§ 1. ІДЕЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ ЯК ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКА ЦІННІСТЬ

Правова держава. Відверто кажучи, це словосполучення не можна

визнати юридичне точним. Справа в тому, що державу не можна уяви_

ти без права. Право і держава виникають майже одночасно, розвива_

ються у тісному взаємозв’язку. Властиво, право –це одна з ознак існу_

вання держави. Право народжується державою, як система певних уза_

конених в державі правил, воно закріплює відповідні державні

структури, наділяє їх повноваженнями, встановлює механізм реалізації

цих повноважень, регламентує зміст і порядок вирішення різноманіт_

них відносин (між державними органами і громадянами, останніх між

собою тощо), які виникають і розвиваються в державі. Тому держава

може бути або правовою, або не існувати взагалі.

Термін „правова держава”, який набув широкого розповсюдження в

юридичній і публіцистичній літературі, слід використовувати розу_

міючи його умовність. У ньому втілена мрія прогресивних мислителів

різних епох про державу, в якій вищим регулятором суспільних відно_

син, доленосним фактором був би закон, а не воля окремих осіб, які

займають керівні посади: він покликаний гарантувати й оберігати пра_

ва і свободи громадян, держави і громадянина в рівній мірі, забезпечу_

вати відповідальність одного перед одним за нехтування закріплених в

праві норм поведінки.

Платон писав: „Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон це має

сили і перебуває під чиєю:небудь владою. Там же, де закон – володар над

урядниками, а вони його раби, я вбачаю спасіння держави в ідеї блага, яку

тільки можуть дарувати державам Боги”.

І. Кант, родоначальник німецької класичної філософії, який при_

ділив багато уваги розробці концепції такої держави, називав її „пра_

вомірною”. Відомий своєю пунктуальністю, Кант і в цьому проявив

свою точність. Державу він розглядав як поєднання певної чисельності

людей під верховенством права. Кожний із цієї чисельності та суспіль_

ство в цілому, підпорядковуючись законам, що виражають їхню суве_

ренну волю, повинні володіти правом і можливістю примусити вико_

нувати закони самого володаря.

Основні філософські ідеї правової держави І. Канта такі:

􀂗 панування закону в житті суспільства;

􀂗 зв’язаність держави правом;

􀂗 обмеження втручання держави у сфери приватного життя;

􀂗 свобода кожного члена суспільства як людини;

180

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

􀂗 рівність між собою підданих держави;

􀂗 самостійність кожного члена суспільства як громадянина;

􀂗 наявність принципу розподілу влад як гаранта проти встановлен_

ня деспотії.

Сам термін „правова держава” з’явився в XIX ст. у німецькій літе_

ратурі в працях К. Т. Велькера і Р. Моля. Створення юридичне заверше_

ного поняття „правова держава” пов’язують з ім’ям Р. Моля. У 1829 р.

він дав визначення правової держави як конституційної держави, яка

повинна спиратися на закріплені в конституції права і свободи грома_

дян, на забезпечення судового захисту особи.

Серед тих, хто підтримував і розвивав ідеї правової держави були Дж.

Лок, Ш.:Л. Монтеск’є, Ж.:Ж. Руссо, а наприкінці XIX – початку XX ст.

– українські вчені. Йдеться, зокрема, про таких з них, як О. і Б. Кіс:

тяківські, Ф. Тарнавський, Ст. Дністрянський, М. Палієнко, О. Малиць:

кий, В. Старосольський та інші. Професор Київського університету і

майбутній академік Української академії наук Б. Кістяківський, наприк_

лад, на початку XX ст. опублікував кілька наукових праць, присвяче_

них цій проблемі. У 1906 р. він писав, що правова держава є найвищою

формою держави. Вона є школою і лабораторією, у якій виробляються

засади майбутнього суспільного ладу.

Проте Б. Кістяківський розглядав правову державу не як реальність,

а як ідеал. Реалії ж такі, зазначав він, – побудувати справжню правову

державу вдається лише тоді, коли всі люди стануть святими. Нам це не

загрожує ні нині, ні у найближчій перспективі. Однак у своїх нових

конституціях колишні союзні республіки СРСР, а тепер незалежні дер_

жави, дружно записали, що вони вже є правовими державами. Це ж

положення міститься і в Конституції України. На нашу думку, тут ба_

жане видається за реальність. Адже чудес на світі не буває. Не випадко_

во, у конституціях переважної більшості західних країн, де й сформу_

валася концепція правової держави, ці країни не названі правовими.

«Правовими» оголосили себе у відповідних конституціях такі дер_

жави, як ФРН, Іспанія, Бразилія, Центрально_Африканська Республ_

іка, Польща, Угорщина, Україна, Росія, Казахстан. Про «панування

(верховенство) права» йдеться у конституційних актах Філіппін, Ал_

жиру. Проте ці конституційні положення відображають, як здається,

поки що не стільки реальну дійсність, скільки орієнтацію, спрямуван_

ня, прагнення відповідної держави.

Нам теж слід було б звернути на це увагу, зафіксувавши у Консти_

туції прагнення побудувати в Україні правову державу, а не називати

існуючу державу правовою.

