§ 4. КАПІТАЛІСТИЧНА ДЕРЖАВА. ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ОСНОВА І СУТНІСТЬ.

На історичній арені капіталістична держава з’явилася в результаті

буржуазних революцій, що покінчили з феодальним економічним і

соціально_політичним устроєм. Об’єктивні і суб’єктивні передумови

буржуазних революцій створювалися в надрах феодального суспільства.

На стадії зрілості і заходу феодальної суспільно_економічної формації

дуже швидко складалися капіталістичні виробничі відносини і водно_

час посилювалися соціально_економічні і політичні протиріччя між

історично висхідним класом буржуазії і класом феодалів, що продов_

жуали утримувати політичну владу.

Після перемоги буржуазної революції, що завершилася корінним

зламом феодальних виробничих відносин, захопленням політичної

влади буржуазією і широким використанням нею модернізованого,

стосовно до нових умов, феодального державного механізму, устано_

вилася відповідність політичної структури буржуазного суспільства

його економічній структурі. Це переконливо було доведено буржуаз_

но_демократичними революціями в Англії, Франції й інших країнах, у

результаті яких буржуазія стала не тільки економічно, але і політично

панівним класом.

Економічною основою буржуазної держави з моменту її появи ста_

ла капіталістична система господарювання і приватної власності на

найбільш важливі знаряддя праці і засоби виробництва. Приватна

власність оголошувалася священною і недоторканою. На її охорону і

захист було спрямовано, в кінцевому рахунку, усе конституційне і по_

точне законодавство.

Таке ж становище зберігається і при сучасному капіталізмі.

“Власність і право спадкування, – зазначалося в зв’язку з цим, наприк_

лад, в Основному законі (Конституції) ФРН від 23 травня 1949 р. – га_

рантується. Утримання і межі їх встановлюються законами... Відчужен_

ня може здійснюватися тільки відповідно до закону і на підставі зако_

ну, що регулює порядок і розміри відшкодування”.

Крім права власності найважливішими “матеріальними” ознака_

ми капіталізму, що складають економічну основу цього ладу, у західній

політичній і соціологічній літературі називаються такі. Наявність кон_

куренції, “здійснюваної насамперед заради одержання прибутку влас_

никами”. Сприяння технічному і технологічному прогресам. Розвиток

105

Розділ V. Типологія держав

вузької спеціалізації, особливо в сфері фінансових операцій. Ріст по_

тужних національних і транснаціональних корпорацій. Періодичне

виникнення економічних спадів (депресій). Здійснення урядом лише

часткового контролю над приватним сектором. Виникнення і розви_

ток міцних робочих організацій, що забезпечують “підвищення стату_

су і впливу робітничого класу” тощо.

Приватна власність, володіння нею є основою, мірилом економіч_

ної свободи при капіталізмі. У свою чергу, економічна свобода служить

фундаментом політичної, соціальної і особистої свободи людини. Чим

більше власності в руках тієї або іншої особи або групи осіб, тим більше

гарантується здійснення прав і свобод, що проголошуються в консти_

туціях і звичних законах, включаючи право на працю, на відпочинок,

на освіту і т.д. І навпаки.

У зв’язку з цим, вбачаються цікавими висновки відомого німець_

кого вченого, знавця буржуазного конституційного права Конрада Хес_

се. У книзі “Основи конституційного права ФРН”, що витримала більш

десяти видань, він писав: “Для безробітного постановка питання про

фахову свободу є непотрібною. Свобода отримання освіти і вільний

вибір навчального закладу значимі для тих, хто має достатні засоби для

того, щоб отримати бажану освіту, і хто має можливість вступу до цих

навчальних закладів. Гарантії права власності мають реальне значення

лише для власників, недоторканність житла – лише для тих, хто їм во_

лодіє”1.

Головним джерелом появи і наступного накопичення власності є

трудова діяльність, а також експлуатація людини людиною, гноблення

широких прошарків трудящих мас з боку пануючих, хижацьке привлас_

нення ними результатів чужої праці.

Важливим джерелом приватної і державної капіталістичної влас_

ності є націоналізація, а потім денаціоналізація нерентабельних

підприємств і навіть окремих галузей промисловості, що потребують

для свого розвитку значних і довгострокових капіталовкладень. У міру

того, як націоналізовані підприємства або галузі набирають силу за ра_

хунок державних коштів і починають приносити прибуток, влада імущіх

нерідко порушують питання про повернення їх у приватні руки, про

денаціоналізацію.

Тенденція росту, що намітилася після другої світової війни, мас_

штабів одержавлення виробництва в розвинутих капіталістичних краї_

нах веде, як правило, до посилення процесу концентрації власності і

1 Див.: Хессе К. Основы Конституционного права ФРГ – М., 1981. – С. 112.

106

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

влади в руках фінансово_промислового капіталу, до поляризації відно_

син власності, до загострення протиріч між широкими прошарками

трудящих мас і володарями величезних капіталів.

