§ 2. ПРАВОВА ДЕРЖАВА: СУТНІСТЬ, ОЗНАКИ

Правова держава — це суверенна, політико_територіальна організа_

ція публічної влади, яка базується на принципах поваги до особи й не_

доторканості її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону.

Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують

та охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства.

Правовій державі притаманні:

􀂪 Конституційна юрисдикція. Конституція — основний закон, усі інші

нормативно:правові акти приймаються на її основі;

􀂪 Верховенство права. Розвинена і діюча система права і законодавс:

тва;

􀂪 Реально існуючий, а не лише задекларований, єдиний для всіх, обо:

в’язковий правопорядок в державі, що забезпечує еволюційний розвиток;

􀂪 Парламентаризм;

􀂪 Розвинена виборча система, суверенітет народу;

􀂪 Життєздатність державного механізму до впливу на суспільство

зверху, одержання інформації знизу, забезпечення зв’язків по горизонталі;

􀂪 Наявність гарантій дотримання права і законодавства;

􀂪 Пріоритет прав людини над правами держави;

􀂪 Розвинена правова культура;

􀂪 Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

􀂪 Орієнтація держави і права на людину як найвищу цінність;

􀂪 Тісний зв’язок національного права з міжнародним;

􀂪 Суттєве зростання питомої ваги законів у загальній масі норма:

тивних актів;

􀂪 Утвердження принципу людського виміру права.

Теорію правової держави насамперед пов’язують із іменем І. Кан:

та. Висування, обґрунтування ним тези про те, що благо і призначен_

ня держави у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою

і режиму держави принципам права, дали підставу вважати І. Канта

одним із головних творців концепції правової держави. І. Кант по_

стійно підкреслював необхідність для держави опиратися на право, уз_

годжувати з ним свої акції. Держава, яка не забезпечує прав і свобод,

охорони позитивних законів, ризикує втратити довіру та повагу своїх

громадян. Верховенство народу, проголошене І. Кантом, обумовлює

свободу, рівність, незалежність усіх громадян у державі. «Правова дер_

жава» І. Канта базувалася на принципі поділу на законодавчу, вико_

навчу та судову.

184

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Правова держава

ЗАБЕЗПЕЧУЄ: ҐРУНТУЄТЬСЯ

- верховенство права та закону - на розподілі та балансі влади

- максимальну гарантію прав і

свобод людини

- на встановленні межі та міри влади

- рівність усіх перед законом і

судом

- на політичному плюралізмі

- взаємну відповідальність

громадянина і держави

- на конституційному нагляді

- судовий та інший захист особи - на широкому місцевому

самоврядуванні

Згідно з ідеєю правової держави громадяни можуть робити все те,

що не заборонене законом, держава ж може робити тільки те, що пе_

редбачено законом, правосуддя має бути незалежним та має ґрунтува_

тися на презумпції невинуватості. Для правової держави характерний

пріоритет прав людини над правами держави. Правову державу харак_

теризує багатопартійність, можливість легальної діяльності як правля_

чим, так і опозиційним об’єднанням громадян. Вимоги нормативно_

правових актів правової держави поширюються на діяльність усіх гро_

мадських і політичних інституцій, усіх громадян, усі сфери суспільства.

Будь_яка суспільно важлива інформація у правовій державі є доступ_

ною для громадян, а засоби масової комунікації — максимально неза_

лежними.

Кожен із мислителів, юристів визначав певні ознаки, які вирізняли

чи, навпаки, узагальнювали розуміння правової держави. Риси, ознаки,

які називали на початку XX ст, відрізняються від сучасної термінології.

Крім того, кількість ознак весь час зростає, вони часто доповнюють одна

одну.

Є необхідним перерахувати всі ознаки правової держави:

􀃂 верховенство права; верховенство правового закону;

􀃂 забезпечення прав і свобод громадянина;

􀃂 взаємозв’язок держави і права;

􀃂 взаємна відповідальність держави і особи;

􀃂 законодавче обмеження зазіхань держави на всезагальну регуляцію

суспільного життя і певних сфер, де індивід, колектив і суспільство вільні

від втручання влади;

185

Розділ Х. Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення

􀃂 закріплення в законі загальнолюдських цінностей, його гуманізм і

вірність правам людини;

􀃂 гарантованість повсякденного втілення принципів правової держави

в конкретних правовідносинах;

􀃂 своєчасне виявлення суспільних потреб і інтересів, наступне їх вре:

гулювання;

􀃂 високий рівень якості правових актів;

􀃂 високий рівень процесу правотворчості;

􀃂 поширення принципу «дозволено все, що прямо не заборонено зако:

ном» для фізичних осіб;

􀃂 введення правової освіти в межах країни;

􀃂 розвиток механізму соціального, політичного виховання мас;

􀃂 високий рівень кадрового складу правоохоронних органів;

􀃂 високий рівень адвокатури;

􀃂 високий рівень контрольно:наглядових органів;

􀃂 розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

􀃂 право на судовий захист;

􀃂 незалежність суду;

􀃂 наявність розвинутої нормативної бази;

􀃂 неухильне виконання законів і підзаконних актів;

􀃂 закріплення в конституційному та інших законах основних прав

людини;

􀃂 панування у суспільному і державному житті правових законів, які

виражають волю більшості, втілюють основні права людини, загально:

людські цінності та ідеали;

􀃂 притаманність усім громадянам високої правової культури;

􀃂 юридична захищеність особи, наявність розвинутих ефективних

процедурно:юридичних засобів для вільного здійснення, охорони і захисту

основних прав людини;

􀃂 високозначуще становище у суспільному і державному житті судо:

вих органів — найбільш надійної юридичної гарантії прав людини;

􀃂 розширення юридичного контролю над органами управління з метою

гарантування прав громадян.

