

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

змагається із державою за владу і вплив, але в жодному разі не нама_

гається підірвати верховенство держави.

Сучасний стан країн соціального добробуту Західної Європи, по_

будований на принципах соціальної справедливості, дає підставу ствер_

джувати, що формою взаємодії соціальних суб’єктів стала політика соц_

іального партнерства у громадянському суспільстві, яка ґрунтується на

узгодженості їхніх інтересів і характеризується всебічною активізацією

творчих елементів кожної людини щодо реалізації історичних можли_

востей розвитку суспільства.

В Україні процес визрівання і становлення громадянського су_

спільства є необхідною передумовою її переходу до правової держави.

Деякі спроби ввести принципи правової держави без наявних структур

громадянського суспільства на практиці виявилися лише декларація_

ми, не підкріпленими соціально_економічними перетвореннями. На

думку вчених, формування громадянського суспільства в Україні та

інших країнах СНД матиме тривалий і затяжний характер, бо тоталіта_

ризм з його надмірною політизацією суспільних процесів не створив

умови для його швидшого визрівання. Такими передумовами станов_

лення громадянського суспільства є:

1. Володіння кожного члена суспільства правом конкретної власності:

чи правом на використання і розпорядження власністю, на виготовлений

ним суспільних продукт (це базова, фундаментальна основа громадянсь:

кого суспільства);

2. Наявність розвинутої соціальної структури, яка відображає різно:

манітність інтересів усіх соціальних груп суспільства (як наслідок дії по:

передньої умови);

3. Достатньо високий рівень соціального, духовного, психологічного

розвитку особистості, її внутрішньої свободи і здатності до самостійної

діяльності та самореалізації.

За відсутності таких передумов процес формування громадянсько_

го суспільства просто неможливий. Для України також характерні

відсутність реальних інститутів громадянського суспільства, повноці_

нних впливових політичних партій як виразників інтересів певних со_

ціальних груп, незалежних від держави громадських організацій, дос_

татньої кількості позадержавних, економічних структур.

Певна річ, Україна, яка стала на шлях свого відродження, потребує

опрацювання власної концепції співвідношення особи, суспільства і

держави, механізмів формування влади й розвитку демократії. Цьому

повинно передувати вивчення відповідного світового наукового і, прак_

249

Розділ ХІІ. Демократія та її форми

тичного досвіду. Йдеться, зокрема, як про теоретичні дослідження про_

блем громадянського суспільства, правової держави, прав і свобод лю_

дини і громадянина, так і про світову практику їх конституційного і

законодавчого інституювання.

Поняття громадянського суспільства має історичний характер.

Слідом за державою громадянське суспільство починає зароджуватись

на певному ступені суспільного розвитку. Іншими словами, грома_

дянське суспільство є продуктом природного історичного процесу,

який передбачає гармонійний розвиток таких елементів цивілізації, як

природа — суспільство — людина. Людство на певному етапі свого роз_

витку не могло не прийти саме до громадянського суспільства, соціаль_

на і політична організація якого найбільшою мірою служать інтересам

та проблемам конкретної людини.

Чи доцільно у зв’язку з історичним характером громадянського сус_

пільства ставити питання про його історичні типи, чи доречний при

його характеристиці формаційний підхід, яким користуються окремі

дослідники цих проблем? Гадаємо, що ні. Слід вести мову не про істо_

ричні типи громадянського суспільства, а про ступені його зрілості.

Побудові громадянського суспільства, безперечно, має передувати

розробка його теоретичних основ. Хоча вважати, що таку працю треба

починати з нуля, було б несправедливо. Теорія і практика громадянсь_

кого суспільства сягають XVII ст. На сьогодні, не зважаючи на розмаїття

думок і підходів до цього поняття, його складових елементів, його

співвідношення з поняттям держави тощо, світова теорія громадянсь_

кого суспільства в цілому сформувалась. Вона виробила загальне уяв_

лення про цей суспільний феномен, основні його ознаки та інститути,

даючи змогу виявити те спільне, що робить поняття громадянського

суспільства світовим, загальнолюдським надбанням.

