§ 1. ПОНЯТТЯ ТИПУ ДЕРЖАВИ Й ПРОБЛЕМИ КЛАСИФІКАЦІЇ.

Глибоке і всебічне вивчення держави передбачає використання

диференційного підходу до цієї матерії. Це означає перш за все не_

обхідність розгляду її не тільки у якості явища, що історично існувало

і існує як таке, у виявленні його особливих родових рис, але і важ_

ливість вивчення його у більш конкретному і в більш наближеному

до реальної історичної дійсності плані. З теоретичної і практичної

точок зору досить важким уявляється не тільки повне і точне визна_

чення того, що таке держава “взагалі”, якими специфічними ознака_

ми і рисами вона володіє і чим вона як соціальний інститут

відрізняється від інших. Не менш важливим є встановлення того, якою

була держава на різних етапах розвитку суспільства і що вона являє

собою на сучасному етапі.

Відповідь на ці та багато інші питання логічно підводять нас до не_

обхідності виділення із сукупності всіх держав, які коли_небудь існу_

вали, існують сьогодні і тих, які з’являться у майбутньому певних типів

держав, до необхідності їх типології (“типізації”) чи класифікації1.

Перші спроби типізації держав були зроблені ще Аристотелем, який

вважав, що основними критеріями розмежування держав є, по_перше,

кількість осіб, пануючих у державі і, по_друге, мета, яку здійснює дер_

жава. Він розрізняв правління одного, правління небагатьох, правлін_

ня більшості, а держави поділяв на правильні (де досягається загальне

благо) і неправильні (де переслідується приватна мета)2.

Г.Єллінек підкреслював, що не дивлячись на постійний розвиток і

перетворення, можна встановити певні характерні ознаки, які нада_

ють тій чи іншій державі або групі держав впродовж їх історії відповідні

риси певного типу. Він виділяє ідеальний та емпіричний типи держав,

де перша — це поміркована держава, якої в реальному житті не існує.

Емпіричний тип визначають у результаті порівняння реальних держав

між собою: давньосхідна, грецька, римська, середньовічна і сучасна.

Г.Кельзен вважав, що в основу типізації сучасних держав покладена

ідея політичної свободи, тому виділяють два типи державності: демок_

ратія і автократія.

1 Див.: Общая теория государства и права. Акад. Курс в 2_х томах. т.1. Теория госу_

дарства. – М., 1998. – С. 102.

2 Див.: Асмус В. Античная философия. – М., – С.181

86

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Американський професор Р.Макайвер також поділяє всі держави

на два типи: династичні (антидемократичні) і демократичні. Різниця

між ними полягає в ступені відображення державною владою волі сус_

пільства.

Німецький політолог Р.Дарендорф, поділяючи всі держави на ан_

тидемократичні і демократичні, стверджує, що в результаті поступової

демократизації суспільство класової боротьби стає суспільством гро_

мадян, у якому створена загальна для всіх основа, яка і робить можли_

вим цивілізоване суспільне буття1.

Категорія «тип держави» займає самостійне місце в теорії держави і

права, тому що дає можливість більш повного відображення сутності

держави, яка змінюється, особливостей її виникнення і еволюції, поба_

чити в цілому історичний прогрес державне організованого суспільства.

Під типом держави розуміють взяті в єдності найбільш загальні риси

різних держав, систему їх найважливіших властивостей і сторін, які по:

роджуються відповідною епохою і характеризуються загальними суттє:

вими ознаками.

До останнього часу в теорії держави і права питання типології дер_

жав розглядалися, як правило, з позиції формаційного підходу. Його

сутність полягає в тому, що в основу типізації держав покладена кате_

горія суспільно_економічної формації, яка ґрунтується на тому чи іншо_

му способі виробництва і відображає співвідношення базису та надбу_

дови, мети, завдань і функцій держави з позиції її соціального призна_

чення.

