§ 2. РАБОВЛАСНИЦЬКА ДЕРЖАВА. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ОСНОВА І СУТНІСТЬ РАБОВЛАСНИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

Рабовласницька держава є першим історичним типом держави,

який виник на рубежі IV – III ст. до н.е. (Месопотамія, Єгипет). Рабов_

ласницький устрій існував у країнах Азії, Європи, Африки включно до

III – Vст. н.е. В Китаї він був замінений феодальним устроєм раніше,

ніж в інших країнах (ще в І – II ст. до н.е.), а найбільш повного розвит_

ку досягнув він у Давній Греції і у Давньому Римі. У слов’ян держави

виникли в епоху феодалізму, тому вони оминули рабовласницький лад.

Рабовласницька держава вивчається різними галузями науки. Якщо

історія держави і права розглядає особливості окремих рабовласниць_

ких держав, то теорія держави і права виявляє загальні закономірності

різних рабовласницьких держав, розкриває сутність і основні риси цьо_

го типу держави.

Актуальність вивчення рабовласницької держави і права обумов_

люється не тільки необхідністю аналізу минулого для виявлення зако_

номірностей розвитку державно_правових явищ у даний час і в перс_

пективі, але ще й тим, що у сучасному світі рабство збереглося. Утво_

рений Спеціальний комітет з питань рабства в ООН. У 1956р. була

створена Міжнародна Конференція по боротьбі з рабством, яка прий_

няла Додаткову конвенцію про ліквідацію рабства, работоргівлі, інсти_

тутів і звичаїв, тотожних з рабством.

Економічну основу рабовласницької держави складали виробничі

відносини, які характеризувалися тим, що приватною власністю ра_

бовласника були не тільки засоби праці і виробництва, а й раби, яких

нещадно експлуатували, продавали, купували, безпідставно могли

вбити і т.д. У Китаї рабів називали «чу_мінь», що в перекладі означає

«скот і раб».

В основі рабовласницької експлуатації лежить додатковий продукт,

який створюється за допомогою зовнішньоекономічного примусу.

Тільки за допомогою фізичної дії, кийка могли примусити працювати

на господаря. К.Маркс писав, що як віл не продає своєї роботи селя_

91

Розділ V. Типологія держав

нину, так і раб не продає свою працю господарю_рабовласнику Раб

разом зі своєю працею належить своєму пану. Він — товар, який може

переходити з рук в руки, але праця не є його товаром.

Рабовласницьке господарство будувалося на безпосередніх відно_

синах панства і покори. Швидке виснаження робочої сили рабів та їх

масова загибель внаслідок безжалісної експлуатації не хвилювали ра_

бовласників, тому що в період розквіту рабовласницького ладу «роз_

мовляюче знаряддя» легко і швидко могло бути замінене іншим, но_

вим. Джерелом поповнення рабів були війни, перетворення боржників

в рабів (боргова кабала), провінції і колонії також здійснювали поста_

чання «живого товару». Це забезпечувало відносно дешеву робочу силу.

Кількість рабів у багатьох містах Греції та Риму перебільшувала кількість

вільного населення. У Спарті на 32 тисячі вільних громадян було 220

тис. рабів.

Рабство широко застосовувалось у всіх галузях праці як у приват_

ному господарстві, так і в державному (будівництво іригаційних спо_

руд, шляхів, робота на золотих і срібних рудниках). Рабовласники все

більше перекладали на рабів злидні фізичної праці і в кінцевому ра_

хунку відмовились від продуктивної діяльності. Таким чином, рабов_

ласницький лад спричинив протилежність між розумовою і фізичною

працею, яка з часом набрала антагоністичного характеру. Відрив ро_

зумової праці від фізичної, перетворення розумової діяльності у мо_

нополію пануючих класів нанесли велику шкоду інтелектуальному

розвитку людства.

Іншою конкретною формою непримиренних протиріч рабовлас_

ницького суспільства була протилежність між містом і селом, яка по_

роджена другим поділом праці — відокремленням від землеробства

скотарства і ремесла. В містах населення переважно займається ремес_

лом, торгівлею, лихварством.

Відокремлення міста від села стимулювало динаміку виробничих

сил насамперед тим, що сприяло розширенню торгівлі, але разом з тим

воно було гальмом суспільного розвитку, оскільки призвело до розши_

рення і жорстокої експлуатації селянства — дрібних виробників, які

обкладалися управою міста великими податками. Обезземелювання

селян і розорення дрібних ремісників призвело до утворення багато_

чисельного прошарку зубожілого населення — люмпен_пролетарів, які

були відокремлені від виробництва.