Аналізуючи погляди на громадянське суспільство таких видатних

мислителів минулих століть, як Г. Ґроцій, Т. Гобс, Дж. Лок, Ж.:Ж. Рус:

со, Ш.:Л. Монтеск’є, В. Гумбольдт, Г. Гегель, а також сучасних дослід_

ників, не можна дійти висновків про їх однозначну правильність чи

помилковість. Усі вони, висвітлюючи різні аспекти проблеми, у своїй

сукупності зробили вагомий внесок у теорію громадянського суспіль_

ства. А тому невиправданим є твердження, згідно з яким існують

«західні» теорії громадянського суспільства, на противагу яким по_

трібно розвивати свою «східну» теорію цього суспільства. Гадаємо, що

якогось особливого, зокрема французького, польського чи українсь_

кого громадянського суспільства як поняття, не існує, як не існує якоїсь

особливої французької, польської чи української демократії. Грома_

250

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

дянське суспільство або ж є, або його немає, оскільки основні його риси

— свобода, демократія, приватна власність, пріоритет прав людини —

однакові для всіх цивілізованих країн.

Інша справа, коли йдеться про певні модифікації громадянського

суспільства, які спираються на історичні, національні, політичні особ_

ливості тієї чи іншої країни. Але ці особливості не позначаються на

самій суті громадянського суспільства, їх можна віднайти лише у реаль_

ному співвідношенні громадянського суспільства, конкретної держа_

ви і особи, в системі прав і свобод людини та їх гарантіях, у конкретних

інститутах громадянського суспільства, тобто в його безпосередніх

практичних моделях.

Усе сказане повною мірою стосується й України. Немає потреби в

тому, щоб розробляти якусь особливу українську теорію громадянсь_

кого суспільства. Але, спираючись на світовий науковий і практичний

досвід, запозичивши з нього все краще, належить формувати свої на_

ціональні інститути громадянського суспільства. При цьому йдеться

не про механічне перенесення на наш український ґрунт тих чи інших

моделей громадянського суспільства, які мають достатній ступінь

зрілості, а про їх еволюційне запровадження з урахуванням внутрішніх

особливостей і можливостей, а також фактора часу.

У чому полягає суть громадянського суспільства і які його основні

ознаки?

Той безперечний факт, що в центрі суспільства перебуває людина,

яка є його первинною і головною клітиною й основною дійовою осо_

бою, свідчить про те, що громадянське суспільство не за назвою, а за

своєю глибинною суттю є людською спільнотою. А тому основні ха_

рактеристики, що стосуються людини, зокрема її природного сувере_

нітету, свободи і незалежності, переносяться й на громадянське сус_

пільство, визначаючи його глибинну суть. Будучи добровільною асоц_

іацією (союзом) вільних і незалежних індивідів, це суспільство, отже,

й само є суверенним, вільним і відкритим.

Якщо виходити з того, що головною дійовою особою суспільства,

його первинною клітиною є конкретна людина, то громадянське сус_

пільство не можна визначити як сукупність суспільних людських відно_

син і відповідних їм формальних та неформальних суспільних інсти_

тутів. Останні опосередковують приватне життя людини, допомагаю_

чи їй задовольняти свої потреби та інтереси. Таке поняття

громадянського суспільства пояснює і взаємостосунки людини, гро_

мадянина з цим суспільством.

251

Розділ ХІІ. Демократія та її форми

Як відомо, у радянській філософській та правничій літературі до_

мінувала позиція, згідно з якою визнавався пріоритет суспільства над

особою, суспільних і державних інтересів над інтересами людини. У

захваті виправдовування тоталітарного режиму становище особи було

зведене до абсолютної відповідальності перед суспільством. Підпоряд_

кованість йому людини обґрунтовувалася тим, що людина істота сусп_

ільна, яка не може жити в суспільстві і бути вільною від цього суспіль_

ства. Але ж насправді йдеться про те, що людина має бути вільною у

суспільстві, а не від суспільства. Зв’язок між людиною і суспільством

має таку природу, яка в принципі виключає будь_які антагонізми між

ними.

Суспільство — це середовище життєдіяльності особи, яке форму_

ється зі спільної діяльності людей і є сукупністю їх формалізованих та

природних зв’язків і відповідних суспільних інститутів, а тому воно не

може бути чужим людині. Іншими словами, у центрі суспільства пере_

буває конкретна людина, потребам та інтересам якої підпорядковуєть_

ся весь суспільний механізм. У суспільстві не може бути іншого інтере_

су, окрім служіння кожній окремій людині. Не може існувати якогось

загального суспільного чи державного інтересу, який би не відображав

інтересів окремої людини. Інакше це інтерес не загальний, а корпора_

тивний. Ось чому постановка питання про пріоритет суспільних чи

державних інтересів і тим більше про забезпечення цього пріоритету є

небезпечною.

