ЗМІЦНЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В СЕРЕДИНІ Х ст.

Ольга (945–964).

Дружина Ігоря, регент за малолітства сина Святослава.

Внутрішня політика: жорстоко помстилася за чоловіка, вбивши два посольства древлян, а потім перебивши близько 5 тисяч поблизу міста Іскоростеня, а після довготривалої облоги спалила столицю древлян. Здійснивши помсту, Ольга вдається до реформ:

—          упорядкувала збирання данини, провівши податкову реформу: чітко означена кількість данини, що збиралася з підлеглих племен — «уроки», й місця збору данини — «погости»;

—          запроваджує центральну владу на місцях — влаштовує опорні пункти в усіх підвладних Києву землях («погости» й «лови» — мисливські угіддя на землях підкорених племен, де постійно перебували князівські слуги й), де зосереджується адміністративна та судова влада княгині.

Зовнішня політика спрямована на забезпечення інтересів держави дипломатичним шляхом:

—          поїздка до Константинополя, — перше мирне посольство — де була урочисто прийнята імператором Костянтином Багрянородним;

—          встановлення дипломатичних відносин з Німеччиною (обмін посольствами з імператором Оттоном І (єпископ Адальберт))

Стала першою християнкою Русі, хрестившись у Константинополі (канонізована церквою).

Святослав Завойовник (964–972)

Син Ігоря й Ольги. Майже все життя провів у воєнних походах, використовуючи наступальну тактику, швидкість і раптовість, але ніколи не нападав зненацька (вирушаючи у похід попереджав «Йду на Ви!»):

964–965 рр. — похід на Оку й Волгу: підкорення в’ятичів, розгром Волзької Болгарії й Хазарського каганату, знищення його столиці — Ітілю. Підкорення північнокавказькі племен ясів (осетинів) і косогів (адигів). Повертаючись до Києва, на зворотному шляху захопив добре укріплене хозарську фортецю Біла Вежа.

968 р. — перший дунайський (балканський) похід: захоплення придунайських міст, підкорення Дунайської Болгарії; бажання перенести столицю з Києва в Переяславець на Дунаї (перехрещення торгівельних шляхів);

969 рр. — другий дунайський (балканський) похід Святослава — захоплення столиці Болгарії Пловдива. Занепокоєний успіхами Святослава, візантійський імператор Іоанн Цимісхій напав на нього.

971 р. — поразка під Доростолом, котра змусила Святослава відмовитися від претензій на дунайські землі;

972 р. — під час повернення до Києва загинув у в бою печенігами біля Дніпровських порогів. З його черепу печенізький хан Куря зробив чашу (кубок).

Внутрішня політика: не відігравала головної ролі; перш за все — зовнішня, разом із тим перед другим Балканським походом провів адміністративну реформу (970): ввів традицію призначати князями в інші міста своїх синів (для укріплення єдності Русі).

Під час зустрічі Святослава та візантійського імператора в 971 р. хроніст занотував побачену зустріч і описав зовнішність руського князя: «Був Святослав помірним на зріст, не дуже низький і не дуже високий, з кошлатими бровами та світло-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, надмірно довгим волоссям над верхньою губою (вусами). Голова в нього була зовсім гола, але з одного її боку звисало пасмо волосся — ознака знатності роду.

Міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла цілком пропорційні. Виглядав він доволі суворим і диким. Одне вухо його прикрашала золота сережка, оздоблена золотим карбункулом та двома перлинами. Одяг на ньому був білий і вирізнявся лише чистотою».

Наш літописець також залишив свідчення про Святослава: «Сам був хоробрий і легкий. Ходячи, яко пардус [гепард], багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні казана не брав, ні м'яса не варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину і на вуглях спікши, це він їв. Такими ж і всі інші вої його були».