§ 1. ПРАВА ЛЮДИНИ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

У сучасних публікаціях, підручниках процес формування концепції

основних прав людини найчастіше пов’язують із такими джерелами,

як Білль про права (Англія, 1689 р.), Петиція про права (1628 р.), Декла:

рація незалежності (США, 1776 р.), Декларація прав людини і громадя:

нина (Франція, 1788 р.) та подібними документами інших держав. При_

наймні, більш ранні джерела, крім Великої хартії вільностей (Англія,

1215 р.), зазвичай не згадують. Створюється враження, що до появи

названих актів у жодних нормативних документах права людини не

розглядалися. Одначе таке враження спростовується дослідженнями

низки фундаментальних релігійних канонічних текстів, зокрема обох

частин Біблії — Старого й Нового Завітів.

Відзначимо, насамперед, твердження Біблії, що людина — найцін_

ніша з_поміж усього, що створено Богом. Цінність і особливе станови_

ще людини показано й у такому вірші: «Я поставлю людину вище чисто:

го золота, і сина землі — металу офірського» (Ісаї 7:29).

«Книга книг» зафіксувала найбільш суттєве право людини, без якого

всі інші права втрачають сенс, — право на життя. Згадаймо хоча б одну

з найважливіших Божих заповідей: «Не убивай» (Вихід 20:13).

У Біблії стверджується необхідність забезпечувати рівність людей.

Так, в одному з місць Святого Письма читаємо: «Нема юдея, ні гелепа,

ні раба, ні вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, — бо всі ви один у

Христі Ісусі» (Галатам 3:28).

Неабияка увага приділяється у Біблії матеріальним умовам життя

людини, зокрема закріпленню фундаментального права на власність

та її охорону. У Мойсеевих заповідях говориться: «Не кради», «Не по_

жадай нічого того, що є власністю твого ближнього». У цих заповідях

мова йде про забезпечення права власності. Серед загальнолюдських

прав Біблія визнає право на щотижневий відпочинок, допомогу сиро_

там, вдовам, хворим.

Біблія робить великий внесок у нормальне регулювання людських

відносин. Зокрема, вона чітко акцентує увагу на тому, що користую_

чись певними правами, людина не повинна завдавати шкоди іншим

людям. У Святому Письмі читаємо: «Не робіть іншим того, чого собі не

бажаєте» (15:29).

Чільне місце у Біблії посідають правила судового розгляду супере_

чок, конфліктів, притягнення до відповідальності. Власне, її положен_

202

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

ня спрямовані на те, щоб забезпечити правильність, справедливість

відповідних рішень. Зокрема, йдеться про рівність людей перед судом

(Числа 9:14, Левит 19:15, повтор. Закону 1:17); про відповідальність

людини за свої вчинки (Буття 18:19, Числа 16:22); про забезпечення

справедливості судового рішення (Повтор. Закону 16:18, А); про не_

припустимість зворотної дії закону, який встановлює покарання: «...

гріх не ставиться в провину, коли немає Закону» (Римлянин 5:13); про

обов’язок свідчити у суді тільки правдиво (Вихід 20:11, Луки 3:14); про

обов’язок бути чесним і непідкупним (Повтор. Закону 16:18,19)».

Отже, можна стверджувати, що Біблія — одне із перших джерел, з

якого поступово розвинулись наші сучасні уявлення про права люди_

ни, як одна із фундаментальних концепцій людства.

У XVIII ст. поняття прав людини виникло як окрема категорія. Існу_

вала думка, що природа наділяє людину певними невід’ємними фун_

даментальними правами, які можуть бути протиставлені урядові, але

не повинні ним охоронятися; з того часу права людини стали розгля_

дати як елементарні передумови гідного людського існування.

Серед перших актів конституціалізму бачимо: Велика хартія вільно:

стей (1215 р.), Петиція про права (1628 р.), Білль про права (1689р.), Дек:

ларація прав Вірджінії (1776 р.), Декларація прав людини і громадянина

(1788 р.) та подібні документи інших держав. Ці документи визначали

права, які можна було відстояти у світлі певних обставин (наприклад,

загроза свободі релігій), але вони ще не містили всеосяжної філософсь_

кої концепції особистої свободи. Свободи часто розглядались як пра_

ва, які надає окремим особам чи групам людей їх звання чи статус.

У наступні століття поняття свободи поступово відокремлювалося

від статусу та почало розглядатися не як пільга, а як право всіх людей.

У цьому контексті велика заслуга належить іспанським теологам та

правникам. Серед перших треба відзначити діяльність Франсіско де

Віторіа (1485—1546) та Бартоломе де Лас Касас (1474—1566). Вони зак_

лали доктринальний фундамент визнання свободи та гідності всіх лю_

дей шляхом захисту особистих прав населення територій, відкритих та

колонізованих іспанською короною. Правники також відіграли знач_

ну роль. Перш за все це стосується Васкеса де Монноа. Відштовхуючись

від утилітарної концепції політичної влади та глибокого почуття інди_

відуалізму, він рішуче поширював вираз «intra naturalia», тобто «істотні

права» (що походить від істотного Закону), якими наділяються люди.

З іншого боку, концепція іспанської школи вплинула на гуманітарний

раціоналізм Хьюго Гротіуса, особливо через Франсіско Суареса (1548—

1617) та Габріеля Васкеса (1549—1605). Саме вони започаткували рішу_

203

Розділ ХІ. Права, свободи та обов’язки людини та громадян

чий крок на шляху еволюції прав людини, що знайшло відображення в

концепції «ins naturalism».

Наступним етапом розвитку концепції прав людини стала епоха

Відродження. Ідеї X. Гротіуса (1583—1645), батька сучасного міжнарод_

ного права, С. Пуфендорфа (1632—1694) і Дж. Лока (1632— 170), який

розробив всеосяжну концепцію прав людини, були сприйняті з вели_

кою цікавістю у XVIII ст. в Європі. Ж.:Ж. Руссо (1712ѕ1778) розробив

концепцію, за якою суверен мав отримувати свою владу згідно «со_

ціального контракту» зі своїми підданими. Ш.:Л. Монтеск’є розвинув

концепцію розподілу влади. Термін «права людини» вперше з’явився у

французькій Declaration des I’hamme er du Citoyen. Але до загальноп_

рийнятого лексикону він увійшов тільки після Другої світової війни.

Ці теорії дуже прихильно сприйняли мешканці Британських ко_

лоній у Північній Америці. Американська Декларація незалежності (4

липня 1776 р.) базується на припущенні, що всі люди є рівними; у ній

також були названі певні невід’ємні права, такі як право на життя, сво_

боду та пошуки щастя. Ці ідеї відображені і у Біллі про права, проголо_

шеному в штаті Вірджінія того ж року. Положення про незалежність

були прийняті іншими американськими штатами і включені до Білля

про права, американської Конституції. Французькі Declaration des Droits

de I’hamme er du Citoyen (1789 р.) а також Declaration de (1793 р.) взяли

за основу міжнародну теорію загальних прав. Як американська, так і

французькі декларації не лише перелічують права, але й систематизу_

ють їх.

«Класичні» права ХVIII–ХІХ ст. відображали особисті свободи лю_

дини. Навіть у той час деякі люди вважали, що громадяни мали «пра_

во» чекати від уряду зусиль, спрямованих на поліпшення їх життєвих

умов. На основі принципу рівності, викладеному у французькій Дек_

ларації (1789 р.), близько 1800 р. у Європі з’явилося кілька проектів

конституцій, до яких включено класичні права, а також статті, що по_

кладали на уряд обов’язки щодо зайнятості населення, благоустрою,

громадського здоров’я, освіти і т. д. Соціальні права такого типу були

повністю включені до мексиканської Конституції 1917р., Конституції

УНР та ЗУНР (1917ѕ1923 рр.), Конституції Радянської Росії (1918 р.) та

Конституції Веймарської Республіки (1919 р.). Саме це мав на увазі

Президент США Ф. Д. Рузвельт, обґрунтовуючи «свободу за бажанням»