Соціальна структура буржуазного суспільства, на основі якої будуєть_

ся і функціонує капіталістична держава незалежно від етапів його розвит_

ку, у збільшеному плані зазвичай являє собою сукупність двох головних,

по природі несумісних один з одним класів буржуазії і пролетаріату.

Проте в більш деталізованому вигляді вона виступає одночасно і як

система проміжних прошарків населення, що входять до неї і які ма_

ють свої особливості. До таких відноситься соціальний прошарок –

інтелігенція, а також багато різноманітних середкласових груп. Досить

значну частину населення складають так звані напівпролетарі, тобто

особи, що є, з одного боку, об’єктом експлуатації і найманої праці, а з

іншого – самі використовують працю інших на належних їм на праві

приватної власності дрібних підприємствах. У західній соціологічній і

політологічній літературі соціальна структура суспільства традиційно

розглядається як щось ціле, яке складається з таких трьох головних час_

тин_класів: вищий, середній і нижчий (робітник). Кожний клас містить

у собі усіх тих осіб, що володіють відносно рівним рівнем прибутку,

мають однаковий соціальний статус, користуються в суспільстві схо_

жим соціальним престижем.

Вищий клас або “клас дозвілля” (leisure class), як його нерідко на_

зивають, складається з тих представників суспільства, що зосереджу_

ють у своїх руках величезні багатства країни, мають самий високий

прибуток, не займаючись при цьому безпосередньо будь_якою продук_

тивною працею. Матеріальною основою такого привілейованого ста_

новища можуть бути отримана спадщина, дивіденди від земельної або

іншої власності, спеціальні привілеї.

Середній клас містить у собі осіб із середнім прибутком.

У соціальній структурі суспільства, як і в державному механізмі до_

мінуюче становище незмінно займає вищий клас. Саме він визначає

характер і природу своєї держави, її внутрішню і зовнішню політику,

головні напрямки її діяльності.

Для здійснення своєї влади вищий клас створює цілу систему різно_

манітних соціально_політичних інститутів у вигляді політичних партій,

держави, громадських організацій. Головне місце серед них займає дер_

жава.

Серед всіх інших інститутів капіталістична держава виділяється, по:

перше, наявністю в неї таких важливих засобів владарювання, як вели_

107

Розділ V. Типологія держав

чезна озброєна армія, розвідка, контррозвідка, поліція, в’язниці, жан_

дармерія. Вони надають реальну силу пануючій еліті. Без них практич_

но було б неможливо здійснення економічної і політичної влади цього

класу, що складає меншість суспільства, над переважною більшістю.

По:друге, до числа специфічних рис і особливостей, властивих ка_

піталістичній державі, варто віднести володіння єю такими потужни_

ми економічними, політичними, ідеологічними і правовими важеля_

ми впливу на систему суспільних відносин та інститутами, що дозво_

ляють їй займати в структурі політичної системи буржуазного

суспільства одне з найголовніших, провідних місць.

У міру того, як зростають економічні, політичні, ідеологічні й інші

потенції цієї держави в усіх сферах життя суспільства, зокрема, у сфері

виробництва, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ,

воно все більше перетворюється в найважливіший економічний чин_

ник, виступає в ролі значної економічної і соціально_політичної сили.

Зосереджуючи у своїх руках крім державного бюджету величезну

кількість промислових, транспортних та інших виробничих під_

приємств, а також широкі тенета торгівельних, кредитних, науково_

дослідних та інших установ, капиталістична держава сьогодні висту_

пає в політичній і економічній системі суспільства одночасно у якості

значного виробника, покупця і споживача, у якості власника матері_

альних і духовних благ, великого банкіра і кредитора, у якості монопо_

ліста вироблених нею товарів і різних соціальних послуг, що надають_

ся її відповідними органами.

По:третє, специфічною рисою й особливістю капіталістичної дер_

жави є її спроможність виступати по відношенню до різних фракцій

панівного класу та їхніх організацій у якості так званого “сукупного

капіталіста”, що виходить у своїй повсякденній діяльності не з інте_

ресів і безпосередніх цілей окремих капіталістів або монополій, а ке_

рується їх “сумарними” цілями й інтересами.

На державу, як на “ідеального сукупного капіталіста” покладають_

ся такі різноманітні за своїм характером, але однакові за своєю со_

ціально_класовою сутністю й змістом завдання, як: а) “нівелювання”,

сгладжування середкласових протиріч і розходжень, що існують між

різними частинами панівного класу – буржуазії; б) зведення розрізне_

них, а найчастіше суперечних одних одному інтересів різноманітних

фракцій буржуазії до певного спільного знаменника; в) у визначенні

спільних, стратегічних цілей і перспектив подальшого розвитку панів_

ного класу і його найближчих союзників; г) забезпечення за допомо_

108

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

гою усіх засобів , що знаходяться в розпорядженні держави, безпереш_

кодного розвитку капіталістичної економіки, зміцнення і подальшого

удосконалення політичної системи суспільства, підвищення ефектив_

ності офіційної ідеології тощо1.