Наростання економічної кризи

«Золота» VIII п'ятирічка (1966–1970):

основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли у 1,5 рази, а національний доход на 30%, дві третини приросту одержано за рахунок підвищення продуктивності праці;

валова продукція с/г збільшилась на 16,6%.

Причини високих темпів розвитку — наслідки косигинських реформ:

відносна самостійність підприємств;

зростання зацікавленості трудящих у результатах своєї праці;

зміцнення кадрового складу підприємств;

збільшення рівня автоматизації та механізації виробництва, впровадження досягнень науки.

Роки ІХ (1971–1975), Х (1976–1980), ХІ (1981–1985) п'ятирічок характеризуються наростанням економічної кризи — Застій у промисловості:

спад виробництва (на початку 80-х рр. темпи росту промислового виробництва скоротилися вдвічі у порівнянні з серединою 60-х;

не конкурентоспроможність радянської продукції не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку;

уповільнення темпів впровадження досягнень НТР;

недостатній рівень механізації трудомістких робіт (забезпеченість лише на 40 %);

швидке старіння основних виробничих фондів (рівень зношеності у 1985 р. — 43 %);

зменшення продуктивності праці;

неритмічна робота промисловості;

зменшення рівня рентабельності підприємств (з 1961 до 1985 р. — майже вдвічі);

екстенсивний розвиток економіки, в основу якого було покладено витратний принцип (індустріальна гігантоманія).

Причини:

панування адміністративно-командної системи управління економікою, яка не допускала жодного ринкового елементу;

непомірні витрати на оборону.

Економічна політика центру в Україні

70–80-ті рр. визначились подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік, посиленням централістичних тенденцій. Центральні відомства на свій розсуд використовували багатства і трудові ресурси України.

Все підпорядковувалося союзним інтересам, а не інтересам і потребам республіки та її народу:

1) надіндустріалізація України перетворила країну зону екологічного лиха:

забруднення навколишнього середовища відбувалось у 10 разів інтенсивніше, ніж у СРСР в цілому;

погіршення становища з водою;

штучні моря і водойми поглинули близько 1 млн. га родючих земель;

концентрація АЕС доведена до критичного рівня;

2) Україна — складовий компонент військово-промислового комплексу (ВПК — тісне зростання воєнного виробництва з економікою країни, підкорення економіки потребам оборони), що виступав додатковим фактором централізації радянської економіки і мав тенденцію до необмеженого розростання, розширення політичного впливу, підпорядкування своїм інтересам усіх цивільних структур;

Недосконалість колгоспно-радгоспної  системи: §         екстенсивний розвиток; §         малий вплив НТП на сільське господарство; §         низька продуктивність праці колгоспників внаслідок незацікавленість в результатах праці; §         некомпетентне втручання центральних органів; §         відсутність реального власника, безгосподарність.

3) криза галузей промисловості, що займалися виробництвом товарів народного споживання.

Криза колгоспно-радгоспної системи                —

Приріст аграрного сектора в роки

ІХ-ї п’ятирічки дорівнював — 15,5%,

Х-ї —1% щорічно, ХІ-ї — 0,47% щорічно

 

 

Спроби радянського керівництва реанімувати

сільське господарство:

Протягом 60–80-х рр. проблеми села. близько 20 разів розглядалися на пленумах ЦК КПУ й на зборах активу республіканської парторганізації.

Зростання капіталовкладень: в ХІ-ій п’ятирічці в порівнянні з VІІІ-ю зросли майже у два рази.

Збільшився випуск сільськогосподарської техніки;

Реорганізація на поч. 80-х управління сільським господарством — створення РАПО (збільшення управлінського апарату в 3 рази).

Збільшення впровадження досягнень науки (збільшення поставок мінеральних добрив в 10 разів).

Завдяки самовідданій праці українських селян, Україна забезпечувала 60% союзного виробництва цукру, 40% — соняшнику та овочів, 25% — м’яса, масла та консервів.

Деструктивні процеси на сели:

знищувалося основне національне багатство України — її землі: 2% — затоплено; 6% — у критичному стоні через ерозію, що привело до ризького зниження землезабезпеченості на душу населення;

процес ліквідації малоперспективніх сел.

В 70–80 рр. народне господарство України вступило в смугу глибокої кризи. В її основі було прагнення партійно-державних верхів будь-що залишити незгинною стару систему управлення промисловістю, колгоспно-радгоспний спосіб господарювання, обмежившись їх «косметичним ремонтом».