§ 4. ПРИЧИНИ УТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ДЕРЖАВ

Згодом, коли набирали сили такі нації, що жили компактно на

своїй історичній території та внаслідок конкретних історичних при_

чин перебували у складі багатонаціональних держав, відносно само_

стійним чинником утворення держав ставало здійснення такими на_

ціями (народами) їх права на політичне самовизначення. За певних

обставин цей чинник може набувати вирішального значення і вести

до формування національних держав. Свідомість національної єдності

може тривати віками, незважаючи на несприятливі обставини і всі

зусилля держави_переможця ліквідувати її. На певних історичних ета_

пах така свідомість породжує могутній національний рух за створен_

ня нової державної організації. Згадані держави утворювались в про_

цесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державоподібних фор_

мувань. За останнім варіантом почалося відновлення незалежної

України після прийняття Верховною Радою України історичних актів

– Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. та Акта про

незалежність України 24 серпня 1991 р., схваленого народом України

на референдумі 1 грудня 1991 р.

1 Лемак В.В. Загальна теорі держави і права. Навч. Посібник. – Ужгород, 2003. –

С. 20_21.

57

Розділ ІІ. Походження, соціальна сутність і причини виникнення держави

У своєму Зверненні до українського народу з нагоди 13_ї річниці Не_

залежності України Президент України відзначив: “На нинішньому пе_

реломі своєї історії Україна віддала перевагу державницькій програмі не_

залежності з цілком очевидним національним наголосом. Національно_

державницька ідея виявилися сильнішою за етнічну ідею з її племінним

змістом, потягом до роз’єднаності складових частин української території.

Відтак, панове, треба зміцнювати ідеал громадської держави. Існування

нації спирається на свідому волю її членів, а тому нація – це колектив

людей, які хочуть бути державою або є нею. Саме тому в деяких західних

мовах слово “нація” вживають як синонім слова “держава”.

Повноцінна нація є спільнотою з виразною волею до державного

життя. У минулі віки цю волю мала тільки верхня верства: щезне вона

– щезне й “політичний народ”. Нинішні нації стали більш повнокров_

ними через розширення своєї соціальної бази: її становлять усі грома_

дяни, весь народ. Українська політична нація повною мірою відпові_

дає цій закономірності”1.

Втім, і “національні” держави виникають у суспільстві, яке є со_

ціально неоднорідним. Сутність національної приналежності склада_

ють, як правило, мова і територія, а також певні історично зумовлені її

офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Ознаки, що відрізняють державу від інших організацій у соціально

неоднорідному суспільстві:

– у кожній країні із соціально неоднорідним суспільством може

існувати лише одна держава, а організацій багато;

– тільки держава виступає офіційним представником усього су_

спільства; всі інші організації репрезентують лише його частину;

– тільки держава може вирішувати загальносуспільні справи; інші

ж організації вирішують справи, що стосуються, як правило, лише ча_

стини суспільства;

– держава має у своєму розпорядженні специфічний апарат, який

наділений владними повноваженнями і має матеріальні засоби для ре_

алізації цих повноважень, для виконання своїх завдань та функцій;

– тільки держава може встановлювати загальнообов’язкові для всьо_

го населення правила поведінки – юридичні норми (право як спе_

ціально_соціальне, юридичне явище);

– тільки державна влада характеризується суверенітетом. Його оз_

наки – верховенство, самостійність, повнота і неподільність держави в

межах її території; незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках

(Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.).

1 Урядовий кур’єр. – 2004. – 26 серп.

58

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Співвідношення національних (етнічних) та соціальних коренів, ас_

пектів будь_якої держави можна аналізувати, виходячи з таких загаль_

них положень:

1. Майже у кожній державі, утвореній в часи новітньої історії, її

народ (населення) є етнічно неоднорідним, складається, так чи інакше,

з різних національно_культурних спільностей.

2. Кожна з таких етнічних спільностей є, як правило, соціально_

неоднорідною, поділяється на певні класи, стани, прошарки, якісь інші

утворення, групи.

3. Немає соціальних частин суспільства (класів, верств тощо), які

були б етнічно нейтральними, “дистильованими”, цілком позбавлени_

ми національних властивостей, рис.

Цим об’єктивно й зумовлюється переплетіння, діалектична взає_

мообумовленість, взаємозалежність соціальних і національних засад у

сутності будь_якої держави (зокрема, сучасної України).

У наведених тут положеннях поняття нації, національної прина_

лежності використано в його суто етнічному значенні. Враховуючи і

цей аспект, є всі підстави стверджувати національність (національна

належність) людини, групи людей – це об’єктивний результат пере_

дусім (хоча й не тільки) її реальної конкретно_історичної соціалізації.

Він виявляється, головним чином, в її соціально (а не біологічно) обу_

мовлених, тобто “вирощених” певним соціумом (а не генами) власти_

востях. Саме тому, по_перше, для визначення національної приналеж_

ності людини або групи людей їхні біологічні, фізіологічні і такі інші

позасоціальні властивості можуть мати лише допоміжне, другорядне,

проте аж ніяк не вирішальне значення. По_друге, навряд чи може існу_

вати єдиний, уніфікований еталон (універсальний набір, “пакет” по_

казників) приналежності людини до певної нації, особливо, якщо ок_

ремі його частини протягом значного періоду існували у суттєво

відмінних соціальних умовах. У цьому випадку можна говорити про

різновиди певної нації (етносу), які є історично рівнозначними,

“рівноправними” і не можуть порівнюватися, а тим більше протистав_

лятись один одному з точки зору національної “чистоти”. По_третє,

одна й та ж людина, яка перебуває особливо з дитинства у багатонаціо_

нальному середовищі, оточенні, може в процесі становлення, форму_

вання, розвитку своєї особистості засвоювати різні етно_культурні над_

бання, ставати носієм декількох (хоч і у різних “дозах”) національно_

культурних рис, особливостей, “параметрів”, менталітетів. І вона

виявляє їх (хоч і “нерівноцінно”) у відповідних етно_культурних ре_

жимах, ситуаціях, відносинах.

59

Розділ ІІ. Походження, соціальна сутність і причини виникнення держави

Невипадково, що в ст.11 Основний Закон України закріпив поло_

ження про те, що держава сприяє консолідації та розвиткові українсь_

кої нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвит_

кові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корін_

них народів і національних меншин.

Очевидно, осіб безнаціональних, тобто абсолютно позбавлених

будь_яких об’єктивних національних рис, не існує, а особи, які є носі_

ями властивостей декількох націй, є у багатьох країнах (у тому числі й в

Україні).

Проте є ще інше розуміння поняття нації – політичне, державно_

громадське, до деякої міри “юридизоване”, а саме: нація – це спільність

громадян даної держави. Саме така позиція знаходить нині все ширше

визнання й підтримку керівництва сучасної України.

Підсумовуючи сказане, слід нагадати слова письменника і політич_

ного діяча Івана Багряного у повоєнні роки: «Об’єднати всю різномов_

ну і різнорідну масу населення в єдину українську цілість».

І дійсно, нам сьогодні потрібний цілісний суспільний організм —

український народ, українська нація. Формування і зміцнення Украї_

нської держави на основі поліетнічної територіальної цілісності украї_

нського народу з титульною – українською – нацією та інтеграція в

європейську спільність як континентальне інтегральне утворення – в

цьому полягає фундаментальний державний інтерес.

60

Кельман М. С., Мурашин О. Г.