§ 1. ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО: ЕКОНОМІЧНА ОСНОВА, ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВЛАДИ

Людина почала відокремлюватись від тваринного світу згідно з на_

уковими даними близько 3 млн. років назад. Більшу частину свого істо_

ричного шляху людство пройшло в умовах первісного суспільства. В

епоху первісного суспільства окрема людина сама не могла існувати.

Сьогодні, коли на нашій Землі живе і хоче вижити близько 5 млрд. лю_

дей, ця істина набуває ще більш незаперечного характеру. Чим тісніше

бути жити людство, тим ближчими будуть зв’язки між людьми, і, відпо_

відно, тим більш виразним буде наше суспільне життя.

Велике значення для характеристики первісного ладу, для розумі_

ння питання суспільного самоуправління мала книга американського

етнографа Л. Моргана “Стародавнє суспільство”, в якій була зроблена

спроба науково проаналізувати розвиток родової організації на при_

кладі північноамериканських індійців. У своїх поглядах на первісне сус_

пільство він наближався до матеріалістичного розуміння історії, але в

цілому не міг зрозуміти ролі і значення економіки, виробничих відно_

син, суті і значення класового поділу суспільства.

Загальновідомо, що у давнину держави не було, її створенню пе_

редував первісний лад – суспільно:економічна формація, певний тип сус:

пільства, що характеризується колективною формою об’єднання людей,

які спільно виробляли примітивні знаряддя праці, засоби для свого існу:

вання, де панувала колективна власність і суспільна влада. Розгляда_

ють дородову (група людей, орда, первісне стадо) і родові спільності

людей.

Протягом тисячоліть людина є тією істотою, яка утворює спільність

і пов’язує з нею своє буття. На цей шлях її привела необхідність захи_

щати себе від зовнішніх небезпек (повінь, непогода, неврожай і т.д.).

Будівництво гребель на стрімких ріках, зрошувальних систем на засуш_

ливих землях, приготування до можливих тяжких часів згуртували лю_

дей вже більше як 6000 років тому у великі спільноти.

Здобування харчів, виготовлення одягу, будівництво житла могла

забезпечити лише колективна праця, яка має великі переваги завдяки

розподілу виробничих функцій між різними людьми: якщо більше ви_

робляється, то відповідно більше можна й споживати.

Властиво, спільна праця всіх членів общини виступає економічною

формою організації людей.

32

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Власність також мала спільний характер, іншими словами, земля,

всі знаряддя праці, плоди, риба, звірі і т.п. належали всім. Оскільки

знаряддя праці і засоби до існування використовувались колективно,

то і розподіл продуктів праці був рівний.

Первісний лад послідовно проходить у своєму розвитку декілька

етапів, але тільки на певному етапі він став переростати в державно_

організоване суспільство.

Період дикості (кам’яний вік, дитинство людського роду) більшість

народів пережили приблизно 30 тисяч років тому назад. У цей період

здійснювалось присвоєння готових продуктів природи, які добували

за допомогою примітивних знарядь праці. Штучно створені людиною

предмети (оброблений камінь, палиця, спис і т.п.) служили головним

чином допоміжним знаряддям такого присвоєння. На цьому періоді

з’являється первісне стадо –об’єднання окремих людей та їх груп для

спільного полювання і споживання їжі, інших способів колективного існу:

вання.

Період варварства поділяється на дві великі епохи: бронзовий і заліз_

ний віки. У першій з них виникає домашнє тваринництво, починаєть_

ся вирощування сільськогосподарських культур, удосконалюються зна_

ряддя праці для виконання різноманітних операцій (з’являється соки_

ра, ніж, шило, наконечники для стріл і списів і т.п.) нагромаджується

досвід виробничої діяльності у вигляді спеціальних виробничих опе_

рацій у кожній конкретній справі. На полюванні, в рибальстві, приру_

ченні і розведенні тварин – всюди успіх спирався на досвід предків.

Продукт споживання став результатом праці, наприклад, приручені

тварини, їх приплід, урожай злакових культур із засіяного поля (а не

знайденого готовим у природі).

Змінились і виробничі відносини: колективне присвоєння про_

дуктів природи переросло в колективне присвоєння продуктів праці, а

спільне володіння знаряддями праці і продуктами споживання транс_

формувалось в общинну власність.