Відома «тріада» К.Маркса поділяє світову історію на три макрофор_

мації: первинну (архаїчну), вторинну (економічну) і третинну (комун_

істичну), які отримали назву суспільних. Основними критеріями такої

класифікації є, по_перше, наявність або відсутність приватної влас_

ності; по_друге, наявність або відсутність протилежних класів; по_третє,

наявність або відсутність виробництва. Отже, державноорганізоване

суспільство — елемент економічної суспільної формації, в рамках якої

виділяються відповідні способи виробництва: рабовласницький, фео:

дальний, буржуазний, соціалістичний. У цьому випадку в основу поділу

історії соціального розвитку покладена ідея природно_історичного

процесу зміни однієї суспільно_економічної формації іншою, але кожна

наступна логічно і історично виходить з попередньої, в надрах якої за_

роджуються всі економічні, соціальні і політичні елементи нової, більш

високо організованої формації.

1 Див.: Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М., 1994. – С. 39 – 41.

87

Розділ V. Типологія держав

Першою суспільною формацією вважається первісно_общинна, яка

не знала ні приватної власності, ні класів, ні товарного виробництва. Її

спосіб виробництва, як ми вже відзначали, ґрунтується на загальній

(общинній, колективній) формі власності, а влада—на авторитеті; вона

виражає інтереси всього суспільства в цілому.

Перехід до державноорганізованого суспільства пов’язаний із зміна_

ми в базисі первісного суспільства, з невідповідністю характеру вироб_

ничих відносин рівню розвитку виробничих сил, що передбачає епоху

соціальної революції. Зміни у способі виробництва, який базувався на

приватній власності, поява класів і різних соціальних груп з протилеж_

ними економічними і соціальними інтересами, вимагали їх політич_

ного оформлення у вигляді держави.

Кожна нова суспільно_економічна формація на першому етапі ста_

новлення забезпечує прогрес у розвитку виробничих сил в силу того,

що виробничі відносини за своїм характером випереджають їх рівень.

Другий етап характеризується відповідністю розвитку виробничих

відносин рівню виробничих сил суспільства, що забезпечує його

розквіт. Однак діючий закон постійного розвитку виробничих сил сус_

пільства призводить до того, що на третьому етапі рівень їх розвитку не

відповідає «старим» виробничим відносинам. Це викликає формуван_

ня «нових» виробничих відносин, які складаються поступово. Кількісне

їх накопичення призводить до якісних змін, виникнення нових форм

власності, що пов’язане з появою нових класів і соціальних груп з про_

тилежними інтересами, а це у свою чергу вимагає їх державного офор_

млення. Відбувається політична революція, зароджується політична

організація, інша щодо своєї сутності, мети, завдань і функцій, вини_

кає інша держава.

Необхідно враховувати, що кожна держава розвивається у конк_

ретному суспільстві, у конкретний час і в конкретних історичних, гео_

графічних, зовнішніх умовах. Категорія «тип держави» абстрагується

від них і бере до уваги найбільш загальні риси їх виникнення та роз_

витку.

Нині робляться спроби розглядати у якості самостійних формацій

ще дві: «азіатський спосіб виробництва» і «прафеодалізм». Так, профе_

сор А.Захаров характеризує азіатський спосіб виробництва як

співвідношення виробничої активності селянських общин і економіч_

ного втручання держави, яка одночасно і управляє, і експлуатує се_

лянські общини. А.Захаров вважає, що розклад первісно_общинного

ладу ніколи не призводив до феодалізму, тобто до утвердження вели_

кої приватної власності на землю і закріплення селянства. Це був

88

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

довготривалий період, що охоплював багато століть, впродовж якого

знать виділилась в особливу групу, забезпечивши собі привілеї щодо

користування землею, проте селяни зберегли як свободу, так і власність

на землю. Цей період він називає прафеодалізмом. І тільки внаслідок

відживання відносин такого роду зароджується феодалізм.

Поряд з формаційним підходом до вирішення питання типології

держав широко використовується цивілізаційний підхід, засадами якого

є ідея співвідношення держави і соціально:економічного устрою із враху_

ванням духовно_культурних факторів суспільного розвитку.

У власне загальному вигляді поняття «цивілізація» можна тракту_

вати як соціокультурну систему, яка охоплює як соціально_економічні

умови життєдіяльності суспільства, так і етнічні, релігійні його осно_

ви, ступінь гармонізації людини і природи, а також рівень економіч_

ної, політичної, соціальної і духовної свободи особистості. Цивіліза_

ція, її цінності впливають не тільки на соціальну, але і на державну

організацію суспільства.

