§ 1. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Політична влада являє собою сукупність механізмів та засобів визна:

чального впливу політичних суб’єктів, насамперед держави, на поведінку

соціальних спільнот, організацій з метою управління, координації, узгод:

ження, підпорядкування інтересів усіх членів суспільства (чи їх більшості)

єдиній політичній волі шляхом переконання чи примусу. Вона є ядром полі_

тичної системи суспільства, її організаційним та регулятивно_конт_

рольним началом. Вона визначає решту інститутів та відносин у самій

політичній системі.

Політична влада має свої характерні ознаки:

• верховенство, тобто обов’язковість її рішень для всього суспіль_

ства, інших видів влади;

• загальність, тобто публічність, що означає її дію на основі права

від імені всього суспільства;

• легальність у використанні сили та інших засобів владарювання

у межах країни;

• моноцентричність – існування загальнодержавного центру (чи

системи владних органів) прийняття рішень;

• найширший спектр використовуваних засобів для здобуття, ут_

римання та реалізації влади.

Структуру політичної влади складають: суб’єкт, об’єкт і ресурси вла_

ди (економічні, соціальні, силові, інформаційні та ін.).

Функції політичної влади:

• управління суспільством у цілому та кожною його сферою;

• оптимізація політичної системи, пристосування її інститутів (дер_

жава, партійна система, виборча система тощо) до цілей, завдань і самої

суті тих сил, які прийшли до влади;

• забезпечення стабільності в країні.

Залежно від співвідношення та ролі переконання і примусу існу_

ють основні форми функціонування політичної влади:

тоталітарна;

авторитарна;

демократична, що базуються на відносинах залежності, незалеж_

ності чи взаємозалежності політичних суб’єктів.

Політична влада структурується за різними критеріями, що зумов_

лює поділ її на види.

164

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

По_перше, влада політико_державна чи політико_недержавна (вла_

да політичних партій, громадсько_політичних організацій та рухів,

органів місцевого самоврядування).

По_друге, кожен з інститутів влади поділяється на складові (дер_

жавна влада, наприклад, — на законодавчу, виконавчу, судову).

По_третє, політична влада має різні рівні: загальнодержавний, рег_

іональний, місцевий.

Залежно від формотворчих елементів та логіко_історичних засад

політична влада включає кілька десятків видів: автократія, аристокра_

тія, бюрократія, геронтократія, демократія, націократія та ін.

Джерелами політичної влади можуть бути: сила, багатство, сусп_

ільний статус, володіння інформацією, знання, досвід, особливі навич_

ки, харизма, організація. Організація виступає середовищем для ста_

новлення відносин, що сприяють не тільки мобілізації ресурсів людей,

а й втіленню у життя прийнятих рішень.

За функціями органів влади політичну владу поділяють на законо_

давчу, виконавчу, судову.

За ступенем інституціоналізації – на урядову, республіканську,

обласну, міську, сільську, муніципальну.

За кількісною ознакою – одноособову, олігархічну, поліархічну.

За правовою ознакою – законну й незаконну, легальну й неле_

гальну.

За ступенем визнання суспільством — легітимну та нелегітимну.

За сферами суспільного життя – економічну, політичну, соціаль_

ну та духовно_інформаційну.

Політичну владу можна розглядати як політичне панування і як

систему державних органів.

Легальність політичної влади є поняттям юридичним, оскільки за

процедурою вона встановлюється національно_правовою системою і

гарантується державою. При цьому легальність державної влади озна_

чає не просто її юридичне обгрунтування, а й законне право на засто_

сування примусу чи насильства. На відміну від легітимності легальність

політичної влади завжди раціональна. Її легітимність – це визнання

народом і політичними силами правомірності, законності політичної

влади, її інструментів, механізмів діяльності, способів її обрання. Якщо

легальність влади полягає в її юридичному обгрунтуванні, то легі_

тимність — у тривалій та одностайній згоді народу (чи більшості) прий_

няти дану політичну владу. Легітимність не нав’язується, а виникає на

грунті спільності інтересів у суспільстві, політичних настанов, традицій.

Тому вона є явищем не юридичним, а політичним, і не виконує юри_

дичних функцій. Легітимна влада передбачає взаємну довіру: народ

165

Розділ ІХ. Політична система суспільства

довіряє владі здійснення певних функцій, а влада зобов’язується їх ви_

конувати за допомогою різних механізмів. Такий стан легітимності

досягається лише у суспільстві з розвиненою політичною культурою,

демократичними традиціями.

Німецький соціолог М. Вебер розрізняв три моделі легітимності

політичної влади: традиційну (засновану на звичаях, традиціях даного

суспільства); харизматичну (грунтується на особистій відданості ліде_

ру внаслідок особливих якостей останнього); раціональну (побудова_

ну на принципі раціональності).

