Проголошення незалежності України

	перехід від одних методів управління до інших; шахтарські страйки (літо 1989 р.; березень-квітень 1991 р.); вкрай непослідовна політика центру; нерішучість ВР УРСР у вирішенні проблем республіки; розрив економічних зв’язків між республіками;
духовне розкріпачення: посилення інтересу до історії, літератури, мистецтва України; відродження релігійного життя в Україні;		погіршення економічного становища: національний доход і продуктивність праці в Україні впали на 8 %; промислове виробництво — більше ніж на 4 %; 40 млрд. державний дефіцит бюджету; зростаюча інфляція;	загострення соціальних проблем: невиконання програми забезпечення житлом; підвищення мінімуму зарплати і пенсій не дало ефекту через загальне зростання цін; товарний дефіцит привів до виникнення в 1990 р. системи купонів (цукор, масло, тютюн та ін.).

радикалізація народних мас;

+

сповзання партійного керівництва вправо;

+

зростання національної свідомості;

 

 

 

поглиблення політичної конфронтації;

+

загострення протиріч між республікою і центром;

+

збільшення напруги в суспільстві.

«Українська хвиля» (святкування Дня соборності України 21 січня 1990 р.); значення: закріпила ідею непорушності й єдності українських земель, відновила в пам’яті національну символіку;

відновлення Верховною Радою УРСР Кримської АРСР (лютий 1990 р.);

перемога національно-демократичних сил на виборах до місцевих органів влади у 3-х західних областях і здобуття значної кількості місць у Верховній Раді УРСР (березень 1990 р.);

духовне відродження українського народу в релігійному житті:

легалізація та відновлення УГКЦ (квітень 1990 р. — передача собору Св. Юра);

Перший Собор УАПЦ (4 червня 1990р.), який відновив церковну організацію;

активізація інших релігійних напрямків ( римо-католики, баптисти, свідки Ієгови та ін.), поява нових релігійних течій;

прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990р.);

зміст: «верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території і незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах»;

значення: покладено початок мирному процесу відновлення незалежності України;

збільшення впливу ВР на економічну політику (з сер. 90-го р.):

Закон про економічну самостійність (3 серпня 1990 р.) — конкретизував відповідні положення Декларації;

«Основні заходи зі стабілізації народного господарства для переходу до ринкової економіки» (жовтень 1990 р.);

«Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки» (листопад 1990 р.);

голодування протесту, організоване студентами у наметовому містечку на майдані Незалежності, що проходило під національно-демократичними гаслами (початок жовтня 1990 р.);

ІІ Всеукраїнські збори Народного Руху України, які змінили статут і програму (з назви виключено слова «за перебудову», а нова стратегія націлювала на боротьбу за незалежність України й побудови демократичної держави (кінець жовтня 1990 р.);

суперечливі результати референдуму і всенародного опитування (19 березня 1991 р.), що свідчили про прагнення народу України до створення суверенної держави (80,2% — за Україну на засадах Декларації; 70,5% — за оновлену федерацію СРСР, 88% західних Українців — за повністю незалежну Україну);

нова хвиля шахтарських страйків (березень 1991 р.), які на цей раз відбувалися під політичними гаслами (відставка Горбачова, надання Декларації конституційного статусу);

зміни в настроях депутатів:

зростання кількості «суверен-комуністів» у складі Верховної Ради, які гуртувалися навколо Л.М.Кравчука;

пакет законів стосовно запровадження в Україні інституту президентської влади;

низка постанов, які обстоювали економічні інтереси України;

проект нової Конституції (травень 1991 р.), який вилучав з назви республіки слова «радянська» і «соціалістична», і проголошував її президентською.

 

 

19—21 серпня 1991 р. —

31 серпня 1991 р. —тимчасова заборона КПУ, а після підтвердження факту участі в заколоті — заборона взагалі.

спроба державн6ого перевороту (ДКНС)

 

 

КПУ деморалізована і з страхом

очікувала наслідків поразки

 

 

24 серпня 1991 р. —

Акт проголошення незалежності України.

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року:

продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

виходячи з права на самовизначення, яке передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ:

незалежність України та створення самостійної української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України чинними є виключно Конституція і закони України».

Відповідно до Акту:

прийняття ВР Постанови «Про військові формування на Україні» (24 серпня 1991 р.), відповідно до якої Верховна Рада підпорядковувала собі всі війська на території України, утворено Міністерство Оборони (очолив генерал К.Морозов), розпочато створення Збройних Сил України, Національної гвардії та підрозділів охорони Верховної Ради і Національного Банку;

заявлено (20 вересня) про створення СБУ (замість союзного КДБ), (СНБУ очолив Є.Марчук);

союзні підприємства, розташовані на Україні, проголошено власністю республіки;

проголошено необхідність введення національної валюти;

прийнято Закон «Про громадянство» (8 жовтня) — «нульовий варіант»;

пізніше затверджені Державні Гімн (16 січня), Прапор (28 січня), Герб (19 лютого);

над будинком ВРУ піднято синьо-жовтий прапор (4 вересня 1991 р.).

загострення відносин з деякими урядовими колами РРФСР, де розгортається антиукраїнська компанія.	посилення сепаратистських настроїв у Криму, на Півдні України, в Донбасі.	спроба колишніх структур центру на чолі з М.Горбачовим відновити колишній Союз, тепер вже на засадах конфедерації.

1 грудня 1991 р. — Всенародний референдум, на якому:

90,32 % виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України;

обрання президентом Л.М.Кравчука (кандидати: В.Чорновіл, Л.Лук’яненко, І.Юхновський, Л. Табурянський, О.Ткаченко, І.Плющ), який виступав під гаслами «п’яти Д» (державність, демократія, добробут, духовність, довіра) і який набрав 61,6%.

7–8 грудня 1991 р. — у Біловезькій пущі Президент України Л.Кравчук, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С.Шушкевич і Президент Росії Б.Єльцин констатували розпад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав.

21 грудня 1991 р. — Алма-Атинська декларація про утворення СНД (Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і Україна).