§ 3. ПОНЯТТЯ, РИСИ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

Сьогодні Україна рухається у напрямку побудови соціальної дер_

жави. Вихідною базою для такого реформаційного процесу є положення

Основного Закону, в ст. 3 якого проголошується: «Людина, її життя і

здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Ук_

раїні найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх

гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

Соціальною називають державу, яка прагне до забезпечення кож_

ному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності,

співучасті в управління виробництвом, а в ідеалі — приблизно однако_

вих життєвих шансів, можливостей самореалізації особистості.

Соціальна держава є втіленням людського виміру політики. Під

поняттям «соціальна держава», як зазначає Ф. Хаєк, часто розуміють

усе, що пов’язано із зменшенням або усуненням розбіжностей у при_

бутках між різними групами населення.

Поняття «соціальна держава» не є абсолютно новим у політичній

Думці. Його введено в обіг ще в 1850 р. Лоренцом фон Штайном, однак

активна теоретична розробка почалася у першій половині XX ст., пе_

реважно у німецькій літературі. Серед українських розробників цієї

проблематики слід згадати про: М. Костомарова, М. Драгоманова, М.

Павлика, Ф. Тарановського, Ковалевського, С. Шелухіна та ін.

Сенс реформ, що відбуваються в Україні полягає саме у становленні

та постійному розвитку правової та соціальної держави і лише досяг_

нення цього ідеалу має вінчати весь процес реформ в економіці, по_

189

Розділ Х. Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення

літиці та духовній сфері. Як зауважує професор В. Бабкін, соціальна

держава завжди приділяє увагу гарантіям прав і свобод, які безпосеред_

ньо пов’язані з розквітом особи.

Соціальна держава передбачає:

необхідний для людини прожитковий мінімум;

соціальну рівність;

соціальне забезпечення;

підвищення загального добробуту.

Постіндустріальний розвиток багатьох країн Заходу характеризуєть_

ся пріоритетом соціальних функцій, підпорядкуванням виробництва

інтересам людини. Це розцінюється як еволюційний, прогресуючий

процес. Головним досягненням функціонування соціальної держави в

західних державах є формування такого типу особистості, яка

відрізняється економічною та політичною активністю, упевненістю в

своїх силах та самоповагою, здатністю самостійно приймати рішення,

характеризується раціональністю мислення та поведінки, котра ба_

зується на індивідуалізмі, тобто усвідомленні власних інтересів.

Вважається, що Німеччина стала першою державою світу, в після_

воєнній конституції якої було закріплено положення про соціальну

державу; ставши головною умовою прогресу, соціальна державність

була заснована на конструктивних засадах, що дозволило кожній лю_

дині відчувати певну стабільність у бурхливому потоці соціальних змін

повоєнного періоду. Складовими поняття «соціальна держава» тут роз_

глядають «справедливість» та «гідне людини існування для всіх». У ФРН

сьогодні домінує трактування терміна «соціальна держава» як органі_

зації, яка допомагає слабким, прагне вплинути на розподіл економіч_

них благ у дусі принципів справедливості, для забезпечення гідного

людини існування. Соціальна держава керується уявленнями, відпові_

дно до яких кожна людина має можливість і зобов’язана забезпечувати

себе та утримувати сім’ю. Відповідальність суспільства настає лише тоді,

коли вимоги людини не задовольняються державою належним чином,

що іменується соціальною допомогою.

Досвід зарубіжних держав, і не лише Німеччини, Великобританії,

але й інших держав, у т. ч. й тих які також перебувають на стадії побу_

дови соціальних держав, повинні бути взяті до уваги при розробці за_

ходів, спрямованих на побудову соціальної держави в Україні. До най_

гостріших проблем молодої Української держави, з якими вона сти_

190

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

кається при набутті рис соціальної, можна віднести безробіття і пов’я_

зана із ним проблема зарубіжного заробітчанства, періодичнізаборго_

ваності по зарплатах, недосконалість систем медичного обслуговуван_

ня та пенсійного забезпечення, недостатня увага до так званих людей з

особливими потребами, житлова проблема. Побудова соціальної дер_

жави в Україні відбувається повільніше, ніж, приміром, у Польщі. Але

Польща, на відміну від України, не перебувала в таких жорстких тота_

літарних лещатах; селяни там володіли землею, для громадян там існу_

вали можливості виїжджати і працювати за кордоном, мати іноземну

валюту. Та й демократичні традиції у них не були втоптані так, як у нас.