Якщо ми прагнемо побудувати цивілізоване громадянське суспіль_

ство, тобто суспільство, яке є людською спільнотою, то мусимо ні на

крок і ні за яких обставин не відступати від головного відправного прин_

ципу — пріоритету прав і свобод людини, її інтересів. Причому пріо_

ритету як перед суспільним, так і перед державним інтересами. Йдеть_

ся не про протиставлення цих інтересів, а про їх, так би мовити, субор_

динацію і підпорядкованість, первинність і вторинність.

Гарантуватись законом і забезпечуватись реально має пріоритет

інтересів саме кожної конкретної людини; у цьому суть і мета як сусп_

ільного, так і державного інтересів. Беззастережне втілення в життя

головної засади суспільства — «людина понад усе» — завжди виведе в

кінцевому підсумку на оптимальне поєднання інтересів людини, сус_

пільства та держави.

Суспільство, у якому інтереси людини підпорядковуються його

власним інтересам, а тим більше інтересам держави, де мету і засоби

досягнення цієї мети визначає сама держава, є тюрмою. У цій тюрмі

навіть наглядачі — невільники.

252

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Саме таке суспільство й було побудовано в колишньому СРСР. У

цьому суспільстві панувала практика абсолютного знеособлення й зне_

важення конкретної людини, яка була гвинтиком, допоміжним мате_

ріалом для досягнення абстрактної мети, — словом, «людським факто_

ром». Це й зрозуміло: адже в основі згаданої практики лежала теорія

тотального усуспільнення й одержавлення всього людського життя,

апологетична теорія пріоритету загальнодержавних інтересів, тобто

теорія ГУЛАГу, в якій немає місця для свободи людини.

Громадянське суспільство несумісне з насильницькими формами і

методами розвитку суспільства, з теорією класів, класової боротьби.

Рівність людей від природи заперечує їх класифікацію за майновим ста_

ном, яка принижує людську гідність. Але це не виключає поділу людей

на певні групи за іншими ознаками, зокрема, професійними, політич_

ними, національними, релігійними тощо.

Абсолютизація класового підходу дістала свій вияв не лише у кла_

совій теорії походження держави, а й в уявленні про неї як про апарат

насилля й пригноблення одного класу іншим. Таке уявлення певна річ,

не має нічого спільного з теорією громадянського суспільства як сусп_

ільства людської злагоди. Через те ця теорія була відкинута класиками

марксизму як буржуазна. Певний вплив згаданої абсолютизації класо_

вого підходу спостерігається і у сучасних вітчизняних дослідженнях

держави, в яких визнання громадянського суспільства межує з харак_

теристикою держави як організації політичної влади домінуючої час_

тини населення. Авторам можуть заперечити, що й теорія договірного

походження держави не виключає того, що держава за певних обста_

вин може протистояти суспільству в цілому чи окремій його частині,

використовуватися як знаряддя примусу. Однак відхилення від нор_

мального природно_історичного процесу розвитку суспільства ще не

дають підстав для того, щоб вважати ці відхилення визначальними,

включаючи їх у сутнісні характеристики того чи іншого суспільного

явища.

Мабуть, при визначенні суті й природи держави правильніше ви_

ходити з первинності й визначальності людини та суспільства.

Ж. Боден вважав, що держава утворюється в результаті об’єднання

розрізнених членів суспільства під єдиною верховною владою. Такої ж

думки і дотримувався і Т. Гобс, який твердив, що держава дістає свою

легітимність унаслідок договору між усіма членами суспільства. На дум_

ку Ж.:Ж. Русо, люди, боячись втратити свої природні права, уклали:

суспільний договір для захисту спільними силами особи та її майна.

253

Розділ ХІІ. Демократія та її форми

Саме з людської природи суспільства, яке утворює державу для забез_

печення своїх інтересів, випливають сутнісні характеристики й, озна_

ки держави, функції якої виконують члени цього ж суспільства.