Але найсуттєвішим протиріччям рабовласницького суспільства, яке

неминуче вело його до загибелі, було протиріччя між рабською фор_

92

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

мою праці і рабовласницькою формою власності, між рабами і рабов_

ласниками.

Виробничі відносини рабовласницького суспільства характеризу_

валися тим, що найважливішою галуззю господарства було землероб_

ство. Земельна власність була пріоритетною формою власності, до неї

входили публічні землі (державні маєтки, рудники, храми і т.д.) і при_

ватні. Була і державна общинна власність.

Таким чином, раби були основним виробничим класом рабовлас_

ницького суспільства, який протистояв основному класу власників за_

собів виробництва і робочої сили — рабовласникам. Крім них, у рабов_

ласницькому суспільстві були і інші соціальні групи, прошарки зі свої_

ми інтересами: ремісники, дрібні землевласники (селяни) тощо. Ці

прошарки формально були вільними, але їх відносини з рабовласни_

ками були суперечливими.

Із сказаного випливає висновок: рабство — основа всього вироб_

ництва, раби — головний виробничий клас. Протиріччя між рабами і

рабовласниками — центральне протиріччя суспільства. Основний еко_

номічний закон рабовласницького суспільства складався з виробниц_

тва додаткового продукту шляхом експлуатації рабів в умовах повної

власності рабовласників на засоби виробництва і рабів.

Виникає питання, яким чином відносно малочисельний клас ра_

бовласників міг так нещадно експлуатувати великі маси рабів і утри_

мувати їх у покорі? Це досягалося лише за допомогою створення і ви_

користання спеціальної організації, особливої сили, яка стояла над сус_

пільством і все більше і більше відмежовувалася від нього, — держави.

Рабовласницька держава була органом класового панування над

рабами і дрібними виробниками — селянами і ремісниками. Це — гі_

гантська машина військово_політичного характеру, яка мала всі засо_

би примусу: військову силу, поліцію, в’язниці, апарат чиновників, які

були зброєю диктатури класу рабовласників. Повстання або навіть

сильні бродіння рабів відразу виявляли сутність античної держави як

диктатури рабовласників.

Основним завданням рабовласницької держави була охорона при_

ватної власності та рабовласницької форми експлуатації. Придушен_

ня опору великої маси рабів та бідної частини населення. За допомо_

гою держави забезпечувалось існування вигідних для рабовласників

виробничих відносин.

Класова сутність держави виявлялась у її функціях, які вказують,

для чого рабовласники об’єднувались у державу.

93

Розділ V. Типологія держав

Першою внутрішньою функцією рабовласницької держави є при_

душення опору рабів, яке здійснювалось, головним чином, шляхом

зовнішньоекономічного примусу: методом відкритого озброєного при_

душення повстань рабів, фізичним знищенням непокірних без суду і

слідства. Були випадки масових винищень рабів «для профілактики».

У Спарті здійснювалось періодичне винищення ілотів (фактично дер_

жавних рабів) без будь_якої причини. У Римі в 10 р. н.е. був прийнятий

закон, за яким вбивство рабом свого пана тягнуло знищення всіх рабів,

які проживали у даному господарстві. Така спрямованість діяльності

рабовласницької держави засвідчує її соціальне призначення щодо кла_

су рабів і інших прошарків населення.

Друга функція — охорона рабовласницької власності на засоби ви_

робництва була спрямована на забезпечення економічної основи ра_

бовласницької держави, підтримку рабства, рабовласницької систе_

ми господарювання, рабовласницьких виробничих відносин. Ця сто_

рона діяльності забезпечувала економічні інтереси пануючого класу,

сприяла збільшенню його багатства. Здійснювалась ця функція ме_

тодом правової регламентації майнових відносин між вільними гро_

мадянами за допомогою права, методом організації работоргівлі, гро_

мадськими роботами по будівництву іригаційних та інших сільсько_

господарських споруд, без яких рабовласники не могли збільшувати

свої прибутки.

В державах східної деспотії діяльність щодо організації громадсь_

ких робіт набрала широкого розмаху і великого значення в силу особ_

ливих умов об’єднаної форми власності. В цих державах згаданий вид

діяльності потрібно виділити як самостійну внутрішню функцію ра_

бовласницької деспотичної держави.

Третя функція рабовласницької держави — ідеологічний вплив і

створення культурних цінностей — розглядається як самостійна, тому

що духовне закріпачення здійснювалося системою спеціальних заходів.