У 2001 р. в Україні вперше було визнано існування бідності, визна_

чено терміни «бідність», «рівень бідності», «межа бідності», що відоб_

разилося у запропонованій Кабінетом Міністрів України «Стратегії

подолання бідності». Зокрема, бідність визначається як «неможливість

унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний

конкретному суспільству в конкретний період часу». Головними причи_

нами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості

населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці

та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соц_

іальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність роз_

винутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної

допомоги. На сьогодні безробіття є одним із головних чинників поши_

рення бідності; особливо це стосується сімейного безробіття (коли без_

робітними є кілька членів сім’ї). Найнебезпечніше те, що працююче

населення також не гарантоване від ризику потрапити у категорію

бідних. Діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключ_

но бідним верствам населення, а сприяє помітному збільшенню доходів

заможних верств населення, зростанню економічної нерівності. Зрос_

тання бідності супроводжується поглибленням майнового розшаруван_

ня населення та появою прошарку багатих, чия заможність асоціюєть_

ся з тіньовою та кримінальною діяльністю. З бідністю пов’язані також

такі явища, як безпритульність та жебрацтво, низька народжуваність.

У жодній із держав, які перебували в стані бідності остання не до_

лалася лише шляхом підтримки нужденних, а з допомогою комплекс_

ного підходу, орієнтованого як на бідні, так і на відносно забезпечені

верстви населення. Світовий досвід показує, що політика подолання

бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу.

Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездат_

ним верствам населення умов для самостійного розв’язання проблем

191

Розділ Х. Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення

підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечен_

ня продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на рин_

ку праці, запобігання безробіттю.

Сьогодні усім стало зрозуміло, що усі державні проблеми повинні

реалізовуватися через призму загальнолюдських цінностей, до яких

відносяться життя людини, її здоров’я, честь і гідність, недоторканість

і безпека. У відповідності з Основним Законом України передбачено,

що права і свободи людини та їх гарантії мають визначати зміст і спря_

мованість діяльності держави, її головний обов’язок. У цих конституц_

ійних приписах закладено принципово нову для нас модель суспіль_

них відносин, яка істотно відрізняється від тієї, за якою ми жили три_

валий час.

§4. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ – ПЕРЕДУМОВА

ПОБУДОВИ СОЦІАЛЬНОЇ, ДЕМОКРАТИЧНОЇ,

ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Як відомо, в період розпаду радянської імперії та національного

державотворення в Україні взято курс на побудову правової держави.

Однак її реальне формування йде повільно, без належної системи. При_

чина полягає в тому, що тоталітарна держава створюється як інстру_

мент насилля над особою, а правова держава розрахована на те, щоб

охороняти права особи. Образно кажучи, вони відрізняються між со_

бою так само, як тюрма і житловий будинок. Але зовнішньо вони,

здається, схожі і будуються для людей. Але в будинку людина госпо_

дар, а у тюрмі — в’язень.

На жаль, необхідно констатувати, що на сьогодні для законодавців

України людина не стала головним об’єктом уваги. Вони приймають

закони з розрахунку не на неї, а на підприємства, відомства та заклади,

трудові колективи. І закони ці багато чому не можуть запрацювати тому,

що захищеність інтересів держави й індивіда не знаходяться на одному

рівні.

Необхідно зазначити, що людина — основа та мета правової дер_

жави. Возвеличуючи й охороняючи її гідність, держава забезпечує,

перш за все, свою власну основу — існування особистості як мораль_

ного суб’єкта права і громадянина держави. Саме це є вихідним по_

стулатом нової Конституції України, яка проголосила соціальність

держави.

