§ 3. ФЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВА. ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ОСНОВА І СУТНІСТЬ.

Феодальна держава є другим історичним типом держави, який

відображає якісний крок у поступовому розвитку людського суспіль_

ства, тому що зміна форми експлуатації перетворила рабовласництво у

кріпосництво.

На третьому етапі розвитку рабовласницького суспільства насту_

пає епоха його кризи, рабовласницькі виробничі відносини, насам_

перед їх характер, вже не повністю відповідають рівню розвитку ви_

робничих сил, стають гальмом на їх шляху. Рабська малопродуктив_

на праця поступово замінюється працею холопів, яким передаються

у користування визначені ділянки землі на умовах виконання повин_

ностей на користь господаря землі (нерідко колишнього рабовласни_

ка).

Це свідчить про зародження у надрах рабовласницького суспільст_

ва нових, більш прогресивних феодальних виробничих відносин, які

сприяють подальшому розвитку продуктивних сил. У кінцевому рахун_

ку вони перемагають старі виробничі відносини. Рабовласницька дер_

жава змінюється на феодальну, яка стає зброєю великих землевласників

(поміщиків, феодалів) щодо залежних селян. Виникнувши на базі фе_

одальної системи господарства і феодальної власності, феодальна дер_

жава охороняє економічну основу феодалізму

Засобом збагачення феодалів була земельна рента. Відомі три її

форми: відробіток, натуральна, грошова, які умовно відповідають трьом

періодам в розвитку феодальної держави.

100

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

При відпрацьовуваній ренті селяни знаходились під прямим на_

глядом власника або його представника. Селянин жив в безперервній

і безпосередній близькості від власника і відпрацьовував певну

кількість днів тижня на його землі. При натуральній ренті селяни самі

розпоряджались своїм часом, вирощували врожай і розраховувались

з господарем продуктами. При грошовій ренті відношення між селя_

нами і земельним власником складались на договірній основі, при_

чому перші перетворювались або в орендарів землі, або у власників,

або неімущих наймитів, які працювали за гроші.

Вся діяльність феодальної держави зводилась в основному до од_

ного — утримати владу поміщиків над кріпаками. На селянство лягав

весь тягар утримання класу експлуататорів: князів, дворянства, духо_

венства. Селянин не був повною власністю феодала, але міг бути про_

даним, купленим. Поміщик міг вимагати від селянина виконання праці

на свою користь. Кріпак без відома господаря не міг одружитись, відлу_

читись з села, придбати майно, купити землю і розпоряджатись нею.

Для феодалізму характерний поділ на три стани: духовенство, дво_

рянство і третій стан — майбутню буржуазію. Кожен з цих станів мав

свої права і обов’язки. Перші два стани складали клас феодалів, який

панував, експлуатував і гнобив селян.

Головною галуззю виробництва було землеробство, тому власність

на землю мала вирішальне значення. У ряді країн Сходу поряд з зем_

лею виключно важливу роль відігравали іригаційні споруди, без яких

землеробство було неможливе. Існували інші об’єкти власності:

сільськогосподарський інвентар, робоча і продуктивна худоба, насіння,

господарські споруди, які знаходились у власності не тільки поміщиків

або держави, але й селян, ремісників.

Отже, економічною основою феодальної держави була феодальна

власність на знаряддя та засоби виробництва, часткова власність на

селянина. Основною ознакою кріпосного права є прикріплення селян_

ства (воно складало більшість населення, міста були розвинені вкрай

слабо) до землі. Звідси пішло і саме поняття «кріпосне право». Селя_

нин міг працювати визначену кількість днів на себе на тій ділянці. яку

виділяв йому поміщик, решту часу він працював на господаря.