Найбільше значення мала система відправи релігійних культів, на які

витрачалися великі кошти. Особливу роль відігравали жерці, які вхо_

дили у державний апарат. Так, у Римі релігійні нововведення запро_

ваджувались сенатом, в Афінах не було свободи совісті, релігія носила

державний характер, її забезпечував державний примус. До цієї функції

відносять і організацію видовищ. Велику роль у реалізації цієї функції

відігравало те, що для ідеологічного закріпачення народних мас суттє_

ве значення мало культивування поглядів на фізичну працю як на пра_

цю тільки рабів і людей праці. Ця діяльність проводилась системно і

94

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

мала своїм предметом вигідне рабовласникам ідеологічне виховання

населення.

Ідеологічне обслуговування класу рабовласників здійснювалося

шляхом розвитку науки, створення культурних цінностей. Доречі, ця

діяльність носила переважно публічний, а не приватний характер.

Сприяння розвитку науки і культури зі сторони рабовласницької дер_

жави відображало її прогресивну роль у процесі загального історично_

го розвитку. Таким чином, у сфері внутрішнього життя рабовласниць_

ка держава здійснювала такі функції: придушення опору рабів та інших

прошарків суспільства; організації експлуатації трудового населення;

охорони і примноження приватної власності рабовласників, підтрим_

ки системи рабства; ідеологічного впливу на пригноблені маси і ство_

рення давньої культури, розвитку науки; в державах східної деспотії —

здійснення громадських робіт. Всі ці функції реалізовувались у єдності

і взаємозв’язку.

У галузі зовнішньої діяльності рабовласницька держава здійснюва_

ла наступні функції: оборони країни та мирного контакту з іншими

народами: загарбання чужих територій (провінцій): управління про_

вінціями, які були захоплені. Функція оборони країни і мирного кон_

такту з іншими народами була спрямована на зміцнення армії і прове_

дення відповідних реформ, які передбачали заміну військового опол_

чення, яке збереглося як пережиток родового ладу, постійною або

найманою армією.

Великого значення рабовласницькі держави надавали зовнішній

торгівлі, а також дипломатичній діяльності, яка широко практикува_

лась для привернення на свій бік союзників у наступних військових

сутичках з іншими державами.

Функція загарбання території вимагала від рабовласницьких дер_

жав діяльності по організації і проведенню військових походів з метою

підкорення не тільки нових земель, але й захоплення військовополо_

нених для поповнення армії рабів, а отже, підтримки системи рабства.

Крім того, завдяки пограбуванню інших земель була можливість по_

повнити державну казну.

До третьої зовнішньої функції рабовласницької держави слід віднес_

ти діяльність щодо управління загарбаними територіями, які не

ввійшли у її межі. В основному це були міста_поліси. Загарбані тери_

торії перетворювались у провінції, управління якими здійснювали на_

місники_ставленики центральної влади. Ці провінції мали більшу са_

мостійність, свій побут і свої органи. Управління ними полягало го_

95

Розділ ________________V. Типологія держав

ловним чином в організації збору податків. Слід відзначити, що ця фун_

кція не була постійною. В період здійснення централізації і створення

рабовласницьких імперій ці провінції входили до їх складу не як

зовнішні землі, а як частина власної території.

Внутрішні і зовнішні функції рабовласницької держави здійсню_

вались комплексно, відображали її класову сутність як організації кла_

су рабовласників. Для практичного здійснення функцій рабовлас_

ницької держави були необхідні державні органи, установи, спеціальні

органи насильства і примусу, які у своїй сукупності утворювали ме_

ханізм такої держави. Його система включала перш за все органи при_

гноблення: військові сили, поліцію, в’язниці, суди, а також органи

державної влади, управління, жрецькі та інші організації рабовлас_

ників.

Посісти посаду у державному апараті було доступно лише при_

вілейованій, забезпеченій частині населення. Посади (виборні і при_

значувані) не забезпечувались платнею. Раби не могли займати нія_

ких посад і навіть виконувати військову повинність. Воїни рекруту_

вались із зубожілої землеробської частини вільного населення.

Механізм рабовласницької держави був відносно простим. Він не був

таким розгалуженим як це властиво, наприклад, механізму сучасної

держави. Стосовно рабовласницької держави можна виділити три

відомства: військове, фінансове і громадських та сільськогосподарсь_

ких робіт. Простота механізму рабовласницької держави пояснюєть_

ся тим, що співвідношення класових сил не було на користь рабов_

ласників, зважаючи на їх відносну малочисельність порівняно до

кількості рабів. Крім того, простота механізму пояснювалась також і

відносною однорідністю самого пануючого класу, відсутністю у ньо_

му різних угрупувань і підрозділів, що не викликало потреби створю_

вати багаточисельні органи, які відображали б інтереси різних про_

шарків одного панівного класу.

