РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Володимир Хреститель, Красне Сонечко, Великий (980–1015)

Будучи новгородським князем, переміг у братовбивчій війні за великокняжий престол Ярополка.

На відміну від свого батька, відмовився від далеких завойовницьких походів й першочергову увагу приділяв не загарбанню нових земель, а захисту й укріпленню кордонів Русі, впорядкуванню її життя.

Внутрішня політика:

○         Адміністративна реформа.

Мета:  укріплення центральної великокнязівської влади.

Заходи:           заміна місцевої племінної верхівки своїми синами, яких «посадив на княжіння» у найбільших містах держави.

Наслідки:

+          ліквідація місцевого сепаратизму — на зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний;

–          закладено підґрунтя для системи дроблення земель між спадкоємцями з роду Рюриковичів.

○         Прийняття християнства (релігійна реформа)

Канонізований церквою та залучений до ліку рівноапостольних.

○         Фінансова реформа: започаткування карбування монет («срібники» й «златники», на яких з одного боку було його зображення, а з другого тризуб, що перетворюється на державний символ).

○         Сприяння активному градобудівництву: в Києві зведено першу кам’яну церкву — Святої Богородиці (на її будівництво князь дав десяту частину своїх доходів — Десятинна).

○         Військова реформа: зосередження уваги на захисті кордонів — на півдні збудовано мережу фортець для захисту від печенігів.

Зовнішня політика

○         повернув Русі Червенські міста, відвоювавши їх у Польщі, пізніше — в’ятичів і радимичів, які відмовилися сплачувати данину;

○         розвиток політичних, економічних та культурних зв’язків з Візантією, Польщею, Угорщиною, Чехією та іншими сусідами.

За часів правління Володимира Великого завершено об’єднання східнослов’янських земель у єдину державу — Київська Русь перетворилася у найбільшу європейську державу.

Ярослав Мудрий (1019–1054)

Князь новгородський; після смерті батька вийшов переможцем у міжусобній боротьбі з братами за Київській престол, розгромивши свого головного противника Святополка Окаянного (1019) на р. Альті, а після смерті Мстислава Чернігівського й Тмутараканського остаточно об’єднав Київську Русь (1036).

Внутрішня політика:

○         Вдосконалення державного управління:

Ÿ          введення збірки законів «Руська правда», яка юридично закріпила розшарування суспільства та феодальні відносини на Русі, оформила залежність народних мас від землевласників;

Ÿ          удосконалення державного апарату, його централізація (жорстокі покарання всіх непокірних);

Ÿ          намагаючись обмежити себе від візантійського впливу замість запрошення митрополитів з Візантії сам призначив його у 1051 р. (перший слов’янин — Іларіон);

Ÿ          остаточно складається надзвичайна складна й заплутана система престолонаслідування: передача влади відбувається не від батька до сина, а від брата — до брата.

○         Пом’якшення данини, що сприяло економічному пожвавленню.

○         Церковна й культурна політика:

Ÿ          розширення прав церкви й її земельних володінь;

Ÿ          заснування першого монастиря на Русі — Києво-Печерського (з часом — лавра);

Ÿ          канонізовані перші руські святі — брати Борис та Гліб, вбиті за наказом Святополка під час боротьби за Київ;

Ÿ          відкрито першу бібліотеку на Русі  й першу школу (в Софійському соборі);

Ÿ          роки його правління — активно ведуться місто будівничі роботи в Києві, що швидко зростає (найбільш відомі споруди — Золоті Ворота й Софійський собор).

Зовнішня політика:

○         як і батько більше покладався на дипломатію ніж на зброю — в традиціях того часу породнився з королівськими дворами Франції, Німеччини, Візантії, Норвегії, Польщі, Угорщини («сват Європи»);

○         знов повернув Русі Червенські міста;

○         за його наказом зведена південна оборонна лінія вздовж р. Рось для захисту від кочівників; 1036 р. — під Києвом завдав нищівної поразки печенігам, після якої і так й не оговталися;

○         будівництво фортець-форпостів на північному сході (Ярославль) і на північному заході (Юріїв, сучасне Тарту);

Роки правління Ярослава Мудрого — роки найбільшої могутності Русі,

в літописах його називають царем.