192

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Що ж таке соціальність держави, проголошена Конституцією Ук_

раїни? Це питання складне. Для чого взагалі потрібна суспільству дер_

жава, тобто, для чого потрібна влада? Справді, ми не можемо обійтися

без влади, яка встановлює загальні, обов’язкові для всіх правила, зако_

ни, бо інакше кожен робитиме своє, і в суспільстві запанує хаос. Дер_

жава потрібна, але вона повинна служити людям, тобто суспільству.

Ст. З Конституції України проголошує, що людина, її життя, здоров’я,

честь, гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціаль_

ною цінністю, а права і свободи людини визначають зміст і спрямо_

ваність діяльності держави. Звичайно, ситуація не може змінитися в

один день, адже ми вийшли з того суспільства, в якому все було навпа_

ки, в якому ми всі служили державі, а можливість обійти закон, скажі_

мо, вирішити справу через партійного начальника всупереч закону —

вважалося нормальною.

Єдиний розумний вихід із такого становища — це повне відновлен_

ня юридичних засад суспільного, громадського і політичного життя.

Але для цього необхідно подолати теорію і практику, у відповідності з

якими права особи є «засобом», «інструментом», «подарунком» влас_

тей. Необхідно раз і назавжди усвідомити, що права особи — це не_

від’ємна частка (аспект) самої людини як соціальної істоти, і тому вони

повинні бути для держави метою, а не засобом.

Досягнути цього на практиці можливо тільки в тому випадку, якщо

буде створено правову державу, яка зможе стати ефективним інстру_

ментом захисту прав. При цьому надзвичайно важливо якнайшвидше

відійти від здеформованих комуністичною ідеологією принципів пра_

ва, поняття самого права та правових зв’язків.

Основними засадами права є юридична рівність громадян, і тісно

пов’язаний з цим еквівалент у їхніх стосунках, у поступі й обміні благ і

послуг, а також у призначенні покарань за правопорушення. До речі, в

нашій Конституції зафіксована рівність усіх перед законом. Яким же

чином Основний Закон забезпечує соціальність держави? У розділі

«Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» записані норми,

в яких йдеться про те, що держава гарантує кожному право на працю

шляхом забезпечення рівних можливостей для працевлаштування за

вільним вибором. Кожен наймач, чи то держава, чи приватне підприє_

мство має здійснювати соціальний захист: наприклад, якщо ви захвор_

іли, вам оплачують лікарняну допомогу. Держава встановлює санітарні

й гігієнічні вимоги, і кожний наймач має їх дотримуватися. Чи може

держава зробити більше? Очевидно, ні. Держава не може бути пере_

творена на відділ соціального забезпечення, який збирає зі всіх, а потім

193

Розділ Х. Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення

потроху роздає, чи борошно, чи пшеницю, чи одяг, чи взуття. Це не

справа держави. Вона має забезпечити можливість кожному з нас своєю

працею заробити собі на життя. І ми повинні звикнути до того, що дер_

жава лише створює рівні умови, рівні можливості для нас, щоб кожен

із нас завдяки своїм талантам, працелюбності мав можливість забезпе_

чити собі гідне життя.

Але тим, хто не може цього зробити, держава повинна допомогти:

інвалідам, пенсіонерам, одиноким матерям, багатодітним сім’ям. Ось

у чому полягає соціальність держави, закладена в нашій Конституції.

Якщо говорити про демократичність майбутньої Української дер_

жави, то в Конституції сформульовано достатньо правових підстав, щоб

таку державу побудувати. По_перше, у ст. 5 сказано: Україна є респуб:

лікою. По_друге, вона реально формується народом. По_третє, законо_

давча, виконавча та судова влади набувають досвіду роботи щодо ви_

конання своїх обов’язків і відходять від протистояння. А це забезпечує

головне — стабільність у державі.

Велика увага приділяється розбудові політичної системи нашої краї_

ни та формуванню громадянського суспільства.

Одним із безперечних завоювань Української держави є свобода

совісті, повернення церкві і релігії належного їм місця в суспільстві.

Це особливо наочно видно при зіставленні картини сьогодення з деся_

тиріччями державного атеїзму. В Україні представлені 52 віросповідан_

ня, в межах яких діють понад 27 тисячі релігійних організацій, 90_та

конфесій, течій та напрямків. Діяльність Церков і релігійних органі_

зацій, міжконфесійні та церковно_державні відносини регулюються

ст.35 Конституції України та Законом України «Про свободу совісті та

релігійні організації». Чинне законодавство в цілому має демократич_

ний характер і відповідає нормам міжнародного права, зокрема За_

гальній декларації прав людини, Міжнародному пакту про громадянські

та політичні права, рекомендаціям Парламентської Асамблеї Ради

Європи №190 (1995 р.). Чи не головною проблемою у взаємовідноси_

нах Української держави і церкви сьогодні є реституція майнових прав

релігійних організацій. Тобто, йдеться про повернення релігійним

організаціям того, що було відібрано у них в перші роки радянської

влади.

Треба сказати, що в Україні вже визначились зі стратегічними підхо_

дами до реформування гуманітарної сфери загалом. І насамперед, куль_

тури, освіти, науки, охорони здоров’я, їх роль у житті країни, як базо_

вих цінностей державності, суспільної свідомості і національної без_

пеки, вимагає створення цілісної національної системи гуманітарної

194

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

політики, пристосованої не до соціально_економічних реалій, а до зав_

дань та перспектив нашого демократичного розвитку.

На демократичність нашої держави вказує і те, що в Конституції

зазначено — єдиним джерелом влади в Україні є народ. Звичайно, нам

і раніше говорили те саме, але добре відомо, що влада народу була цілко_

витою фікцією, і тому виникає слушне запитання: а який же механізм

здійснення народовладдя зафіксовано в Конституції України 1996р.?

Ст. 69 передбачає, що народне волевиявлення здійснюється через ви_

бори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Народ

має можливість впливати на ситуацію в державі шляхом не тільки все_

українського, але й місцевих референдумів і ставити на цих референ_

думах найбільш важливі питання. Що стосується виборів, то, гадаємо,

історія не придумала кращого способу самоорганізації суспільства, ніж

можливість діяти через обраних народом представників_депутатів, та

це вже справа людей, кого вони оберуть.

Однією з найважливіших засад демократичної держави є неза_

лежність судової влади, і в ст. 126 читаємо: незалежність і недотор_

каність суддів гарантується Конституцією України.

Судова влада має особливе значення для держави, яка претендує на

те, щоб називатися правовою. Власне кажучи, суд — остання інстанція

для вирішення правового спору з будь_яких питань. Це правило повин_

но не тільки проголошуватись, а й реально забезпечуватись. Але так буде

лише в тому випадку, коли суд володітиме справжньою незалежністю і

буде спроможний кваліфіковано вирішувати будь_яку справу.

На жаль, нині суд ще не відповідає цим вимогам. Передусім, про_

сто не вистачає добре освічених фахівців_суддів. Недостатньою є за_

гальна кількість суддів, та і спеціальна підготовка багатьох із них зали_

шає бажати кращого. Це пояснюється шерегом чинників, у тому числі

й тим, що фах судді тривалий час у нас не вважали престижним і відпо_

відно його погано оплачували.

Ми хочемо збудувати правову державу, і тому Конституцією про_

голошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права,

тобто в його основу покладені природні права людини.

У зв’язку з цим повчально знати, як інші народи йшли до правової

держави. Вони не створювали великої кількості законів, які частково

давали б людям права. Так, США відразу і в цілому прийняли Білль

про права, у якому суспільство чітко окреслило свободи громадян та

гарантії їх дотримання та поваги. Сьогодні жодне відомство, жоден зак_

лад не сміє на них зазіхати. І тільки після того, як було закладено цей

непорушний фундамент, на якому, властиво, і стоїть правова держава,

195

Розділ Х. Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення

американці почали створювати інститути влади, обумовлюючи при

цьому, що вони повинні оберігати права людини.

