§ 7. ОКРЕМІ ТИПИ СУЧАСНИХ ДЕРЖАВ.

Світською вважається така держава, в якій не існує офіційної, “дер_

жавної” релігії і жодне з віровчень не визнається обов’язковим чи пе_

реважним. В такій державі релігія, її канони і догми, а також релігійні

об’єднання, котрі діють у ній, не вправі здійснювати вплив на держав_

ний лад, діяльність державних органів і їх посадових осіб, на систему

державної освіти та інші сфери діяльності держави.

Світський характер держави забезпечується такими засобами:

1) відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави;

2) відокремлення державної освіти від церкви;

3) законодавче забезпечення рівноправності всіх релігійних кон_

фесій;

4) законодавче забезпечення права кожного на свободу світогляду

та віросповідання.

В Україні право на свободу світогляду і віросповідання закріплене

в ст.35 Конституції й включає “свободу сповідувати будь_яку релігію

або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи

колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяль_

ність”.

Що означає відокремленість церкви від держави? Передовсім така

модель державно_церковних відносин означає, що держава не втру_

112

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

чається у визначення громадянином свого ставлення до релігії та релі_

гійної приналежності, до виховання дітей батьками чи особами, котрі

їх замінюють, відповідно до своїх переконань та із врахуванням права

дитини на свободу совісті і свободу віросповідання. Врешті, держава

не покладає на релігійні об’єднання виконання функцій органів дер_

жавної влади, державних установ і органів місцевого самоврядування

та не втру чається в діяльність релігійних об’єднань, якщо вона не про_

тирічить діючому законодавству.

У той же час держава регулює надання релігійним організаціям по_

даткових та інших пільг, надає їм іншу фінансову, матеріальну та іншу

допомогу.

Релігійна організація в світській державі створюється і здійснює

свою діяльність згідно з власною ієрархічною структурою, призначає

свій персонал, не здійснює функцій органів державної влади, інших

державних установ, органів місцевого самоврядування, не бере участі

у виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування та не

бере участі в діяльності політичних партій і рухів та не надає їм матері_

альної допомоги.

Варто також завважити, що в деяких демократичних світських дер_

жавах узаконено офіційну (державну, національну) релігію. Наприк_

лад, в Греції та Болгарії такою релігією виступає православна.

Теократична держава. В минулому та сучасному світі немало держав

відзначаються тим, що характеризуються особливим ставленням до

релігії, що накладає відбиток на державний лад країни загалом. При_

чому можна говорити не про окрему форму держави (форму правлін_

ня, територіальний устрій), а саме про особливий її тип – релігійну або

теократичну державу.

Сучасна теократична держава найчастіше має ісламське забарвлен_

ня. Цілий ряд країн Близького Сходу і Азії виступають ісламськими

державами: Іран, Саудівська Аравія, Йорданія. Хоча, очевидно, до ре_

лігійних держав належать також Ізраїль (іудаїзм) та Ватикан (хрис_

тиянство).

Ознаками такого типу держави виступають наступні:

1. Одна релігія (чи навіть один її напрямок) виступає єдиною офіц_

ійною релігією держави і суспільства. Такий підхід закріплюється кон_

ституційне та є можливим в умовах, коли переважна більшість насе_

лення сповідує дану релігію. В Ірані, до прикладу, такою релігією є іслам

шиїтського напрямку. Релігійна консолідація суспільства мас більше

значення як національний склад населення.

113

Розділ V. Типологія держав

Державна влада не є чітко відокремленою від релігії, в свою чергу

остання – від системи освіти.

2. Висока роль Корану як релігійного джерела в правовій і по_

літичній системі суспільства. По_суті, Коран виступає основним дже_

релом права, на його положеннях розвиваються окремі галузі права.

Одночасно це релігійне джерело є основною ідеологічною та мораль_

но_етичною системою суспільства.

3. Проголошується “суверенітет бога” (не народу і не монарха),

причому цей принцип закріплюється на найвищому юридичному рівні.

Наприклад, в Конституції Ірану відзначається, що управління справа_

ми держави та всієї мусульманської громади знаходиться в руках два_

надцятого імама.