Легітимна політична влада має 3 рівні:

а) ідеологічний (заснований на відповідності влади певній ідеології);

б) структурний (характеризує сталість політичної системи суспіль_

ства, відпрацьованість механізмів її інститутів);

в) персоналістський (підтримка населенням конкретної владної

особи). З функціонального погляду завдання політичної влади поля_

гає у реалізації цілей управління. Вона є своєрідною системою кому_

нікації між різними її суб’єктами, суб’єктами і об’єктами. Система по_

літичної влади як певна цілісність включає низку підсистем: правову,

адміністративно_управлінську, військову, освітньо_виховну тощо.

Конституції, кодекси, закони, адміністративні рішення є засобами

реалізації політичної влади. Водночас вона підпорядковується праву,

покликаному чітко визначити владні прерогативи та функції держави.

У даному контексті особливістю держави є те, що вона забезпечує реа_

лізацію наказової сили норм права.

Форми вияву та функціонування політичної влади:

• насильство і примус;

• покарання та заохочення;

• контроль і управління;

• суперництво та співробітництво.

Політична влада може мати як позитивний, так і негативний ха_

рактер. У сучасних умовах у розвитку політичної влади намітилися нові

тенденції: посилення демократизації (піднесення ролі громадських

рухів та неполітичних об’єднань, становлення громадян, суспільства);

зростання чинника легітимності як обов’язкової ознаки цивілізованої

влади; становлення системи поділу влади; наростання конфліктності

між різними гілками влади; високі темпи бюрократизації апарату влад_

них структур1.

1 Кресіна І.О. Політична влада // Юридична енциклопедія. – Т.4. – К., 2002. –

С.629 – 630.

166

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Політична діяльність являє собою вид суспільної діяльності суб’єктів

політики у сфері політичного життя, що грунтується на врахуванні пол:

ітичних інтересів, мобілізації політичної волі й здійснюється з метою до:

сягнення політичних цілей.

Вона тісно пов’язана із суспільними відносинами. Особливості

політичної діяльності визначають її сутність і зміст. Сутність — це су_

купність осмислених дій, спрямованих на завоювання та утримання,

функціонування і розвиток політично_владних відносин. По суті, ця

діяльність віддзеркалює систему політично_владних відносин, що па_

нують у суспільстві. Функціонує та взаємодіє з іншими сферами сусп_

ільного життя, у тому числі економічною. За допомогою діяльності у

сфері політики та інших сферах реалізуються усвідомлені суб’єктами

політичні інтереси. Зміст політичної діяльності становлять вольові дії

з виявлення, осмислення та реалізації політичних потреб і політичних

інтересів усіх соціальних суб’єктів суспільства щодо політичної влади.

Вона є основою суспільних перетворень і властива будь_якому політич_

не організованому суспільству.

Політична діяльність виявляється у різних видах:

стихійна чи організована;

політичне усвідомлена чи спонтанна;

цілеспрямована чи хаотична;

проста чи складна;

традиційна і така, що втілюється у нових формах;

законна чи незаконна;

активна чи пасивна.

Під впливом цих видів вона прискорюється або уповільнюється

перебіг подій. У реальному житті вони виявляються одночасно в різних

формах:

за напрямами здійснення (державна, партійна, громадсько_полі:

тична, комунікативно_інформаційна);

за суб’єктами політики (класова, соціально_групова, національна,

міжнародна, індивідуальна);

за специфікою предмета впливу (теоретична, практична);

за політичним простором (зовнішньополітична — міжнародна;

внутрішньополітична — самоврядна);

за специфікою сфер (військова, діяльність органів безпеки та ін.).

Політична діяльність охоплює усі сфери політики і має свою внутр:

ішню структуру:

• політичне керівництво державою та суспільством;

• політичне функціонування;

167

Розділ ІХ. Політична система суспільства

• участь громадян у політичному житті суспільства;

• політичний маркетинг.

Основні типи політичної діяльності:

– радикальні дії, спрямовані на докорінні зміни суспільної систе_

ми (революція, контрреволюція, заколот);

– реформаторські заходи, спрямовані на суспільні зміни, що не

підривають основ влади правлячої еліти;

– політичні перевороти, які змінюють правлячу еліту, не зачіпаю_

чи соціально_економічної основ держави, її суспільно_політичних

структур.

Ефективність політичної діяльності як специфічного виду людсь_

кої діяльності залежить від кількох чинників:

обраних цілей і засобів їх реалізації;

розробки політичної технології досягнення результатів політич_

ної діяльності;

володіння інформацією про політичні відносини вертикального

типу між центральними та місцевими органами влади і населенням,

що уможливлює оцінку рівня довіри до влади;

володіння інформацією про політичні відносини горизонтального

типу тощо1.