Для того, щоб ми могли наблизитись до проголошеного ідеалу де_

мократичного правового суспільства, необхідно здійснити на ділі ши_

року правову реформу, виробити принципи національного права, які

б забезпечили верховенство закону в Україні. Власне кажучи, норма_

тивні акти утворюють систему лише тоді, коли перебувають у ієрархіч_

но_ступеневій співпідпорядкованості, легальне (формальна ієрархія на

основі верховенства закону) і по суті (відповідність принципам права).

В іншому випадку виникає розлагодженість і деформація системи.

Тоді врегулювання і порядок будуть досягатись не цивілізованими пра_

вовими шляхами, а за допомогою брутальної сили, авторитарних про_

типравних вказівок. У Конституції України саме і закладений прин_

цип панування права і механізм його здійснення для того, щоб уник_

нути волюнтаризму і свавілля, зберегти суспільний правопорядок.

Адже конституція, в якій не дотримуються принципу панування

права і верховенства закону, фактично ніколи не зможе стати верхов_

ним законом. Не передбачаючи правового характеру здійснення дер_

жавної влади, вона стає половинчатою, непослідовною, суперечливою,

а вся правова система приречена на неминучі деформації і перерод_

ження.

Верховенство права повинно бути не тільки у правотворчості, але й

у правореалізації, в тому числі у правозастосувальній діяльності. Прин_

цип верховенство права передбачає, що утворена на його основі систе_

ма нормативних актів повинна конкретизуватись у мережі правовід_

носин. Лише в такому випадку Україна матиме право у повному ро_

зумінні цього слова, тобто, діюче, живе право та реальний

правопорядок.

Зрозуміло, що захист людини, передусім її права, повинен здійсню_

вати суд. Конституцією передбачено, що правосуддя в Україні

здійснюється лише судами. А оскільки суд — єдина установа, що стоїть

на сторожі наших прав, то і вимоги до нього змінились. Нині суд набу_

ває прав, рівних із законодавчою та виконавчою гілками влади. І, згідно

з принципом поділу влад, суд є незалежним, бо гарантом цього стала

Конституція.

Величезне значення для побудови правової держави має ст. 8, яка

передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а

норми Конституції є нормами прямої дії. Отже, ми можемо реалізува_

ти принцип відповідальності держави перед особою.

196

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

У ст. 19 сформульовано принципово новий підхід до нашого жит_

тя. Діяльність держави обмежується Конституцією України та закона_

ми України, а особу ніхто не може примусити робити те, що не перед_

бачено законом. Тепер державу поставлено під контроль громадянсь_

кого суспільства, і для захисту своїх прав громадянинові достатньо

Конституції.

Важливим принципом побудови правової держави є ст. 6 Консти_

туції України, згідно з якою влада здійснюється через спеціальні орга_

ни. Із цього випливають різні види влади: законодавча, виконавчо_роз_

порядча, судова. Як запобігти зловживанням і виникненню авторитар_

ної, абсолютної влади, непов’язаної правом? Перш за все ці влади не

повинні бути сконцентровані в одному органі, тобто мають бути роз_

межовані (розподілені). Розподіл влад, таким чином, є структуроутво_

рюючим і функціональним принципом з метою раціональної органі_

зації та контролю. Розмежування спрямоване на те, щоб утримати дер_

жавну владу від можливих зловживань. Усі органи і гілки влади мають

бути охоронцями Конституції України. Конституція ж, у свою чергу,

повинна стояти над цими владами, а не влада над Конституцією. Не_

обхідно акцентувати, що розмежування влади виражається не тільки у

розподілі компетенції, а й у взаємному контролі, у виробленні системи

стримувань та противаг, збалансованості, рівноваги шляхом уладнан_

ня та погодження.

Лише через розподіл влад правова держава організується та функ_

ціонує правовим шляхом. Без розподілу влад настає деспотія, у чому

ми мали можливість переконатись на прикладі недавньої радянської

імперії.

