ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ ТА РУХ ОПОРУ НА УКРАЇНІ

Плани Німеччини щодо України

На початку війни проти СРСР у планах Німеччини щодо України відбулося зміщення акцентів. Якщо в довоєнний період планувалося утворення бодай маріонеткової держави «Велика Україна», то вже на початку агресії Україна розглядалася як сировинний придаток, джерело продовольства і робочої сили з перспективою після знищення значної частини населення онімечення та колонізації.

План «Ост» — колонізаторський план, яким передбачалося цілковите знекровлення слов’янства, зведення його до покірливих слуг «панівної арійської раси», перетворення України на аграрно-сировинний придаток, «життєвий простір» для колонізації представниками «вищої раси» (серед німецьких архівних документів план «Ост» не виявлений, але в ряді документів є докладні посилання на нього).

Основні положення плану «Ост». Знищити на окупованих територіях 30 млн мирного населення і військовополонених. Виселити протягом 30 років близько 50 млн поляків, українців, білорусів, литовців, латишів, естонців до Західного Сибіру, на Північний Кавказ, до Південної Америки, Африки. Онімечити решту населення окупованих територій, перетворивши його на дешеву робочу силу для 10 млн німецьких колоністів. Знищити СРСР як цілісну суверенну державу. Вжити заходів для ліквідації національної культури, середньої і вищої освіти. Забезпечити скорочення народжуваності на окупованих територіях.

«Зелена папка Геринга» — тактичний план економічного грабунку окупованих територій.

Нацистський «новий порядок» в Україні (напрямки окупаційного режиму на Україні):

1.         Знищення цілісності України та її розчленування:

•          у складі Румунії: Ізмаїльська та Чернівецька області та губернаторство Трансністрія (Одеська обл., південні райони Вінницької, західні — Миколаївської та Молдавія);

•          Польське генерал-губернаторство: дистрикт (округ) «Галіціон» (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська області);

•          Німецьке військове командування: Сумщина, Харківщина та Донбас (Прифронтова зона);

•          Рейхскомісаріат Україна: інші області України (очолив Е.Кох);

•          Угорщина: Закарпаття (з березня 1939 р.).

2.         Ліквідація радянського ладу та створення нової адміністративної структури:

•          бургомістри у містах, голови у районах, старости у селах, загони допоміжної поліції — колабораціонізм;

•          поширення дії фашистських каральних органів: державна таємна поліція (гестапо), збройні загони націонал-соціалістичної партії Німеччини (СС), служба безпеки (СД) та інші.

3.         Ідеологічна обробка населення:

•          обіцянки щодо покращення умов життя (аграрна реформа, повернення солдатів додому і т.п.)

•          обнародування фактів трагічного минулого;

4.         Регламентація життя на окупованих територіях (стан облоги), дискримінація українського населення.

5.         Фізичне винищення населення: — всього вбито і замучено 3,9 млн цивільного населення, понад 1,3 млн військовополонених.

•          масові розстріли (Бабин Яр, знищення сіл (215) та ін.);

•          організований голод;

•          «фабрики смерті» — концентраційні табори (150);

6.         Економічне та культурне пограбування країни.

7.         Вивезення молоді на роботу до Німеччини (остарбайтери) — 2,2 млн.

8.         Спроби налагодити роботу господарства в умовах нещадної експлуатації трудящих (12–14-годинний день, мізерна оплата; збереження колгоспної системи).

 

 

польський: Не був масовим (не більше 2 тис. активних учасників), розгортався лише на західних землях, ставив за мету відновлення Польщі в кордонах 1939 р.; швидко був витиснутий формуваннями ОУН

радянський: На першому етапі (1941 р.) через свою нежиттєздатність був швидко придушений (з 3500 комуністичних груп, що були залишені на окупованій території залишилося лише 22); причини:

v        відсутність навичок роботи в умовах окупації («війна на території ворога»);

v        саботаж з боку НКВД і особисто Берії, який не вбачав в ньому могутньої сили;

v        відсутність дійової підтримки з боку населення, деморалізованого початком війни.

На другому етапі (починаючи з перемоги під Москвою) набуває значного розвитку; причини:

v        ліквідовано попередні недоліки і враховано накопичений досвід;

v        набуває організованих форм: 30 травня 1942 р. створено осередок — Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з Пономаренком (начальник Штабу Українського ШПР — Т.Строкач).

Наслідки:

R        наприкінці 1942 р. в Україні вже діяло 5 партизанських з’єднань (С.Ковпака, О.Сабурова, О.Федорова та ін.) і близько 900 дрібних загонів;

R        проведення глибоких рейдів на Правобережжя (листопад 1942 р. за 30 днів з’єднання Ковпака і Сабурова з боями пройшло 750 км по окупованій ворогом території);

R        створення чисельних підпільних груп («Партизанська іскра» на Миколаївщині, «Молода гвардія» — Луганщина)

оунівський сподівання нацистів на досягнення бодай обмеженої незалежності з допомогою Німеччини виявилися безпідставними —

ð        німці не тільки не визнали «Акту проголошення незалежності Української держави» (30 червня 1941 р., Львів) й уряду Я.Стецька, розігнав його 9 липня 1941 р., а навіть пішли на розчленування;

ð        окупанти відмовилися відновити в Україні право приватної власності;

ð        відмовилися розпустити колгоспи.

Напруга між ОУН і німцями зростає і в середині вересня 1941 р. було заарештовано 300 членів ОУН (серед них С.Бандера та Я.Стецько), а 15 керівних діячів розстріляно, батальйони «Роланд» і «Нахтігаль» — розпущено. Та захопити зненацька українських націоналістів не вдалося:

Ø         багаторічний досвід підпільної роботи в умовах репресій;

Ø         «походні групи», що просувалися за німцями встигли створити осередки Опору по всій Україні, в тому числі Лівобережжі;

Ø         на західноукраїнських землях, де соціальна база була широкою, вже діяли збройні оунівські загони (на Поліссі — загін Т.Бульби-Борівця та ін.).

Гаслом боротьби стало: «Смерть Сталіну! Смерть Гітлеру!»

Вичікування і недостатність соціальної бази визначили своєрідну тактику на початку війни:

▪          організація прихильників;

▪          підготовка до активних форм збройної боротьби;

▪          активна агітаційно-пропагандистська діяльність.

У другій половині 1942 р. діяльність ОУН-Б значно активізувалася. У жовтні 1942 р. озброєні загони бандерівців об’єдналися під спільним керівництвом і дістали назву Українська повстанська армія (УПА).

В умовах антигітлерівського підпілля вперше зустрілися представники радянського та оонівського Опору, але на перешкоді стали глибокі ідеологічні розбіжності —

розгорнулася міжусобна війна, згубна для обох течій.

Колабораціонізм — співробітництво з окупаційною владою.