4. Главою держави виступає, як правило, монарх, котрий є одно_

часно й релігійним лідером суспільства, тобто займає вищий пост у

церковній ієрархії. В ісламських державах з республіканською формою

правління ці дві посади можуть бути зайняті двома особами. Наприк_

лад, в Ісламській Республіці Іран релігійний лідер (аятола) наділений

функціями верховного керівника держави, але поряд з цим існує пост

президента як світського глави держави та парламент (меджліс).

5. Як правило, теократичний тип держави поєднується з недемок_

ратичним політичним режимом. В цьому плані крайньо радикальним

режимом відрізнялася держава Афганістан на території, контрольованій

талібами. Для всіх ісламських держав, хоч і в різній мірі, властивим є

несприйняття європейських і американських цінностей, зокрема та_

ких як парламентаризм, індивідуальні права людини, політичний плю_

ралізм. Як правило, легальне здійснюють діяльність лише ісламські

політичні партії (Іран, Йорданія) або ж політичні партії взагалі заборо_

нені (Саудівська Аравія).

Проте модернізація кінця XX ст. все ж торкнулася й цього типу дер_

жав. В останні роки демократичні перетворення, в тому числі станов_

лення парламентаризму та часткове відновлення свободи слова, про_

вадяться навіть в Ірані. На думку дослідників ісламської держави Ко_

ран не заперечує народовладдя, тому тенденція до демократизації цих

держав продовжуватиметься.

Відзначимо також, що в таких країнах як Ізраїль і Ліван релігійний

характер держави поєднується з демократичними інститутами євро_

пейського зразка.

Постсоціалістична (перехідна) держава, її сутність і теоретико_юри_

дичні характеристики протягом періоду незалежності України стали,

на жаль, предметом дослідження лише кількох дослідників, котрі пре_

114

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

дставляють здебільшого не юридичну, а політичну науку. Тому такий

аналіз є справою потрібною і своєчасною. Завважимо на доцільність

вживання терміну “постсоціалістична держава”, а не “посткомуністич_

на”, виходячи з розуміння попереднього режиму, котрий функціону_

вав у цих країнах – режиму тоталітарного соціалізму.

Визначення поняття постсоціалістичної держави досі не з’ясовано

у вітчизняній юридичній науці. На нашу думку, постсоціалістична дер>

жава : це держава, котра здійснює модернізацію своєї сутності у напрямі

від тоталітарного соціалізму до державно:правової організації суспіль:

ства, заснованого на принципах демократії та ринкової економіки. Хоча

інтенсивність перетворень і реальні здобутки є різними в таких держа_

вах, але їх вектор – єдиний. Наприклад, в Китаї і В’єтнамі політичну

систему реформовано лише частково і правлячі партії зберігають мо_

нополію на владу, проте перетворення економічної системи виступа_

ють глибшими порівняно з цілим рядом пострадянських країн.

Вітчизняний вчений Ю. Тодика сформулював ознаки перехідного

етапу державності, котрі притаманні постсоціалістичній державі, а саме:

тимчасове послаблення її соціально_політичної основи, падіння мо_

ральності, домінування в системі поділу влад виконавчої влади, конф_

ронтація між владними структурами, посилення суб’єктивного факто_

ра в розвитку держави і права, органічне поєднання в державно_пра_

вовому механізмі перехідного періоду елементів старого і нового,

періодична зміна політичних режимів.

На сьогодні, за нашими підрахунками, постсоціалістичним є тип

держав у 30 країнах світу, в тому числі в Азії – 3 (Монголія, Китай,

В’єтнам), в Центральній Європі (“Вишеградська четвірка”) – 4, у

Південно_Східній Європі – 8, на території колишнього СРСР – 15.

Класифікація постсоціалістичних країн здійснюється за різними кри_

теріями. З огляду на тип постсоціалістичної модернізації, їх можна умов_

но розділити на дві групи: 1) країни, в яких провадиться азіатська модель

модернізації; 2) східноєвропейські країни. Останні, в свою чергу, також

поділяються на дві групи: а) центральноєвропейські; б) пострадянські.