Необхідно зазначити, що розподіл влад має два аспекти. По_пер_

ще, не розподіл влад між самими органами держави. Але жодному з

органів не належить вся державна влада у повному обсязі. Забороняєть_

ся здійснювати функції, які належать іншому органу. Отже, у правовій

державі відсутня всяка необмежена влада, не пов’язана з правом і прин_

ципами конституції.

Розподіл влад — це засіб стримування влади держави у рамках прин_

ципів гуманного, цивілізованого суспільства, механізм захисту прав

особи, які закріплені в конституції. Врешті_решт, розподіл влад вира_

жається у системі стримувань і противаг так, щоб жоден із органів не

зайняв авторитарно_абсолютистського становища, а відтак не знева_

жав право і конституцію.

Слід застерегти, що розподіл влад не є абсолютним. Одночасно він

передбачає єдність влад на ґрунті загальних політико_правових прин_

197

Розділ Х. Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення

ципів, мети цивілізованого демократичного суспільства. Розподіл влад

— це не загальний стан відокремлених структур, а працюючий, дієвий

механізм, який досягає єдності у складному процесі погодження та

спеціальних правових процедур. Єдність досягається через динамічну

рівновагу, через певну напруженість, сполученість і процес улагоджу_

вання. Але при цьому повинна бути обов’язкова умова: влада не може

зосереджуватись у руках однієї особи або органу, інакше стануть не_

можливими взаємоконтроль, стримування, противага і, як наслідок —

розподіл влад і правова держава.

Але при цьому якась влада повинна все ж таки вийти на перше місце,

зайняти верховне становище. Це неминуче, інакше державний механізм

виявиться уражений нездоровою боротьбою за фактичне верховенство

або ж стане гальмівною силою. З точки зору логіки правової держави

такою владою виступає законодавча влада, оскільки визначає масшта_

би і юридичні норми громадянського і державного життя, основних

напрямів внутрішньої та зовнішньої політики. Верховенство таких

норм, що відображені в законі, якраз і забезпечується чільним поло_

женням законодавчих органів у державному механізмі.

При цьому верховенство законодавчої влади аж ніяк не означає її

абсолютного характеру. Законодавець зв’язаний принципами права і

Конституції України, правами людини. Окрім цього, він перебуває під

контролем народу (система народного представництва та демократич_

них виборів). Влада законодавця не абсолютна в іншому відношенні:

вона перебуває у системі різних влад (виконавча і судова влади).

Надзвичайно важливе значення має Конституційний Суд. За його

допомогою забезпечується конституційність не тільки підзаконних

актів, але й самих законів.

У системі стримувань та противаг на випадок непродуманих, посп_

ішних рішень законодавця помірковану позицію займає глава держа_

ви. Без цього механізму розподіл влад буде недосконалим. У період

боротьби із авторитаризмом за встановлення конституціоналізму цей

момент частково опиняється з тіньового боку. Але може скластись і така

ситуація, коли необхідно угамувати самого законодавця. Для цього у

правовій державі повинні бути відповідні юридичні важелі, інакше

конфлікт буде вирішуватись не правовими, а суто силовими засобами.