Механізму рабовласницької держави не були відомі представницькі

органи (парламент, муніципалітети і т.д.). Їх відсутність пояснюється

відкрито класовим характером диктатури рабовласників. Однак варто

згадати такий пережиток родового ладу, як народні збори. Деякий час

за умов рабовласницької держави вони ще зберігалися, хоч зміст їх

діяльності вже не відповідав первісному Вони охоплювали лише вільне

населення, причому тільки його головну частину. Поступово були ви_

тіснені органами державного апарату. Народного представництва епоха

рабоволодіння не знада. Там, де була демократія, вона була демокра_

96

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

тією лише для малочисельної частини населення — рабовласницької

знаті.

Проаналізуємо окремі частини механізму рабовласницької держа_

ви. Найважливішу роль відігравали збройні сили, які в першу чергу

використовувались для придушення опору рабів, а також поповнюва_

ли армію рабів військовополоненими. Пануючий клас всіма силами на_

магався зміцнити армію і створити громадську думку на користь служ_

би в ній. У Римі, наприклад, тільки служба у війську могла відкрити

шлях до політичної кар’єри. Величезне значення мала дисципліна, яка

підтримувалася суворими заходами, особливо у походах. Широко зас_

тосовувалися тілесні покарання, смертна кара. Неабияку роль відігра_

вала зацікавленість воєначальників у поповненні числа своїх рабів,

збільшенні своїх земельних володінь.

Розвиток рабовласницької держави постійно вимагав удосконален_

ня військової організації. Найбільшою реформою була військова ре_

форма Марія (Рим. 107 р. до н.е.). яка запровадила добровільне вербу_

вання найманців (легіонерів) на постійну службу в армії замість грома_

дянського ополчення із вільного населення (землевласників).

Добровольцями була переважно біднота. Їй платили гроші і давали пев_

не спорядження. Це, безперечно, підвищило боєздатність армії,

звільнило її від залишків первісного ладу. Таким чином рабовласники

одержали слухняну найману військову силу.

Другою не менш важливою частиною механізму рабовласницької

держави був чиновницький апарат, який складався з різних установ,

які відали окремими галузями управління. Посади в ньому, як вже

відзначалося, займали лише багаті. До органів адміністративного апа_

рату у Римі відносились сенат і магістратури, в Афінах — Рада 500. У

Римі, наприклад, сенат здійснював і законодавчу, і судову владу. В

магістратурах особливе значення мали посади претора, еділа, квесто_

ра.

Претор міг командувати військами, але головним його обов’язком

була охорона порядку в місті, карна і громадянська (цивільна) юрис_

дикція, яка стала згодом його основною діяльністю. Цензор відав фінан_

сами, а також організацією і виконанням громадських робіт. Поява

еділів і квесторів свідчить про ріст бюрократичного апарату. В їх обо_

в’язок входили: турбота про продовольство; спостереження за ринка_

ми; влаштування суспільних ігор; питання поза ринками; питання по_

повнення державної казни; ведення архівів; розподіл військових тро_

феїв.

97

Розділ V. Типологія держав

Основною тенденцією розвитку механізму рабовласницької держа_

ви є створення централізованого апарату на основі призначення. Про_

цес централізації найбільш яскраво відображений у рабовласницьких

державах східної деспотії. В руках монарха_царя зосереджувалась вся

повнота влади, причому він був одночасно представником і світської, і

духовної влад й, головнокомандувачем і найвищою судовою інстанцією.

Головні відомства очолювали вищі сановники. В Китаї, наприклад,

один з них керував армією і називали його «приборкувач повсталих»,

інший — «начальник землеробства», який здійснював управління ро_

ботами на користь держави.

Всі рабовласницькі держави були однакові за своєю класовою сут_

ністю, але відрізнялись одна від одної формою організації диктатури

рабовласників: це була або монархія, або республіка — демократична

чи аристократична. Незважаючи на те, що форми управління розріз_

нялись, сутність залишалась одною: раби не мали ніяких прав і були

пригнобленим класом.

Різнорідність форм рабовласницької держави пояснюється наявн_

істю при однаковій економічній основі і класовій природі окремих кон_

кретно_історичних умов існування кожної держави (співвідношення

класових сил, зовнішні обставини, географічні і кліматичні умови, які

сприяли, наприклад, розвитку великого іригаційного господарства у

масштабах всієї країни, сильної централізованої влади).