За умови цивілізованого підходу тип держави визначається не

стільки об’єктивно_матеріальними, скільки ідеально_духовними, куль_

турними факторами. Професор А.Дж.Тойнбі пише, що культурний

елемент становить душу, кров, лімфу, сутність цивілізації: у порівнянні

з ним економічні і тим більше політичні плани видаються штучними,

буденними створіннями природи і рушійних сил цивілізації.

Поняття цивілізації він сформулював як відносно замкнутий і ло_

кальний стан суспільства, який вирізняється характером релігійних,

психологічних, культурних, географічних та інших ознак, дві з яких

лишаються незмінними: релігія і форми її організації, а також ступе_

нем віддаленості від того місця, де дане суспільство виникло. З 21 циві_

лізації, вважає А.Дж.Тойнбі, збереглися лише ті, які змогли послідов_

но засвоїти життєве середовище і розвинути духовний початок в усіх

видах людської діяльності (єгипетська, китайська, іранська, сірійська,

мексиканська, арабська, західна, далекосхідна, православна тощо).

Кожна цивілізація надає стійку загальність всім державам, які існують

в її рамках1.

У типології держав інколи виділяють держави перехідного стану,

так звані перехідні держави. Такого роду держави визнавали в свій час

основоположники марксистської теорії, коли “державна влада на час

отримує відому самостійність по відношенню до обох класів” (еконо_

1 Див.: Комаров С.А. Общая теория государства и права – М., 1994. – С.42 – 45.

89

Розділ V. Типологія держав

мічно пануючому і експлуатованому). В.І. Ленін також писав про ви_

никнення в Росії держави перехідного типу (від феодального до бур_

жуазного) в період проведення буржуазних реформ 60 – 70_х рр. ХІХ ст.

Як перехідний оцінював він і процес переходу до соціалізму окремих

держав, обминаючи стадію капіталізму, наприклад в Монголії, у на_

родів Середньої Азії і Півночі1. Як перехідне характеризується держава

в сучасній Україні.

Спірним є питання про те, чи складає перехідна держава само_

стійний тип.

Уявляється, що держава перехідного стану можна віднести до са_

мостійного типу з наступних підстав.

По_перше, перехідний стан часто_густо займає довгий період і

навіть може скласти цілу епоху.

По_друге, перехідний стан передбачає не тільки зміну влади, фор_

ми держави, різних державно_правових інститутів, але й зміну ціннос_

тей суспільства, якісного його стану, громадських структур, зв’язків і

відносин.

По_третє, перехідна держава є явищем конкретно_історичним, яке

володіє національно_культурною орієнтацією і відображає накопичені

конкретним народом духовні та інші цінності2.

Керуючись методологічними міркуваннями, ми повинні розшири_

ти цей погляд на значення різних типів державного існування. Питан_

ня про типи є питанням про методологічно правомірне осмислювання

явищ, незмінно плинних й мінливих, як сталих і тривалих. У науці про

державу ми мусимо вдаватися до такого способу мислення, бо маємо

тут справу з явищем, яке не тільки розвивається, а й зазнає деяких пе_

ретворень і перевтілень. Так, скажімо, абсолютно_монархічна держа_

ва, без сумніву, виросла з феодальної, а держава конституційна — з аб_

солютно_монархічної. Але попри те, що цей перехід нерідко відбував_

ся дуже помалу, і розвиток по цім переході не переставав, так що кожна

державна форма своєю чергою відбувала різні стадії розвитку, все ж

держава з переходом від однієї форми до іншої перевтілювалася, і ми

повинні уявляти собі кожну з цих форм в її найтиповіших рисах.

Ці методологічні засади ми й можемо взяти за основу для подаль_

шого розгляду питання, яке нас тут цікавить. З одного боку, ми будемо

оглядатися на те, що кожна державна форма лише повільно заходить у

1 Див.: Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т. 41. – С. 246; Т. 43. – С.199; – Т. 44. – С. 233.

2 Див.: Теория государства и права: Учебник/ под ред. В.К. Бабаева. – М., 2002. – С.67.

90

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

ту чи іншу конкретну державну організацію, з іншого — нам правити_

муть за критерії оцінки ідеальні типи державного буття у своїй непо_

хитній теоретичній єдності.