Сутність суспільства зберігалася: воно трималося за рахунок кла_

сової експлуатації. Повноправними були тільки поміщики, селяни за_

лишалися безправними. Їх положення мало чим відрізнялося від ста_

новища рабів у рабовласницькій державі. Але все ж кріпосний селянин

не був повною і безпосередньою власністю поміщика, певною мірою

101

Розділ V. Типологія держав

належав собі, і кріпосне право, завдяки більш широкій можливості роз_

витку обміну торгових відносин все більш і більш розкладалось, ство_

рюючи можливості для звільнення селянства.

В історії феодального суспільства можна виділити три періоди роз_

витку. У Західній Європі епоха феодалізму тривала більше тисячоліття

(V _ XVII ст.). Економічний лад, взаємовідносини класів, державні по_

рядки та правові інститути знайшли своє відображення у станово_кор_

поративній структурі феодалізму. Антагоністичні протиріччя між фео_

далами і гнобленими масами, боротьба між різними угрупованнями

феодалів — ось чим характерне це суспільство.

Еволюція соціально_економічних і політичних інститутів призве_

ла до змін у державі. На першому етапі ранньофеодального ладу існує

ранньофеодальна держава (кінець V _ середина XI ст.). Феодалізм ще

тільки консолідується і міцнішає як нова суспільно_економічна фор_

мація; в рамках даного етапу держави спочатку організуються у великі,

але досить слабкі за ступенем інтеграції монархії (феодально_роздроб_

лені держави). Для другого етапу — періоду повного розвитку феодаль_

ного ладу, фази його розквіту (середина XI > кінець XV ст.) типовими

стали централізовані станово_представницькі монархії. Для третього

етапу — періоду пізнього середньовіччя (кінець XV_ XVII ст.), харак_

терного занепадом феодалізму і зародженням капіталістичного спосо_

бу виробництва, властивими є абсолютні монархії.

Перший етап феодалізму характеризується незрілістю феодально_

го способу виробництва, його класова структура обумовлена тим, що

поряд з феодально_залежним селянством зберігалась ще значна

кількість вільних селян — общинників та дрібних земельних власників;

із землеробами_феодалами зливалась військово_дружинна знать; екс_

плуатація здійснювалася як у формі ренти, так і у вигляді збирання да_

нини. Завершення процесу становлення феодального способу вироб_

ництва було пов’язане з узурпацією общинних земель.

Другий етап відрізняється значною земельною власністю, незнач_

ною роллю міського ремесла, торгівлі і товарно_грошових відносин при

збереженні натурального господарства; окремі феодали стали багатші

за королів; народне ополчення було замінено феодальним, що призве_

ло до послаблення королівської влади. Відбулося повне злиття дружин_

ної знаті і землеробів_феодалів; королі стають першими серед рівних

(primus inter раrіх). В умовах натурального господарства міцні еко_

номічні зв’язки були відсутні. В різних країнах існували такі, наприк_

лад, колективні органи феодальної олігархії: королівська курія або рада,

боярська дума (XIІІ _ XIV ст.), з’їзди феодалів, князівські з’їзди тощо.

102

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Зв’язок по вертикалі від короля до звичайного рицаря забезпе_

чувався ієрархією власності і політичної влади, встановленням васаль_

ної залежності між феодалами, наявністю системи сюзеренітету_ва_

салітету.

Станово_представницькою монархією називається така централі_

зована феодальна монархія, в якій формально повновладний монарх,

здійснюючи владу, вимушений залучати для вирішення важливих пи_

тань, як дорадчий орган, збори представників пануючих станів.

Подолання феодальної роздробленості здійснювалося на грунті

інтенсифікації виробництва, підвищення здатності сільського госпо_

дарства давати більше продукції, стимулювало розвиток обміну між

містом і селом, товарно_грошових відносин і еволюцію міст як реміс_

ницьких центрів. Без торгівлі інтенсифікація виробництва для феода_

ла втрачала будь_який сенс. Розвиток товарно_грошових відносин

відкривав можливість перетворити ренту у засіб задоволення різних

потреб і тому вимагав підвищення продуктивності праці і посилення

експлуатації селянства в цілому.