Поточне життя держави складається із багаточисленних актів реа_

лізацій тих норм, які прийняті законодавцем тому на перший план ви_

сувається виконавчо:розпорядча гілка влади. Без належних стримувань

виконавча влада неминуче підімне під себе і законодавчу владу, і судо_

ву. Тому проти неї потрібні особливі гарантії. Використовуючи пози_

198

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

тивні якості виконавчо_розпорядчих органів як необхідного елементу

раціонального державного механізму, важливо поставити заслін на

шляху перетворення їх в узурпатора та монополіста влади. Виконавчо_

розпорядча діяльність має базуватись на законі та в рамках закону. При

цьому виконавча влада не може привласнювати собі повноважень і

вимагає від громадян виконання будь_яких обов’язків, якщо це непе_

редбачено законом. Для забезпечення законності у діяльності виконав_

чої влади остання не повинна підмінювати законодавця. Відомча нор_

мотворчість і так зване делеговане законодавство повинні бути суто об_

межені. Виникає питання: у зв’язку з чим? По_перше, відомча

нормотворчість мусить не суперечити законові. По_друге, вона не по_

винна фактично підміняти закон, тобто вирішувати питання, що сто_

сується сфери законодавця. Отже, принцип законності логічно взає_

мозв’язаний з принципом розподілу влад. У цілому проблема полягає

не тільки в тому, щоб зробити відомчі акти такими, щоб вони не супе_

речили законові, але і в тому, щоб скоротити їх до мінімуму. І в першу

чергу, необхідно заборонити приймати відомчі акти, що стосуються тих

відносин, які повинні бути врегульовані законом.

Стримування виконавчої влади також досягається за допомогою її

підзвітності та відповідальності перед народним представництвом.

Мова йде про політичну відповідальність, яка забезпечується вотумом

довіри. Важливу роль у боротьбі із зловживанням виконавчої влади

відіграє також інститут імпічменту.

Необхідно зауважити, що виконавець не повинен підмінювати не

тільки законодавця, але й суддю, бо ніхто не може бути суддею у власній

справі. Тому громадянин у правовій державі повинен мати право на

оскарження в суді дій виконавчої влади: як окремих посадових осіб,

так і виконавчо_розпорядчого органу в цілому. У протилежному ви_

падку зловживання виконавця залишаються безкарними, і відкриваєть_

ся шлях до тиранії.

Суд, система правосуддя — третя необхідна гілка влади в механізмі

розподілу влади. Це арбітр, який вирішує суперечки про право. У пра_

вовій державі правосуддя здійснюється тільки судом, у цьому одна з

важливих гарантій прав і свобод громадян, правової національної дер_

жавності в цілому. Але при цьому суд не повинен підміняти собою за_

конодавця або виконавця, інакше він перетвориться на деспота. Вод_

ночас і законодавець, і виконавець не повинні привласнювати собі су_

дові функції. У зв’язку з цим найголовнішим є забезпечення реальної

незалежності суду від різного роду органів й осіб, які б диктували йому

свою волю та фактично узурпували судову владу. Оптимальним варі_

199

Розділ Х. Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення

антом найдієвішої форми для забезпечення незалежності й об’єктив_

ності правосуддя є суд присяжних.

Верховенство права передбачає, що суд повинен виступати арбітром

у суперечці про порушення права не тільки у правозастосувальному, але

й правотворчому процесах. Суд повинен бути стримуючим чинником

проти порушення права і Конституції з боку законодавця. Саме для цього

створений Конституційний Суд України.

Щодо участі Президента України і Верховної Ради України у фор_

муванні судової влади, то згідно зі ст. 128 Конституції перше призна_

чення на посаду фахового судді строком на п’ять років здійснює Пре_

зидент України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду Ук_

раїни, обираються Верховною Радою України безстрокове. Таким

чином, народ через своїх обранців — Президента України і народних

депутатів — має можливість вплинути на судову гілку влади.

Виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві державні адмініст:

рації. Голів місцевих державних адміністрацій призначає і звільняє з

посади Президент України. Це дає можливість главі держави контро_

лювати ситуацію на місцях у частині, що стосується виконання Кон_

ституції та законів України.

Отже, ми бачимо, що при побудові місцевої влади ми фактично

вийшли на змішану форму правління, бо на місцях є також і сильні

органи місцевого самоврядування, — ради, які вирішують питання

місцевої власності, місцевого господарства. У такий спосіб врівнова_

жуються інтереси територій та інтереси загальнодержавні.

Підсумовуючи сказане, ми можемо стверджувати, що у нас є Конс_

титуція, яка дає змогу побудувати державу за формою демократичну,

правову та соціальну; державу, яку можна поставити на службу громаді;

державу, в якій права та свободи особи належно захищаються судом.

200

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Розділ XI

Права, свободи та обов’язки

людини і громадян

Основою прав є можливість їх

використання. Бідність сама по собі

є порушенням багатьох прав.

Б. Кістяківський

201