Природа громадянського суспільства як добровільної асоціації

вільних людей підтверджує теорію договірного походження держави,

яка має бути знаряддям насильства над самим цим суспільством чи пев_

ною його частиною. Інша справа — конкретна держава за конкретних

історичних, політичних і соціально_економічних умов та обставин.

Наприклад – держава диктатури пролетаріату, яка виникла в резуль_

таті жовтневого більшовицького насильницького перевороту, або на_

цистська диктатура, встановлена у Німеччині 1933 р. Можна і навести

й протилежні приклади, коли перемагають здорові природно_історичні

тенденції: розпад насильницької держави_імперії — Радянського Со_

юзу — й виникнення самостійних незалежних держав на підставі

вільного волевиявлення народів.

Саме так було 1 грудня 1991 р., коли український народ у результаті

всенародного референдуму утворив нову державу Україну. І хоч неза_

лежна Україна поки що не має всіх ознак правової держави, так само

як і українське суспільство не перетворилося на громадянське, проте

народ, голосуючи за свою незалежність, поза всяким сумнівом, мав на

увазі саме таку державу, яка стоятиме на сторожі інтересів усіх і кожно_

го, а не якоїсь частини суспільства. Саме таке демократичне грома_

дянське суспільство з відповідною йому демократичною правовою дер_

жавою нам і належить будувати.

Отже, вихідна методологічна позиція у дослідженні проблеми

співвідношення людини, суспільства і держави полягає в тому, що сут_

ність і природу держави зумовлює й визначає сутність і природа само_

го суспільства, а в основі того й другого лежить позитивне людське на_

чало, несумісне з класовим підходом. Більше того, держави, які відпо_

відно до марксистсько_ленінського вчення довгі роки трактувалися як

експлуататорські, нині постали зовсім в іншій подобі. Обсяг соціаль_

них функцій цих держав, рівень життя суспільства, прав і свобод його

членів годі й порівнювати з відповідними характеристиками колишніх

соціалістичних держав, ідеологи яких нехтували теорією громадянсь_

кого суспільства.

Якщо класова теорія прирікає суспільство і державу на одвічне взає_

мне протистояння, то природно_історичний процес передбачає їх гар_

монійне співіснування й розвиток як органічних частин одного ціло_

го. Не випадково давні мислителі, які започаткували теорію грома_

254

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

дянського суспільства, фактично ототожнювали державу з громадянсь_

ким суспільством або принаймні не проводили між ними різкої межі.

У державі вони вбачали виконавця не насильницьких, а, насамперед,

загальносоціальних функцій. Зокрема, Дж. Лок використовував понят_

тя громадянського суспільства і держави як взаємоза_мінювані. Як си_

ноніми вони вживаються також у І. Канта, не кажучи вже про Ж.:Ж.

Руссо, одного зі засновників ідеї народного суверенітету, який майже

не розрізняв цих понять. Саме завдяки працям згаданих та інших мис_

лителів світова думка, на щастя, не збочила на манівці теорії насиль_

ницького розвитку суспільства, залишаючись у руслі природно_істо_

ричного процесу.

Отже, об’єктивна потреба в державно_політичному устрої суспіль_

ства зумовлена не розколом останнього на класи й потребою захисту

інтересів одного з них, а необхідністю узгодження суспільних інтересів

з індивідуальними, захисту як тих, так і інших, управління суспільством,

координації його життєдіяльності. Із цього погляду держава виступає

як політична організація суспільства, втілена в системі політичних

відносин, у яких реалізується влада. Тому проблема взаємозв’язку дер_

жави, особи і суспільства безпосередньо стосується саме політичної

організації суспільства, питання про місце і роль у ній держави.

У цьому зв’язку погляд на політичну організацію суспільства як і на

результат взаємодії (боротьби, співробітництва, компромісів) його ос_

новних політичних сил дає змогу найбільш усвідомлено визначити роль

і місце держави в системі політичної організації суспільства. Це також

дає можливість з’ясувати характер її взаємин із суспільством, і як ре_

зультат цих взаємин — характер відносин, які складаються між грома_

дянами і державою.

У широкому розумінні політична організація суспільства виступає

як його політична система, в якій держава займає одне з важливих місць.

Навколо нього розташовується комплекс недержавних політичних

організацій та інститутів (національних, професійних, релігійних

тощо). Через цю структуру політичної системи суспільства й відповідні

відносини відбувається оформлення політичної волі народу; політич_

на система є механізмом, за допомогою якого народ здійснює свою ус_

тановчу функцію з формування державної влади та законодавчу — з

ухвалення законів.