як одне з основних прав. Включення прав людини до державних кон_

ституцій, на перший погляд, було найбільш надійною гарантією їх дот_

римання. Однак, конституції часто проголошували ті чи інші права,

але не передбачали механізмів їх примусового здійснення. Боротьба за

204

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

права людини у сучасному світі ведеться якраз навколо того, як забез_

печити конституційні та юридичні обіцянки правничою санкцією за_

хисту прав.

У Європі в XIX ст. часто спалахували конфлікти, причиною яких

було порушення прав меншостей. Це викликало кілька «гуманітарних

інтервенцій» та інших міжнародних заходів щодо їх врегулювання.

Одним з перших таких заходів була Берлінська угода (1878 р.).

Потреба в міжнародних стандартах прав людини вперше далася

взнаки наприкінці XIX ст., коли індустріальні країни почали прийма_

ти трудове законодавство, яке суттєво піднесло вартість праці. Наслід_

ком цього стало погіршення конкуруючої спроможності згаданих країн

стосовно тих, які не мали такого законодавства. Економічна не_

обхідність примусила координувати свої зусилля, що спричинило по_

яву перших конвенцій, у яких закріплювались взаємні зобов’язання

держави щодо прав своїх власних громадян. Бернську конвенцію (1906

р.), що забороняла працю жінок у нічну зміну, можна розглядати як

першу багатосторонню конвенцію, що ставила за мету захист соціаль_

них прав. Ціла низка конвенцій була прийнята пізніше Міжнародною

організацією праці (МОП), заснованою у 1919 р. Хоча класичні права

людини були визнані набагато раніше, саме соціальні права першими

були відображені в міжнародних правових нормах.

Жахливі злочини Другої світової війни поклали край традиційній

точці зору, що кожна держава сама вирішує всі питання правового ста_

тусу своїх громадян. Після підписання Статуту Організації Об’єднаних

Націй 26 червня 1945 р. права людини були віднесені до сфери міжна_

родного права. Усі члени ООН зобов’язалися вжити заходів щодо за_

хисту прав людини, які були закріплені в ряді статей Статуту. На по_

чатку 1946 р. була утворена Комісія ООН з прав людини. Відповідна

декларація була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у Парижі 10

грудня 1948 р. Пізніше цей день отримав назву «День прав людини».

Протягом _________п’ятидесятих та шестидесятих років в ООН було прий_

нято багато нових країн. Умовою такого вступу було формальне виз_

нання Статуту ООН, підпис під принципами та ідеями, викладеними в

Загальній декларації прав людини. Це зобов’язання було остаточно зак_

ріплене у Тегеранській прокламації (1968 р.), прийнятій Першою світо_

вою конференцією з прав людини.

Після п’ятидесятих років Загальна декларація прав людини підтри_

мала і багато інших міжнародних конвенцій. Найвизначнішими з них

є Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжна:

родний пакт про громадянські та політичні права. Ці два пакти разом з

205

Розділ ХІ. Права, свободи та обов’язки людини та громадян

Загальною декларацією прав людини утворюють Міжнародний Білль

про права людини.

Права людини привертають усе більше уваги в установах ООН, а

також у НБСЄ та Раді Європи. Зміни у Центральній та Східній Європі

разом з процесами демократизації у всьому світі є найновішими фак_

торами, що сприяють зростанню їх популярності.

Отже, права людини стали синонімами демократії, прогресу, еко_

номічного процвітання, загального блага, рівності, справедливості,

всього, з чим пов’язують високі соціальні і моральні цінності.