Стала іншою і суспільна організація – первісне стадо змінюється

більш досконалим об’єднанням людей – виникає окрема родина.

Духовним батьком цієї теорії справедливо вважають славнозвісно_

го грецького філософа Аристотеля (IV ст. до н.е.), який називав люди_

ну за природою своєю “істотою суспільною”, тобто істотою, яка обо_

в’язково живе в органічному єднанні з іншими, собі подібними істота_

ми. Завдяки цьому люди завжди об’єднані в певний суспільний союз, і

мова може йти тільки про розвиток цього союзу. На думку Аристотеля,

33

Розділ ІІ. Походження, соціальна сутність і причини виникнення держави

людство розвиває свої суспільні організації від родини, як найпервіс_

нішої форми людського об’єднання, до громади і далі до держави. Дос_

ліди Герберта Спенсера, Вестермарка і Вундта не тільки стверджують

це положення, але й дають підставу вважати, що первісною родиною

була саме моногамна родина, тобто союз одного чоловіка з однією

жінкою. Форми полігамії (союз чоловіка з кількома жінками) чи по_

ліандрії (союз жінки з кількома чоловіками) є форми, які з’являються

у деяких народів на подальших стадіях розвитку. Родинний зв’язок має

в своїй основі статеве життя чоловіка з жінкою, наслідком якого є при_

родне зростання родини за рахунок народження дітей. Родинний союз

є в той же час і спільністю господарського характеру. В її рамках пер_

вісна людина здійснює свої перші господарські завдання і при цьому

робить перші кроки на шляху розподілу продукту між членами роди_

ни. Зрештою, родинний союз є першою злукою оборонного характе_

ру, члени якої взаємно і спільними силами захищають одне одного від

нападів диких тварин чи посягань сусідніх родин.

Властиво, родинний зв’язок є основою цілого суспільного ладу і

основою людського життя взагалі.

“Я свідомий того, що овочі праці, до якої Вас взиваю, й після 10

віків триватимуть непохитно. І що з роду в рід, і з віку в вік приносити_

ме ця праця й богові хвалу, а нам усім та й цілому нашому народові

честь і силу.

Отже, ця праця, до якої я закликаю – це праця над родиною”1.

Сім’я існує з найдавніших часів до наших днів. Стійкість цього об’є_

днання ґрунтується на споконвічній потребі людини у безпосередньо_

му відтворенні життя, вихованні дітей, догляді за старезними членами.

Сім’я – це стосунки чоловіка і жінки (дружини), батьків і дітей. Це група

кровних родичів, члени якої зв’язані між собою спільністю побуту, взає_

модопомогою та відповідальністю.

Історично сім’я змінює свою форму. Спочатку вона постає як об’є_

днання людей (чоловіків та жінок), між якими існують статеві контак_

ти. Пізніше створюється групова сім’я, нарешті – така, що зберігаєть_

ся і в наш час.

Історія сім’ї надзвичайно цікава. Ще й нині існують сім’ї, де верхо_

водять жінки, де чоловіки офіційно мають декілька дружин, де нео_

фіційно чоловік має стільки дружин, скільки може утримувати їх мате_

1 Твори слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Пастирські листи. Т. І.

– Торонто, 1965. – С. 30 – 32.

34

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

ріально тощо. Як би там не було, сім’я існує, виконує певні функції, як

свідчать демографи, не збирається віддавати їх будь_якому іншому сус_

пільному об’єднанню.

Очевидно, що процеси об’єднання зусиль членів родини для до_

сягнення спільних завдань, а також процеси розподілу їхніх господарсь_

ких і оборонних завдань і розподілу праці відбувалися протягом віків,

лише поволі змінюючи, удосконалюючи й ускладнюючи саму органі_

зацію родинного життя. На певному етапі це життя стає настільки роз_

винутим і складним, що дає можливість переходу до наступного етапу

суспільної організації – об’єднання кількох родин у рід. Це був пер_

винний виробничий, соціальний і етнічний колектив людей в докла_

совому суспільстві, який засновується і існує, як правило, на кровно_

родинних зв’язках.

В цьому роді виключно високим авторитетом користувалася жінка

(матріархат), оскільки вона турбувалася про дітей, вела господарство.

Її праця була більш стабільним, надійним джерелом існування, ніж

праця чоловіка (головним чином полювання). При безладі статевого

життя відносини спорідненості достовірно могли бути відомі лише по

материнській лінії, тому родова община існувала як материнський рід,

пов’язаний спільним походженням від матері.

М. Морган, досліджуючи систему родових відносин у ірокезів, ви_

різняв, зокрема, такі їх основні риси: рід обирає старійшину чи вождя

й може звільнити його з цієї посади; регулює шлюбні стосунки; слідкує

за рівним поділом майна померлих членів роду; здійснює взаємодопо_

могу, захист та кровну помсту; має своє ім’я, спільне місце поховання

й демократичні збори, де вирішуються корінні питання життєдіяль_

ності1.

А.М. Золотарьов зібрав і систематизував етнографічні свідоцтва

жорстокого покарання за порушення екзогамії як найтяжчий злочин,

що загрожує життєвим інтересам роду. Так, винуватців_чоловіків гот_

тентоти спочатку катували, а потім – вішали, жінок живцем спалюва_

ли на вогнищах. У зулусів суворість покарання залежала від рівня ро_

динності й коливалась у широкому діапазоні: від страти до вигнання

винуватців з роду2.

М. Міклухо_Маклай, підкреслюючи специфіку розподільної

рівності в межах роду, наводить приклад, як вождь одного з родів авст_

1 Див.: Морган Л. Древнее общество. – М., 1971.

2 Див.: Золотарьов А.М. Родовой строй и первобытная мифология. – М., 1964. –

С. 62_64.

35

Розділ ІІ. Походження, соціальна сутність і причини виникнення держави

ралійського племені розірвав на дрібні шматки (й віддав їх своїм роди_

чам) подаровану йому велику вовняну ковдру: в роді існував закон роз_

подільної рівності.

Етнографічні, історичні, археологічні факти свідчать, що визначаль_

ними рисами родових стосунків є: рівність всіх членів роду; відсутність

майнових відносин між родичами; суворе дотримання екзогамії. Саме

ці риси забезпечили, з одного боку, збереження пережитків цієї форми

спілкування людей до наших днів, з другого – розвиток у більш ши_

рокі об’єднання – плем’я і фратрії.

Плем’я – спільність людей у докласовому суспільстві, що складалась

з кількох родів, які мали багато спільних рис та інтересів: загальний діа:

лект мови, однакові звичаї і релігійні культи, загальну територію для по:

лювання і проживання, загальне ім’я та ін.

Фратрія – братство двох і більше племен, що характеризується роз:

ширеними взаємними зв’язками між родами і племенами.

Очевидно, що родова організація суспільства мала перехідну ста_

дію. Більшість вчених визнає за таку перехідну стадію так звану задру_

гу. Задруга – явище спільного зв’язку, яке існувало на початку ХХ ст. у

сербів. Це була велика родина, членами якої було декілька десятків

людей. Родина ця мала спільне господарство, розпорядчі функції на_

лежали голові родини – “господареві”. Влітку вона жила окремими

меншими родинами (чоловік, жінка та їх діти), на зимовий час ці ок_

ремі родини переходили до спільної, опалюваної хати задруги. В окре_

мих випадках вони могли приймати людей сторонніх, які згодом ста_

вали учасниками в спільній праці й співвласниками майна великої ро_

дини.

Щось подібне до задруги було в російському дореволюційному селі,

де також подекуди зберігалися великі родини, які мали спільне госпо_

дарство, очолювані головою родини, так званим “большаком”. На біло_

руських, а також частково на землях Гетьманської України існували

великі родини у вигляді “дворищного” чи “сябринного” землеволо_

діння.

Без сумніву – все це явища далеко не первісного ладу. І в кожного з

нас може постати питання: чому саме ця форма суспільного об’єднан_

ня збереглася так довго, тоді як зникли більш складніші форми об’єд_

нання (племена, союзи племен). Відповідь одна – очевидна зручність,

господарська і соціальна доцільність такої форми. Адже родина, ще

більш давня форма людського союзу, не тільки збереглася до нашого

часу, але й сьогодні є основною низовою ланкою об’єднання людей.

Зрозуміло, що причиною цього є органічна, природна доцільність саме

36

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

такого союзу, який освячений релігійними традиціями і скріплений

правовими нормами.

Якщо припустити, що задружна форма людської спілки була пере_

хідною стадією від родини до роду, то логіку поступового переходу до

більш складнішого об’єднання, яким був рід, простежити можна.

Спільне походження від одного предка тут щоразу перестає бути яс_

ним для самих членів роду. І вони в своїх первісних релігійних віруван_

нях намагаються віднайти спільного предка в навколишньому тварин_

ному світі, який стає “тотемом” цілого роду.

Тотемізм (тотем і табу) базувався на міфологічній свідомості й функ_

ціонував здебільшого як категорична заборона певних дій чи вчинків,

порушення якої нібито неминуче призводить до тяжкої кари і навіть

до смерті.

Автори фільму “Тарзан” змальовують епізод, коли представник

племені, спільним предком якого буцімто був слон, випадково глянув

на “Скелю слонів”. Це категорично заборонялося. Він помер, поба_

чивши цю скелю поза власної волі. Його ніхто не карав, не бив, не пе_

реслідував. Він пішов з життя, через недотримання вимог табу. Предки

людини, визначені міфологічною свідомістю в якості тотему, вважа_

лися священними і недоторканими істотами. У різних народів вони

були різними: буйвіл, бізон, кінь, вівця, лев, собака, корова, тигр, пан_

тера, черепаха тощо. Наприклад, Давній Єгипет був країною священ_

них кішок, шакалів та ібісів. У деяких індійських племен наймогутні_

шим покровителем вважався змій. В Індії досі священною істотою є

корова, яку обожнюють, приносять на її честь жертви, здійснюють по_

клони та молитви.

Як свідчить Е. Тайлор, в Європі не знайдено будь_якого достовір_

ного випадку тотемізму, хоч він трапляється в усіх частинах світу1. То_

тем і табу як своєрідні символи виконували функцію громадського кон_

тролю. Ці символи добирались у відповідності з обставинами місця та

часу.

Проте не тільки тотеми об’єднують членів роду. Їх об’єднують та_

кож мова, звичаї, спільність території полювання, схожість господарсь_

ких знарядь, кровні зв’язки, назва роду.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність

членів роду обумовлюють таку організацію влади, як первісне наро_

довладдя, первісне самоврядування.

1 Див.: Морган Л. Древнее общество. – М., 1971.

37

Розділ ІІ. Походження, соціальна сутність і причини виникнення держави

Суспільна влада – управління справами первісної спільності (роду, пле:

мені, фратрії, задруги), що здійснювалося усіма дорослими членами на за:

гальних зборах, радах старійшин.

Структура суспільної влади: а) загальні збори членів роду; б) рада ста_

рійшин і вождів; в) старійшина; г) військовий вождь; д) ведучий на по_

лювання.

Функції суспільної влади – напрями вольових відносин між людьми у

первісному суспільстві, що визначають їх відповідну поведінку. Роз_

різняють функції: керівництва, примусу, контролю, ведення війни тощо.

Ці функції виконувалися усіма членами роду (племені) і не вимагалося

створення спеціального апарату.

В родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду

(чоловіки і жінки). Найбільш важливі справи вони вирішували спільно

на зборах членів роду.

Загальні збори членів роду – зібрання усіх дорослих членів роду, які ви:

рішували найважливіші питання життя роду та обирали своїх представ:

ників для повсякденного керівництва родом і представляли інтереси роду

в племені.

Збори старійшин племені – зібрання старійшин усіх родів для вирішення

спільних питань племені, обрання вождя племені та інших виборних осіб.

На таких зборах обирали старійшину (вождя) роду, військового вож_

дя і ведучого на полювання.

Старійшина (вождь) – найбільш авторитетна особа в роді, яку оби:

рали на загальних зборах для здійснення повсякденного керівництва.

Військовий вождь – виборна особа, яка здійснювала керівництво під

час ведення війни між племенами.

Ведучий на полювання – найбільш вмілий та кмітливий мисливець,

що керував іншими членами роду (племені) під час полювання.

Ці обрані особи були “першими серед рівних”. Вони стояли не над

родом, а очолювали його. Їх поважали всі, схилялись перед їх мудрі_

стю, хоробрістю, кмітливістю та іншими позитивними якостями.

Влада спочатку не давала ніяких матеріальних переваг, а грунтува_

лась на досвіді, інтелектуальних і емоційних перевагах, добровільному

виконанні рішень керівників іншими членами роду. Ця суспільна вла_

да співпадала безпосередньо з родовою общиною, не була відділена від

неї, поєднувала в собі господарську, військову і наглядову (за дотри_

манням звичаїв) гілки.

Основні характерні риси соціальних норм первісного суспільства:

– норми звичаїв передавались з покоління в покоління, ніде не

фіксувались, а зберігалися лише в пам’яті людей;

38

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

– в родових звичаях знаходила своє відображення єдина воля на_

роду;

– головною гарантією виконання родових звичаїв було внутрішнє

переконання, узгодженість членів роду з відповідними приписами;

– виконання родових звичаїв забезпечувалось застосуванням за_

собів громадського впливу і можливістю примусу (зауваження, обов’я_

зок вибачатися, відшкодування збитків) до особи, яка не виконувала

вимоги норм поведінки (первісних звичаїв, релігійних культів, первіс_

них табу тощо). Вищою мірою примусу було вигнання з роду (племені).

Рідше застосовувалася кровна помста та ін.;

– норми родових звичаїв не проводили розмежувань між правами і

обов’язками членів суспільства.

Зрозуміло, що керівник родової общини має вже справу з більшим

і складнішим людським суспільством, йому необхідно враховувати і

вирішувати численні конфлікти між членами колективу (судова

діяльність) і запобігти цим конфліктам справедливою організацією сус_

пільного життя (адміністративна діяльність). Рід має вже складніші

відносини з іншими, сусідніми, людськими громадами, які в деяких

випадках стають небезпечними сусідами. Так постає потреба у військо_

вих людях, які в хвилину небезпеки стануть на захист свого роду чи його

членів (військова діяльність).

Зрозуміло, що цей суспільний союз потребує складніших приписів

і правил, які б чіткіше регулювали співжиття між членами роду, ніж це

було на попередній стадії. Та, безперечно, це ще не доба повного пану_

вання правових звичаїв, які передаються як правова традиція даного

роду від батьків до синів, потім – до синів цих синів і т.д. Їх знавцями

стають старші й впливовіші, досвідченіші члени роду – родові старши_

ни, які оточують родоначальника, утворюючи при ньому родову раду,

допомагають йому в функціях управління родом, беруть участь у су_

довій діяльності, а в окремих випадках контролюють цю діяльність.

Звичаї відігравали важливу роль у регулюванні виробничих процесів

та інших суспільних відносин. Багато з них були пов’язані з нормами

первісної моралі, релігійними веліннями.

Отже, соціальні норми первісного суспільства були більш суспіль_

но вартісними за своїм змістом, за способом свого забезпечення і за

характером свого існування.

Поміж родами існує не тільки боротьба і ворожнеча. Мирні стосун_

ки, що скріплюються шлюбними зв’язками внаслідок заборони їх все_

редині роду, дають підставу для об’єднання збройної сили кількох родів

39

Розділ ІІ. Походження, соціальна сутність і причини виникнення держави

для боротьби з більш сильними і небезпечними противниками. Ор_

ганізоване співжиття передбачає певні правила взаємин між окреми_

ми членами суспільства: забезпечення миру між окремими людьми,

співпраця у розв’язанні різних завдань (які можна вирішити лише

спільними зусиллями) для задоволення потреб щодо матеріальних

благ і спільного захисту від ворогів. Так народжується нова, більш

складніша і вища від попередніх, форма людського союзу, що має

назву плем’я.

Плем’я – це суспільне об’єднання, яке складається з декількох

родів, проте не вичерпується їхньою кількісною характеристикою, а

визначається спільністю території, економічною характеристикою,

відносинами одноплемінників, єдиною племінною культурою, само_

свідомістю й традиціями.

Племенем управляла рада старійшин, яка обирала вождя племені.

Роди продовжують ще довгий час існувати в середині племені як одна з

складових ланок нової суспільної організації. Але функції цієї родової

спілки тепер вже обмежуються, частина з них передається племінному

союзу. Поширення впливу племінної влади й звуження функцій родо_

вої організації набуває сталого, а з часом і прискореного характеру.

Процес суспільної диференціації йде й охоплює все нові ділянки

життя. В племінному союзі ускладнюється як система релігійних уяв_

лень, так і культових обрядів. Рада старійшин стає органом поточного

управління. З’являється племінна бюрократія (управлінська, військо_

ва, релігійна), яка здійснює керівництво суспільством уже не тільки в

його загальних інтересах, а й у власних, групових інтересах. Влада про_

водиря племені набирає характеру влади монархічного типу, тобто стає

постійною владою, незалежною від волі його членів і не обраною ними.

Таким чином, в союзі племен влада зберігається за членами провідно_

го племені.

Досить стійкі пережитки племінних стосунків існують і нині. Тра_

диційно_племінний уклад життєдіяльності зберегли такі племена, як

північноамерикансьі індіанці, туареги, курди, афганці, масаї. У пустелі

Малі проводять фактично замкнутий спосіб життя майже 450 чоловік

племені Кель_кумель. Як свідчить французький дослідник А. Шевон_

тре, що пробув у племені понад 20 років, у племені Кель_кумель верхо_

водять жінки. Тут не знають багатоженства, грошей, хоч, звичайно,

відлуння цивілізації все ж проникає сюди й вносить зміни в традицій_

ний уклад.

Родоплемінні відносини досить стійкі, хоч і поступаються сімей_

ним. Вони збереглися до наших днів, особливо у деяких народностей

40

Кельман М. С., Мурашин О. Г.

Кавказу, Казахстану та інших середньоазіатських республік. Наприк_

лад, на Крайній Півночі до встановлення радянської влади існували

племена, що перебували на стадії родового устрою.

Загальна ж тенденція розкладу родоплемінних стосунків прохо_

дить по лінії становлення обміну та приватної власності. Рід, як відо_

мо, не мав майнових відносин. Плем’я вже не могло обійтися без них.

Це зумовлено зміною характеру діяльності. Радикально нові стосун_

ки між людьми викликав розподіл праці. Саме він дав поштовх роз_

виткові виробництва, підняв продуктивність праці, зумовив форму_

вання залишкового продукту, обміну. Обмін результатами діяльності,

а згодом і залишковим продуктом зумовив нерівномірність його кон_

центрації у різних членів племені. Деякі з них, зокрема племінна вер_

хівка, стали власниками майна, що виділяло їх в структурі племені в

особливу соціальну групу, яка разом зі становленням інституту при_

ватної власності перетворювалась на таке соціальне об’єднання, як

клас. Власне, на руїнах родоплемінних стосунків виникають дві

різнопланові спільності – народності та суспільні класи. Потреба в

регуляції стосунків між представниками обох спільностей породжує

такий інститут, як держава.

Народність виникає з потреби збереження такої внутрішньої

спільності людей, що формувалась під впливом їхнього проживання

на одній території, в єдиному соціокультурному середовищі, внаслі_

док спілкування переважно однією мовою, співжиття в межах

спільних традицій, звичаїв і, врешті_решт, рис характеру. Зрозуміло,

що приватна власність руйнувала цю єдність. Вона розводила людей

по різних соціальних полюсах. Власне, це був об’єктивно необхідний

процес: кожен, хто володів власністю, бажав розпоряджатися нею.

Проте люди не бажали втрачати надбання історично сформованої

єдності. Перша потреба зумовила формування й розквіт класу, друга

– народності.

Народність – це історична спільність людей, що утворюється з пле_

мен і передує нації. У нерозвиненому вигляді має всі ознаки нації –

проживання на спільній території, одна мова, спільний психологічний

склад, що виявляється в особливостях культурного розвитку та побуту.

Проте для народності характерною є слабкість внутрішніх економіч_

них зв’язків.

Відносна ізоляція (натуральне господарство, замкнутий спосіб жит_

тя, труднощі зв’язків населення різних областей) не могла не відбити_

ся на народності. Розмежування людей досягло такого рівня, що, на_

41

Розділ ІІ. Походження, соціальна сутність і причини виникнення держави

приклад, мешканець Шанхая не розумів мови пекінця, хоч обидва роз_

мовляли китайською мовою. На сьогодні в світі існує 2796 мов і близь_

ко 8 тис. діалектів!

Звичайно, історія не стоїть на місці. Розвивається виробництво,

зростає продуктивність праці, удосконалюється техніка й технологія,

наука і культура. Від періоду становлення капіталістичних суспільних

відносин і фактично аж до середини ХХ ст. жодне соціально значуще

питання не могло бути вирішеним без врахування специфіки класово_

го розмежування людей у суспільстві. Більше того, саме класові сто_

сунки, на нашу думку, зумовлювали характер суспільно_історичного

процесу. Вплив, звичайно, мали й процеси, зумовлені релігійними та

національними мотивами, проте їхню сутність визначали саме класові

відносини.