Хоча деякі сутнісні характеристики громадянського суспільства і

держави збігаються, а їх інститути тісно переплетені й органічно взає_

мозв’язані, однак ці поняття не тотожні. Громадянське суспільство є

ширшим і глибшим поняттям, воно характеризується сукупністю більш

255

Розділ ХІІ. Демократія та її форми

різноманітних ознак і власних інститутів. Можна твердити, що держа_

ва, яка має власні ознаки правової, також є інститутом громадянського

суспільства, яке її утворює для реалізації й захисту індивідуальних і сус_

пільних інтересів.

Інколи кажуть, що держава і громадянське суспільство — це дві

половини одного цілого. Але з таким уявленням неможливо погоди_

тися, оскільки в ролі цього цілого, власне, й виступає громадянське

суспільство. Отже, держава є невід’ємною частиною суспільства, хоч і

з автономними механізмами функціонування.

Як держава немислима без відповідного їй суспільства, так і сусп_

ільство немислиме без відповідної йому держави. Громадянське сусп_

ільство — це соціальний фундамент держави й водночас соціальне се_

редовище, в якому вона функціонує. Зв’язки між ними зворотні, але

визначальним є зворотний зв’язок від суспільства. Саме воно формує

державу, її інститути, спрямовує і контролює її діяльність.

Характеристики взаємозв’язку громадянського суспільства і держа_

ви можуть бути різнопланові й різноаспектні з погляду їх суті й форми,

співвідношення державних і суспільних інститутів. З одного боку, дер_

жава — це форма, яка організує суспільство, є його зовнішньою пол_

ітико_правовою оболонкою. Суспільство, в свою чергу, є соціальним

середовищем, у якому функціонує держава; тобто оболонкою, але вже

соціальною стосовно держави виступає уже саме суспільство. Грома_

дянське суспільство може характеризуватись і як соціальний фунда_

мент, з якого виростає державна надбудова. Оскільки суспільство ство_

рює державу, формує її владні інститути, то вона стає органічною час_

тиною цього суспільства. З іншого боку, будь_яке суспільство

функціонує в межах конкретної держави, яка за своєю назвою охоп_

лює і саме суспільство. Коли називається певна держава, то з нею асо_

ціюється й відповідне суспільство, тобто наявний момент злиття дер_

жави і суспільства.

Народ як єдине джерело влади в Україні через відповідні суспільні

інститути формує державу, роблячи тим самим і її інститутом грома_

дянського суспільства. Цей інститут підпорядковується служінню

насамперед людині, а через служіння людині — іншим інститутам гро_

мадянського суспільства і суспільству в цілому. Тому, як ми вже згаду_

вали, в принципі невиправданим є протиставлення держави грома_

дянському суспільству. Можна говорити не про їх протиставлення, а

про певні суперечності об’єктивного і суб’єктивного характеру.

Держава протистоїть суспільству тоді, коли вона, як це було в не_

давні часи нашої історії, стає над людиною і суспільством, узурпує й

256

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

монополізує невластиві їй функції; коли її апарат задля власних інте_

ресів експлуатує народ, чинить свавілля й безправ’я.

Такій державі протистоїть не громадянське суспільство, а суспіль_

ство невільників, пригноблених людей. У свою чергу, такому суспіль_

ству, як правило, протистоять фашистські та іншого роду тоталітарні

держави.

У таких випадках конфлікт між суспільством і державою об’єктив_

но не може не розв’язатися на певному етапі на користь суспільства.

Тоді суспільство, як це сьогодні відбувається в Україні, заново почи_

нає утворювати свою державу, яка відповідає новому ступеню його

зрілості. Тоталітарна державна система, побудована на одержавленні

всього суспільного життя та втручанні держави сферу приватних відно_

син, небезпечна й для самої себе. Але вона спричинює омертвіння тих

джерел, економічних і духовних, без яких існування будь_якого сус_

пільства неможливе. Як свідчить історія, крах тоталітарних систем

неминучий, вони падають під власною вагою. Перемагають закони об’єк_

тивного розвитку суспільства.