181

Розділ Х. Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення

Але повернемось до теорії. У 20_х роках XX ст. харківський право_

знавець професор О. Малицький, продовжуючи справу своїх поперед_

ників, намагався обґрунтувати ідею правової держави на фактах

дійсності радянських республік. Але в той час офіційною владою кон_

цепція правової держави розглядалася як ідеалістична, характерна для

„реакційної буржуазної теорії”. Таку оцінку дає і Велика Радянська

енциклопедія (1975 р.).

До ідеї правової держави повернулися у період горбачовської пере_

будови. Важливим стимулом її став розпочатий у 1990 р. процес підго_

товки проекту нової Конституції України. Проблеми побудови право_

вої держави дискутувалися під час кількох наукових і науковопрактич_

них конференцій. У 1991 р. в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького

НАН України почав виходити міжвідомчий науковий_збірник, а нині

щорічник «Правова держава». Саме цей інституту 1994 р. підготував і

видав одну з перших монографій, присвячених цій проблематиці, —

«Правова держава. Теоретико_історичне дослідження», її автор — В. І.

Тимошенко.

Окремі аспекти проблеми правової держави одержали відображен_

ня і в наукових працях фахівців юридичних факультетів Київського і

Львівського національних університетів, Національної юридичної ака_

демії України. Термін «правова держава» включено до юридичних слов_

ників. Але наша теорія щодо названої проблеми відстає від потреб прак_

тики. Сьогодні нам необхідні серйозні фундаментальні розробки кон_

цепції правової держави, а головне — конкретних шляхів її побудови в

Україні. А для цього необхідно об’єднати зусилля провідних юридич_

них науково_дослідних установ і вузів України.

Розглядаючи проблему правової держави, не можна не погодитися

з думкою багатьох науковців про те, що вихідні положення сучасної

теорії правової держави можна сформулювати так:

• Єдність права і держави, де первинним є право як загальносоці_

альне явище, оскільки воно виникло раніше і незалежно від держави.

• Держава повинна бути обмежена саме таким правом. Вона по_

в’язана не тільки законами, які сама встановлює (вони, безперечно,

обов’язкові і для неї), а й загальносоціальним правом — передусім у

процесі законотворчості.

• Найголовніше призначення такої держави — забезпечити

здійснення, охорону та захист основних прав людини.

• Уявлення про правову державу в основному залежить від того,

яким правом намагаються її пов’язати, як саме розуміють права люди_

ни. А зміст останніх (як зазначалося раніше) завжди так чи інакше несе

182

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

на собі відбиток конкретно_історичних умов існування людства, а отже

із плином часу цей зміст може зазнати певних змін, розвиватися. Відпо_

відно до трансформації праворозуміння та певні характеристики уяв_

лення про правову державу мають дещо оновлюватися.

• Правові держави можуть формуватись за умов різних соціально_

економічних устроїв, систем. Становлення різних за типами правових

держав саме за сучасних умов пояснюється тим, що всім таким держа_

вам притаманні певні спільні, однакові соціально_змістовні ознаки.

Наявність таких ознак — результат того, що будь_якій сучасній юри_

дичній системі притаманні такі приписи, які відображають визначен_

ня певної самоцінності кожної людини, а також визнання необхідності

забезпечити виживання людського роду. Є підстави вважати, що за умов

зростання глобальних, загальнолюдських проблем, у міру нормально_

го, еволюційного розвитку загальноцивілізаційних процесів, питома

вага таких ознак правових держав у різних країнах зростатиме.

• Оскільки на праворозуміння, поширене серед різноманітних со_

ціальних спільностей, груп, прошарків конкретного суспільства, не_

одмінно накладають відбиток у кінцевому підсумку їхні реальні потре_

би та інтереси, теорія і практика формування правової держави навряд

чи можуть бути повністю уніфікованими у різних країнах. Крім того,

на формування такої держави в окремих країнах за різних умов впли_

ває ряд конкретно_історичних факторів (економічний лад і соціальна

структура суспільства, політика правлячого чи керуючого осередку сус_

пільства або іншої соціальної групи, історичні, національні, культурні

традиції й умови, міжнародна ситуація). Тому в кожному випадку слід

зважати на цю специфіку, відображаючи її, зокрема, шляхом визначен_

ня конкретної соціальної сутності відповідної правової держави.

• Для впровадження у життя пануючого у суспільстві праворозу_

міння держава з необхідності вдається до різноманітних загальнообов’я_

зкових організаційно_юридичних структур, механізмів, процедур, «тех_

нологій» тощо. Усі вони характеризуються, описуються, фіксуються,

як правило, через формально визначені ознаки відповідних дій, фактів,

ситуацій. І саме для правової держави специфічним є те, що праворо_

зуміння, якому вона підпорядкована, неодмінно включає і певний

мінімум формальних ознак тих суспільних відносин, які однозначно

інтерпретуються як правові. Без певних юридичних процедур правова

держава неможлива. Тому правова держава має характеризуватись і

певними складовими елементами, ознаками. І саме в цих ознаках зо_

середжені практичні проблеми, які стримують подальший розвиток

України відповідно до принципів правової держави.

183

Розділ Х. Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення