Суспільно-політичне життя України у 80-х рр.

Зміни партійно-державного керівництва після смерті Л.І.Брежнєва:

Листопад 1982 р. — обрання Генеральним секретарем ЦК КПРС Ю.В.Андропова, який визнав, що радянське суспільство не позбавлено суперечностей, а СРСР відстає від Заходу з ряду важливих напрямів нтп; намагаючись існуючий порядок, радянське керівництво діяло старими адміністративними методами:

боротьба з порушниками партійної етики, з корупцією;

укріплення дисципліни на виробництві, наведення порядку в організації праці, які на практиці перетворилися у компанію з порушенням конституційних норм і прав людини.

Наслідки: підвищення темпів економічного росту.

Лютий 1984 р. – обрання Генеральним секретарем ЦК КПРС К.У.Черненка:

згортання процесів розпочатих Ю.Андроповим, посилення консервативних процесів — «мінізастой».

Наслідки: темпи промислового розвитку знову почали уповільнюватися.

Березень 1985 р. — обрання Генеральним секретарем ЦК КПРС М.С.Горбачова.

Листопад 1981 р. — вперше за довгий час радянської влади на посаду голови Президії ВР УРСР обрана жінка — В.С.Шевченко.

Початок перебудови.

Відправним пунктом останнього періоду в історії СРСР став квітневий (1985 р.) пленум ЦК КПРС, на якому новий генсек проголосив курс на «прискорення».

«Прискорення» — програма розвитку, спрямована на форсування соціально-економічного розвитку СРСР шляхом широкого використання досягнень НТР, удосконалення планування й укріплення дисципліни.

«Перебудова»            ( на Пленумі) —        поліпшення управління господарством;

            ( з часом)        —        оновлення, модернізація усіх сфер життя, очищення соціалізму від негативних нашарувань минулого, надання йому гуманного вигляду з “із людським обличчям”.

Спроби розв’язання соціальних проблем.

XXVII з’їздом КПРС (лютий—березень 1986 р. — підтвердження курсу на «прискорення», який прийняв «Основні напрями економічного і соціального розвитку СРСР на 1986—1990 рр. і на період до 2000 р.», які позначили конкретні завдання; прийняття “нової редакції” програми партії;

XXVII з’їзд КПУ, який відбувся напередодні (лютий 1986 р.), затвердив проекти цих документів;

Особливості рішень цих з’їздів:

1) передбачені у них рубежі досягнути було неможливо;

2) нічого принципового нового в економічному становище України вони не вносили.

Прийняття ряду утопічних програм:

постанова ЦК КПРС «Про основні напрямки розв’язання житлової проблеми» (квітень 1986 р.);

«Комплексна програма розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986—2000 рр.» ( фактичне доповнення до Продовольчої програми);

антиалкогольна компанія ( постанова ЦК КПРС і РМ СРСР «Про боротьбу з алкоголізмом та його негативними наслідками», червень 1985 р.).

Ціна:

державна казна України не добрала близько 10 млрд. крб;

вирубані десятки тисяч га виноградників, садових насаджень, закриті виноробні виробництва;

розповсюдження токсикоманії й наркоманії;

збільшення самогоноваріння – з прилавків зникає цукор;

масовий психоз у суспільстві.

Спроби оздоровлення суспільно-політичного життя.

Початком нового (другого) етапу Перебудови стали рішення січневого (1987 р.). Пленуму ЦК КПРС на якому:

вперше партія взяла на себе відповідальність за деформацію суспільства;

зроблено крок до розуміння глибинних причин кризи: з’явився термін «механізм гальмування».

Наслідки:

почалося звільнення політв’язнів;

оновлення апарату, очищення від корумпованих елементів і найконсервативніших представників застійних часів (січень—березень 1987 р.— звільнено перших секретарів Ворошиловградського, Дніпропетровського, Львівського обкомів; липень 1987 р. — за власним бажанням пішов голова РМ О.Ляшко, замінено 5 його заступників, 7 міністрів).

почалися спроби демократизації виборчої системи (12 березня 1987 р. — рішення Президії ВР УРСР про проведення виборів у місцеві ради на альтернативній основі);

почали формувати адміністрацію на конкурсній основі (започатковано виборні засади в управлінні промисловими підприємствами: з січня 1986 до початку 1988 за таким принципом обрано 2 тис. директорів);

переосмислення історичного минулого:

публікація історичних матеріалів, які розкривали «білі плями» радянської історії («Огоньок», «Правдинські п’ятниці»);

визначення М.Горбачовим на жовтневому пленумі ЦК КПРС (1987) суспільства, побудованого в СРСР, як «деформованого соціалізму», а у лютому 1988 р. Горбачов проголошує відмову «від догматичної, бюрократичної спадщини».

Падіння авторитету КПУ

Перебудова, яка розпочалася в СРСР на Україні знаходила лише слабкі відгуки — «період спокою».

Причини того, що КПУ, яка налічувала у своїх лавах понад 3 млн. членів, сконцентрувавши весь (майже) інтелектуальний потенціал республіки, не змогла не тільки очолили реформаційні процеси, а навіть всіляко гальмувала їх:

історично всі спроби КПУ вирішувати самостійно проблеми України, розглядалися як націоналізм і безпощадно присікались;

за уставом КПРС розробка теоретичних і загальнополітичних питань було прерогативою тільки ЦК і ПБ КПРС;

протягом десятиліть у партійно-державного апарату виробився своєрідний периферійний тип мислення — «провінціалізм» ( нездатність мислити широко й масштабно);

консерватизм управлінських кіл на чолі з В.Щербицьким.

нездатність КПУ вирішити найгостріші питання життя республіки:

економічна катастрофа, апофізом якої стала Чорнобильська трагедія (26 квітня 1986 року)

національне відродження.

падіння авторитету КПУ