Якщо було б можливо зробити так, щоб всі вищеназвані ознаки були

втілені в життя, ми стали б свідками, громадянами найдосконалішої

держави. Наведений перелік не є вичерпним, він є зібранням ознак,

почерпнутих із творів, праць присвячених правовій державі. На нашу

думку, доцільно розділити ці ознаки на підвиди. Такі спроби були вже

зроблені та дали свої позитивні результати.

186

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

I. Заслуговує на увагу точка зару проф. Рабіновича П. М, який розд_

ілив основні загальні ознаки правової держави на такі, як:

а) соціально:змістові (або так звані матеріальні);

б) формальні (структурно_організаційні, процедурні).

Соціально:змістові ознаки:

1. Закріплення в конституційному та інших законах основних прав

людини;

2. Панування в суспільному та державному житті законів, які вира_

жають волю більшості або всього населення країни, втілюють основні

права людини, загальнолюдські цінності та ідеали;

3. Врегулювання відносин між особою і державою на основі загаль_

нодозволеного принципу «особі дозволено робити все, що прямо не

заборонено законом»;

4. Взаємовідповідальність особи і держави;

5. Притаманність усім громадянам високої правової культури.

Формальні ознаки:

1. Юридична захищеність особи;

2. Чіткий розподіл повноважень держави між певними спеціалізо_

ваними системами її органів — законодавчих і судових;

3. Високозначуще становище судових органів;

4. Неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних норма_

тивних актів усіма учасниками суспільного життя.

II. Другим критерієм може служити сфера, в яку впроваджуються

ці принципи:

а) у законодавчій галузі;

б) у галузі прав і свобод громадян, їх реалізації;

в) у галузі правової культури;

г) у сфері діяльності правоохоронних органів;

ґ) у сфері діяльності контрольно_наглядових органів;

д) у галузі державної влади, відносин між різними «гілками» влади

і т. д.

III. На нашу думку, серед ознак можна виділити такі, на основі яких

можуть виникати інші, але тільки в разі впровадження і виконання пер_

ших:

за значимістю (важливістю):

а) основні (базові);

б) другорядні (надбудовні).

187

Розділ Х. Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення

До основних можна зарахувати:

1) забезпечення, охорона і захист основних прав людини;

2) панування правового закону і права в суспільстві;

3) розподіл влад;

4) високозначиме становище контрольно_наглядових та правоохо_

ронних органів;

5) високий рівень правової культури.

При втіленні зазначених ознак інші будуть виконуватися за раху_

нок вже встановленого механізму, звичайно, при умові його ефектив_

ності.

І все ж, якщо розглядати систему ознак в загальному плані, то слід

зазначити, що вона є настільки щільною, що інколи одна ознака не

може бути впроваджена без іншої, тому їх всі слід розглядати в системі,

роблячи відповідні висновки.

Визначивши ознаки, принципи правової держави, слід дати

відповідь на питання: у чому полягає суть правової держави?

Під правовою державою ми розуміємо державну сутність, при якій

виконавчі органи, органи управління і суди — тісно пов’язані із зако_

ном; законодавець діє переважно на основі передбачення, так що будь_

яке свавілля виключається. Це означає, що народна воля висловлюється

шляхом парламентської демократії та знаходить втілення у формі за_

гальнодоступних законів; органи, що покликані виконувати закони,

повинні суворо їх дотримуватись.

Звідси, правова держава — це всеохоплююча політична організація

суспільства, яка базується на принципі верховенства правового закону.

Принцип верховенства правового закону має самостійне й істотне

значення для побудови правової держави, встановлення належного пра_

вопорядку в країні. Відхід від цього принципу призводить до того, що в

реальному житті посадові особи нерідко віддають перевагу відомчим

інструкціям, а не закону. Під цим же кутом зору продовжує штучно зне_

цінюватися принцип законності. Його знову дехто намагається

підмінити принципом політичної чи іншої доцільності.

Авторитет нашого закону потерпає й від так званого делегованого

законодавства. Ця практика набула значного поширення у сфері ре_

гулювання економічних відносин, не врегульованих законом.

Кількість делегованих актів, прийнятих органами виконавчої влади,

невпинно зростає. Це у ряді випадків є фактором дисгармонії у роз_

витку системи законодавства, збалансованому регулюванні суспіль_

них відносин.

188

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Конституції багатьох зарубіжних країн не передбачають делегуван_

ня парламентами своїх законодавчих повноважень будь_кому. Очевид_

но, що доцільно, по_перше, звузити сферу застосування делегованого

законодавства, по_друге, передбачити більш детально умови, за яких

надаються делеговані законодавчі повноваження відповідним органам,

по_третє, визначити у кожному конкретному випадку строки користу_

вання цими повноваженнями.

Отже, поняття «правова держава» означає, що державою (її органа_

ми) не може бути проведений жоден акт, не захищений конституцією,

не може бути жодного тривалого діючого закону, який би не відповідав

конституції; не можуть бути прийняті будь_які рішення та розпоряд_

ження, які суперечили б постанові або закону, і врешті конституції.