На третьому етапі держава існує у вигляді абсолютної монархії, де

верховна влада повністю і неподільно (необмежено) належить монар_

ху, який видає закони, призначає чиновників, збирає і витрачає на_

родні гроші, не допускаючи будь_якої участі народу у законодавстві і

контролі за управлінням. Отже, самодержавство — це самовладдя чи_

новників і поліції за умови безправного становища народу.

Феодальна держава набирає форми абсолютної монархії в пере_

хідний період, коли старі феодальні стани переживають занепад, а з

середньовічного стану міських жителів формується сучасний клас бур_

жуазії і коли жодна із сторін, що борються, не може взяти верх над

іншою.

Класова сутність феодального абсолютизму не змінюється тому, що

вона згідно з загальним правилом є державою найбільш могутнього

економічно пануючого класу. Абсолютна монархія характеризується

ліквідацією або повним занепадом станово_представницьких порядків,

необмеженою владою монарха, збільшенням апарату придушення.

Розглядаючи сутність феодальної держави, слід виходити із загаль_

ної закономірності виникнення держави. Держава і право феодально_

го типу виникають тоді, коли класові протиріччя між феодалами і се_

лянами об’єктивно стають непримиримими.

Для того, щоб забезпечити класове панування, використовується

сила, яка стоїть над суспільством, — феодальна держава. Вона висту_

103

Розділ V. Типологія держав

пає політичною організацією економічно пануючого класу феодалів.

Класова сутність такої держави – диктатура класу феодалів. Як за ра_

бовласницького ладу, так і за феодалізму панування меншості над

більшістю не може обходитись без примусу. Для збереження влади не_

обхідний відповідний апарат – держава. Функції феодальної держави

поділяються на внутрішні (охорона феодальної власності, придушен_

ня опору селян, ідеологічне пригноблення своїх класових противників)

і зовнішні (оборона країни, загарбання інших територій, закріпачення

інших народів, наприклад, хрестові походи).

Механізм феодальної держави в процесі еволюції зазнав суттєвих

змін: він був відносно простим на першому етапі і ставав все більш

складним в міру розвитку держави. Абсолютизм доводить його до гіган_

тських розмірів. Основна роль у такій державі належала каральним орга_

нам: армії, поліції, жандармерії, суду, в’язницям і т.п.

Одне з чільних місць у системі феодальної держави посідала цер_

ква, догми якої були водночас і політичними аксіомами, а біблійні

тексти у суді мали силу закону. Особливо відчутний вплив мала хрис_

тиянська церква в Західній Європі, де вона безроздільно панувала у

сфері духовного життя впродовж середньовіччя. Релігія була ядром

світогляду феодального суспільства, стержнем єдиної християнської

культури. В руках священнослужителів політика та юриспруденція,

як і решта наук, залишалися звичайними галузями богослов’я, до них

застосовували однакові принципи. «Нема влади не від Бога, існуючі

ж влади Богом встановлені», — такою була догма феодального ладу.

Між римо_католицькою церквою і світськими феодалами тривала

жорстока боротьба за панівну роль у суспільстві. Значний вплив у пе_

ріод феодалізму мала божественна теорія Хоми Аквінського, який мав

титул «ангельського доктора». У 1323 р. церква причислила його до

лику святих. У 1879 р. папа Лев XI 11 оголосив його вчення «єдино

істинною філософією католицизму». Набули поширення ідеї об_

’єднання і створення міцної централізованої влади. Доктор богосло_

в’я і професор Оксфордського університету в Англії Джон Уінкліф

(1324_1384) та чеський теолог Ян Гус (1371_1415) відстоювали неза_

лежність англійської церкви від папської влади, піддали сумніву прин_

цип непогрішності пап, заперечували проти втручання церкви у спра_

ви держави, наполягали визнати, що приватна власність і поділ на

стани не походять від Бога.

104

Кельман М. С., Мурашин О. Г.