ЗАРОДЖЕННЯ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ

Дисиденти (інакодумці) — особи, які знаходяться в опозиції до режиму і відкрито виступають проти попрання громадянських свобод, прибічники самоцінності людської особистості.

Причини виникнення (сер. 50 — початок 60-х рр.):

суперечливість, двоякість «відлиги», обмеженість й незавершеність перетворень у країні;

збереження дискримінаційної, колоніальної політики до України.

Відмінні риси дисидентського руху в Україні:

мирна, ненасильницька форма боротьби за уми й душі людей;

наявність чітко визначених організаційних форм, а не обмеженість одиницями подвижників;

було загальноукраїнським явищем та охоплювало всі регіони України.

Дисидентські групи, що виникли в Україні:

Об’єднана партія звільнення України (1953—1959);

Українська робітничо-селянська спілка (1959—1961, Львів) Левка Лук’яненка

Український національний комітет (60-і рр.);

Український національний фронт (60-і рр.);

група Гр.Гаєвого у Донецьку (1961);

група В.Савченко, В.Чернишева та ін. у Запоріжжі (1962);

групи в інших містах (Рівне, Тернопіль, Чернівці, Луганськ, Київ).

Основні акції дисидентів:

конференції в Київському університеті з питань культури мови;

виступи в Києві біля пам’ятника Т.Шевченкові;

хвиля протестів, викликана пожежею в Києві у відділі українських рукописів у бібліотеці Академії Наук.

Вересень—грудень 1965 р. — підготовка І.Дзюбою праці «Інтернаціоналізм чи русифікація», в якій він сміливо засуджував практику нехтування громадянськими правами українського народу.

В основі ідеології більшості перших дисидентських груп — ідеї націонал-комунізму.

Форми боротьби влади з дисидентським рухом:

«проробки»;

Арешти та ув’язнення;

Травень 1961 р. — «справа юристів» (закритий судовий процес над членами УРСС на чолі з Л.Лук’яненком).

1962–1963 рр. — початок масових проробок після виступу М.Хрущова у Москві.

Серпень–вересень 1965 р. — перша велика хвиля арештів інтелігенції, працівників культури, письменників, журналістів України.