Рабовласницькі монархії були відомі більшості держав Давнього

Сходу (Єгипет, Вавілон, Індія, Китай), де склалися так звані східні дес_

потії. Їх особливості полягали у наявності сільської общини, відсутності

приватної власності на землю, встановленні міцної централізованої

влади для проведення громадських робіт, наприклад, будівництва іри_

гаційних споруд.

Стародавні общини складали впродовж тисячоліть основу найбільш

жорстокої державної форми, східного деспотизму, де вся повнота дер_

жавної і верховної влади зосереджувалась в руках деспота.

Таким чином, загальні риси держав Давнього Сходу із пережитка_

ми первісно_общинного ладу у вигляді земельної (сільської) общини,

яка зберігалася, послабленим розвитком приватної власності на зем_

лю, колективним рабовласництвом (державні, храмові раби), яке дов_

гий час існувало паралельно з приватним володінням, вимагали нео_

бмеженої влади деспота (царя, фараона). Розвиток монархічної форми

правління пов’язується з вдосконаленням приватної власності, витіс_

ненням спільної власності на землю і рабів, загостренням класової бо_

98

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

ротьби; структура суспільства, а разом з нею і народовладдя занепадає

в міру розвитку приватної власності на нерухомість.

Рабовласницька демократична республіка у найбільш типовій

формі склалася у Давній Греції (V ст. до н.е.). Співвідношення класо_

вих сил вимагало від пануючого класу об’єднання всіх прошарків на_

селення проти рабів. Ця демократія була демократією для меншості,

для небагатьох рабовласників, які складали 10_12 відсотків населення.

Стосовно вільних громадян допускалися вилучення: позбавлялись по_

літичних прав жінки, фактично не користувались ними збіднілі про_

шарки громадян (селяни і ремісники). Для того, щоб зайняти посаду

був встановлений високий майновий ценз.

Афінська демократія характеризувалася такими рисами, як загаль_

не (для громадян) виборче право, щорічне переголосування всіх законів

і переобрання посадових осіб, виборність і оплата всіх посад, наявність

інституту народних зборів.

Рабовласницька аристократична республіка була відома Давньому

Риму і Спарті. У виборах вищих органів слади брали участь не всі гро_

мадяни, а лише привілейована частина рабовласників.

Давньогрецькі та давньоримські політичні діячі, філософи, юрис_

ти відстоювали природний характер рабства. У праці «Республіка» Пла_

тон, хоч і відзначав несправедливість стану рабства, але не пропонував

його знищення. Він вважав його корисним, оскільки рабська праця

забезпечувала дозвілля людям, які займалися розумовою працею. В

іншому творі — «Про закони» — він відстоював збереження рабства,

але радив краще поводитись з рабами, щоб вони приносили більше

користі і водночас були б безпечними для рабовласників.

Арістотель розглядає рабство як природний стан. Він поділяє людей

на дві групи: на людей, позбавлених принизливих проблем щодо засобів

існування, і на людей нижчого сорту — рабів, які є лише знаряддям ви_

робництва і мусять займатися виробництвом засобів для існування. На

думку Арістотеля, оскільки природа знає поділ на вищі та нижчі істоти,

то й людське суспільство так само закономірно поділяється на рабів і

рабовласників. Серед вільних він виділяє особливий прошарок населен_

ня людей — громадян. Держава, відзначає Арістотель, — поняття склад_

не. За своєю формою вона є певного роду організацією і об’єднує відпо_

відну сукупність громадян. Кожній формі держави відповідає своє виз_

начення поняття громадянина, свої підстави наділення того чи іншого

кола осіб громадянськими правами. Разом зі змінами поняття громадя_

нина, а отже і форми держави, змінюється сама держава.

99

Розділ V. Типологія держав

У працях сучасних західних вчених отримали поширення теорії так

званого «модернізму історичного процесу», в яких рабовласницьке сус_

пільство розглядається як капіталізм давнього світу. На думку Майєра,

Пельмана, Сальвіолі, у давніх державах Греції, Риму панував капіталізм

так само, як і в сучасному західному суспільстві. Зміст цих поглядів

полягає в тому, що оскільки капіталізм ніби то вільний, то будь_яка

боротьба з ним, боротьба за прогресивний розвиток, за суспільство

без експлуатації безглузда. Другий різновид сучасних поглядів на ра_

бовласницьку державу полягає в її ідеалізації. Прибічники цієї точки

зору шукають ознаки афінської і римської державності в сучасних дер_

жавах.