Проте англійські вчені Д. Копстейн і Д. Рейлі запропонували свою

власну систему типологізації 27 “посткомуністичних держав” (до них

вони не зарахували, природно, Китай і В’єтнам, в яких владну моно_

полію зберігають комуністичні партії, та Югославію). Ця система ба_

зується на критерії “віддаленості від Заходу” тієї чи іншої країни, при_

чому “межею Заходу” вважаються східні кордони ФРН та Австрії.

Отже, за цим критерієм посткомуністичні держави поділяються на

4 групи: 1) 35_500 миль (Словаччина, Угорщина, Чехія, Хорватія, Сло_

115

Розділ V. Типологія держав

венія, Боснія та Герцеговина, Польща, Македонія); 2) 501_1000 миль

(Албанія, Болгарія, Литва, Латвія, Румунія, Молдова, Білорусь, Есто_

нія, Україна); 3) 1001_1500 миль (Росія, Грузія, Вірменія); 4) 1501_4080

миль (Азербайджан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Кирги_

стан, Казахстан, Монголія). Відзначимо також, що вказані автори до_

водять певну закономірність між ступенем віддаленості від Заходу тієї

чи іншої посткомуністичної країни і ступенем її модернізації.

Хоча такий методологічний підхід має право на існування, його не

можна вважати оптимальним, оскільки навряд чи можна припустити

однаковий чи навіть приблизно однаковий стан реформування сус_

пільства в Білорусі та Естонії, котрі стоять в одному “географічному

ряді”.

Становлення постсоціалістичних держав. Сучасні постсоціалістичні

держави стали наслідком різних форм відходу від тоталітарного соціа_

лізму. Більшість із них стали продуктом демократичної антитоталітар_

ної революції, котра загалом (за винятком Румунії) відзначалася мир_

ним характером.

Не змінюючи своєї державної ідентичності провели постсоціалі_

стичні перетворення такі країни як Албанія, Болгарія, Румунія,

Польща, Угорщина, Монголія. Разом із тим, особливістю постсоціа_

лістичних держав виступає той факт, що переважна більшість із них

виникли внаслідок реорганізації державно_правового простору на євра_

зійському континенті, суть якої полягає в припиненні існування трьох

колишніх соціалістичних федерацій та конституюванні на їх основі

нових незалежних держав. СРСР припинив функціонування в 1991 р. і

на його колишній території було створено 15 нових держав. Із них лише

три – Литва, Латвія та Естонія – можуть вважатися такими, що “вий_

шли” зі складу федерації, інші 12 утворилися внаслідок фактичного роз_

паду СРСР. 1 січня 1993 р. припинила своє існування чехословацька

федерація, на території якої конституювалися незалежні Чехія і Сло_

ваччина. В 1991 р. розпалася Югославія, а на її колишній території були

створені такі держави як Хорватія, Македонія, Словенія, Союзна Рес_

публіка Югославія (в 1992 р. об’єднала в федерацію Сербію та Чорно_

горію), а в 1995 р. – також Боснія та Герцеговина. Отже, за період до

1991 р. із 30 постсоціалістичних країн 22 з них мали статус суб’єкта однієї

з соціалістичних квазіфедерацій. Тому можна однозначно стверджува_

ти, що саме постсоціалістична модернізація призвела до інтенсивних

державотворчих процесів. Констатуємо також і такий важливий вис_

новок, що жодна з постсоціалістичних держав не постала внаслідок

військової поразки переднього режиму.

116

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Сутність постсоціалістичної держави. Сутність будь_якої держави

проявляється в характері здійснюваних нею функцій щодо суспільства1.

Деякі відомі вчені (наприклад, професор П.М. Рабінович) розгляда_

ють соціальну сутність держави в її здатності забезпечувати – у процесі

свого функціонування і розвитку – задоволення основних потреб усь_

ого суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних

конкретно_історичних обставин, задоволення потреб і інтересів окре_

мих груп індивідів та їхніх спільнот.

1 Лемак В.В. Загальна теорія держави і права. Навч. посібник. – Ужгород, 2003. – С.

77–79; 80–82; Лемак В.В. Постсоціалістична держава: становлення, сутність, класифіка_

ція // Державне будівництво та місцеве самоврядування : Збірн. наук. Праць. – Вип. 5. –

Харків, 2003. – С. 28_34.

117