Отже, громадянському суспільству відповідає не просто держава, а

держава демократична, соціальна, правова. Але це не виключає, як заз_

началося, певних колізій між ними, які можуть виникати через недо_

статню зрілість суспільних інститутів, недосконалість законодавства,

практики його застосування. Причиною таких колізій можуть, зокре_

ма, виступати невідповідність між реальними суспільними процесами

і чинним законодавством, збої в механізмах зворотного зв’язку між сус_

пільством і державою тощо. Усе це за певних обставин може призвести

до надмірного втручання держави у життя суспільства, особливо в його

економічній сфері, і, що найбільш небезпечно, у сфері приватних відно_

син. Однак у громадянському суспільстві такі колізії розв’язуються не_

насильницькими методами й засобами через включення механізмів

зворотного зв’язку між суспільством і державою.

Іншими словами, якщо на якомусь етапі держава починає монопо_

лізувати невластиві їй функції, а її апарат — перетворюватися на відірва_

ну від суспільства корпорацію, тоді має спрацьовувати певний сус_

пільний механізм, який би нейтралізував і попереджав антигромадянсь_

ку діяльність держави, повертаючи її у належне русло. Йдеться саме

про механізми зворотного зв’язку, зокрема про суспільний контроль

над діяльністю держави та її органів. Такий механізм має бути законо_

давче визначений і закріплений, у тому числі й на конституційному

рівні.

257

Розділ ХІІ. Демократія та її форми

Становлення громадянського суспільства в Україні розпочалося із

здобуттям нею державної незалежності, в надзвичайно складних умо_

вах посттоталітарного періоду. За таких обставин налагоджувати демок_

ратичний процес — справа дуже непроста. Проблема полягає не лише

в подоланні кризових явищ, які охопили політичну й особливо еконо_

мічну сфери, а в необхідності — і це, мабуть, найголовніше і найважче

— зміни суспільної та індивідуальної свідомості, що формувалася де_

сятиліттями під згубним впливом тоталітарного режиму. Одним із сте_

реотипів, що їх належить подолати передусім, є ставлення до держави

як до дарувальниці прав і свобод, матеріальних та інших благ.

Враховуючи ці особливості, в Конституції України закладена кон_

цепція, яка дає можливість змінити менталітет громадян, сприяти фор_

муванню вільної особи з високою національною, економічною і пра_

вовою культурою. Згадана концепція виходить з того, що серцевиною

громадянського суспільства є людина, її життя і здоров’я, честь і

гідність, недоторканість і безпека.

Це означає, що всі інститути громадянського суспільства і держави

утворюються постільки, поскільки існує необхідність створити умови

для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод. При_

чому державні інститути мають нести подвійне навантаження. Вони

покликані законодавчо забезпечити, по_перше, однакові для всіх лю_

дей умови і можливості, а по_друге — нормальне функціонування гро_

мадянського суспільства в цілому.

Отже, на конституційному рівні закладена якісно нова модель пра_

вової організації життя людини і суспільства, відповідно до якої весь

державний і суспільний механізм переорієнтовується на здійснення й

захист прав і свобод людини. Всі політичні, економічні, соціальні та

культурні права людини мають отримати своє відображення у відпові_

дних інститутах громадянського суспільства, таких, як – власність, –

підприємництво, – сім’я, – освіта, – наука і культура, – громадські

об’єднання, – свобода інформації тощо. Ці інститути повинні стати

надійним матеріальним підґрунтям прав і свобод людини.

Одним із головних завдань держави у громадянському суспільстві є

створення однакових стартових умов для його членів в економічній і

політичній сферах, забезпечення рівності усіх перед законом. Іншими

словами, демократичний принцип організації суспільства полягає у

створенні таких умов, за яких кожний громадянин міг би вільно оби_

рати сферу й спосіб своєї життєдіяльності, безперешкодно брати участь

в обговоренні законів держави чи безпосередньо їх затверджувати шля_

258

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

хом референдуму, вільно висувати своїх представників до органів вла_

ди і контролювати їхню діяльність.

Основні засади громадянського суспільства, його визначальні ха_

рактеристики ґрунтуються на загальнолюдських цінностях. Утверджен_

ня цих цінностей і є першорядним завданням його будівництва в нашій

державі.

Ті чинники, що визначають суть і зміст громадянського суспіль_

ства, лежать водночас в основі правової держави, яку ми прагнемо по_

будувати. Конституція і весь державно_правовий механізм, що закріп_

люється нею, спрямовані на зміцнення загальної злагоди, нормальне

функціонування саме громадянського суспільства, подолання колізій

і конфліктів цивілізованими засобами. У реальному житті поняття гро_

мадянського суспільства і правової держави нероздільні. Головні їх оз_

наки переплітаються між собою, логічно й об’єктивно створюючи

одне ціле. Загальнолюдські цінності об’єднують громадянське суспіль_

ство і правову державу в єдиний суспільний організм.

Як тут не згадати Гегеля, який писав, що громадянське суспільство

— це сфера приватних інтересів у рамках правового порядку. І справді,

поза приватними інтересами немає громадянського суспільства; вони

є його сутністю і джерелом розвитку. Але ж громадянського суспіль_

ства немає і поза рамками правового порядку, згідно з яким здійснен_

ня особою своїх прав і свобод не повинно порушувати прав і свобод

інших членів громадянського суспільства. Отже, лише на ґрунті гро_

мадянського суспільства можлива правова держава. І чим зрілішим є

громадянське суспільство, тим досконаліша й правова держава.

Зрілість громадянського суспільства залежить від багатьох чинників

— соціально:економічних, політичних, ідеологічних. Кожен з них справ_

ляє безпосередній вплив як на відповідні інститути цього суспільства,

так і на суспільну та індивідуальну свідомість. Чим різноманітніші й

розвинутіші інститути громадянського суспільства, тим більше воно

структуроване, тим помітніший його вплив на формування політичної

влади, більші можливості контролю за їхньою діяльністю.

На сучасному етапі природно_історичного процесу чітко просте_

жується тенденція до перетворення й оновлення громадянського сус_

пільства, переходу його на вищий ступінь зрілості. Це перетворення

відбувається на базі науково_технічного прогресу, який створює мож_

ливості для розширення соціальних функцій як держави, так і самого

суспільства.

Сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспіль_

ства в Україні є:

259

Розділ ХІІ. Демократія та її форми

􀃂 розширення соціальної бази влади, підвищення політичної культури

населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні

державними і суспільними справами;

􀃂 активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя,

формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринко:

вого, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товари:

ства, клуби за інтересами, асоціації тощо), розвиток різних форм гро:

мадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують сотні

тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій (політич:

них, економічних, культурних, релігійних, військово:патріотичних і т. ін.),

які охоплюють дві третини населення США. Вони і є соціальною базою

громадянського суспільства;

􀃂 постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів

зворотного зв’язку від суспільства до держави;

􀃂 максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод лю:

дини, формування поваги до права і закону;

􀃂 виховання природного почуття патріотизму на основі поваги до на:

ціональної історико:культурної спадщини;

􀃂 зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства

на основі щонайширших зв’язків із зарубіжним світом;

􀃂 піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної

пасивності. Адже справа не лише в наявності демократичних установ і

процедур, поінформованості населення, але й у вмінні жити в умовах де:

мократії і користуватися її благами, в готовності до постійного удоско:

налення політичної системи відповідно до конкретно:історичних умов.

Іншими словами, має відбутися максимальне роздержавлення усіх

сфер суспільного життя. Проте це роздержавлення зовсім не означає цілко_

витої відмови від державного — в межах закону — регулювання соціаль_

них процесів. У зв’язку з цим постає проблема визначення меж допусти_

мого втручання держави й закону у суспільне та приватне життя.

Визначальним у цій проблемі є те, що члени суспільства, утворюю_

чи державу для регулювання спільних інтересів, наділяють її відповід_

ними владними повноваженнями. Інакше кажучи, вони делегують їй

частку своєї суверенної влади, тим самим добровільно обмежуючи влас_

ну свободу. Суспільство делегує державі стільки влади, скільки цього

потребують самі ж суспільні інтереси. Йдеться про оптимальну межу

державного впливу в економічній, соціальній, культурній, приватній

та інших сферах громадянського суспільства.

Суспільство через закон делегує державі свою владу й встановлює

межі державного регулювання суспільного життя, виходячи щоразу з

260

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

конкретних історичних, соціально_економічних і політичних умов. Від

обсягу делегованих державі функцій управління суспільством залежить

обсяг сфери самоорганізації, саморегулювання і самодіяльності само_

го суспільства. Чим розвинутіші демократичні інститути громадянсь_

кого суспільства, тим меншою є потреба державного втручання у його

життєдіяльність.

Певною мірою проблема розв’язується у руслі загальноправових

положень, закріплених у Конституції України. Відповідно до них пра_

вовий порядок ґрунтується на засадах, згідно з якими ніхто не може

бути примушений робити те, що не передбачено законом. Органи дер_

жавної влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи зо_

бов’язані діяти лише на підставі повноважень, які передбачені Консти_

туцією та законами України.

У Конституції України зазначені межі необхідного регулюючого

впливу, «втручання» держави та її структур у життєдіяльність грома_

дянського суспільства в політичній та інших сферах. Таке «втручання»

може мати місце лише в рамках і на підставі закону. І, головне, в кінце_

вому підсумку воно має бути спрямоване на нормальне функціонуван_

ня самого ж громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод

людини, а значить, і самої демократії.

Роздержавлення суспільства згідно з Конституцією України пере_

дбачається здійснювати за такими напрямами:

􀃂 у галузі політичній: закріплення багатопартійності, створення дер_

жавою на основі закону однакових умов для діяльності політичних

партій чи організації присвоювати право здійснювати державну владу;

проведення виборів на багатопартійній основі;

􀃂 у галузі економічній: приватизація державних і комунальних

підприємств на основі приватної власності (індивідуальної та колек_

тивної); невтручання держави та її структур у безпосередню господарсь_

ку діяльність підприємств незалежно від форм їх власності; свобода

підприємництва і договорів;

􀃂 у галузі ідеологічній: жодна ідеологія не може зводитись у ранг дер_

жавної й закріплюватись у законі, не кажучи про закріплення на конс_

титуційному рівні, як це було в попередніх радянських конституціях;

відокремлення держави від церкви, невтручання держави у справи

релігії; роздержавлення й деідеологізація освіти, науки і культури, всієї

духовної сфери суспільства на основі конституційного гарантованого

права на свободу думки, совісті і релігії.

􀃂 децентралізація державної влади.

261

Розділ ХІІ. Демократія та її форми

Ми виходимо з того, що Україна стала на шлях будівництва демок_

ратичної правової держави. А це означає, що держава не повинна про_

тистояти суспільству, а суспільство — державі.

Слід усвідомлювати, що цей процес не буде легким. Адже самовря_

дування (самоорганізація) є такою формою управління, яка найбільш

повно відповідає ринковій економіці й політичному плюралізму, тоб_

то тим ознакам, які визначають громадянське суспільство і правову дер_

жаву. В кінцевому підсумку держава має стати офіційним представни_

ком громадянського суспільства не на словах, а на ділі, слугуючи всьо_

му народові в цілому і кожному громадянину зокрема. Це висуває

нагальну потребу створення ефективних механізмів волевиявлення лю_

дей.

У зв’язку з цим надзвичайно важливим є удосконалення виборчої

системи як основного засобу реалізації народом своєї установчої

функції з формування органів державної влади. Від виборчої системи

вирішальною мірою залежить розвиток політичної системи суспільства,

його структуризація, без чого практично неможлива й структуризація

законодавчого органу. Політична система суспільства має сприяти виз_

наченню конкретної політичної партії чи партійних блоків, які беруть

на себе відповідальність за стан справ у державі й суспільстві.

Не менш важливою формою безпосереднього народовладдя є ре_

ферендуми, які за умови правильного їх застосування здатні відіграва_

ти роль консолідуючого фактора громадянського суспільства.

Референдум — це народне голосування, яке проводиться у зв’язку з прий:

няттям нової конституції, інших важливих законів або внесенням до них

змін. Правова природа референдуму полягає в тому, що прийняті рішення

в результаті голосування є загальнообов’язковими для державних органів,

служать правовою базою їх правотворчої та правоорганізуючої діяльності.

Референдум є одним з важливих інститутів безпосередньої демок_

ратії, проводиться з метою забезпечення безпосередньої участі грома_

дян в управлінні державою і місцевими справами.

Види референдумів:

За предметом проведення:

􀃂 (на всенародне голосування виноситься проект конституції або кон:

ституційної поправки);

􀃂 конституційний законодавчий (на всенародне голосування вино:

ситься проект закону);__