НЕП ТА УКРАЇНА

Березень 1921 р. — доповідь В.Леніна на Х з’їзді ВКП(б) «Про заміну продрозкладки продподатком», який поклав початок новій економічній політиці більшовиків (непу), що прийшов на зміну воєнному комунізму.

Неп (1921–1928) — форма перехідного періоду від капіталізму до соціалізму, що базується на ринковій економіці

Причини переходу до непу — криза Радянської влади та нежиттєздатність принципів воєнного комунізму:

1.         Економічна криза — розруха, параліч економіки та фінансів.

2.         Внутрішньополітичний:

а)         виступи проти більшовиків та радянської влади (страйк західносибірських залізничників; рух Н.Махна;але найбільш небезпечним для більшовиків стали селянське повстання у Воронізькій та Тамбовській губерніях на чолі з А.Антоновим та повстання моряків Кронштадту);

б)         скорочення чисельності робочого класу (в 10 разів) — опори більшовиків.

3.         Внутріпартійний — боротьба думок про шляхи виходу з кризи (10 різних платформ).

4.         Складна міжнародна ситуація.

Основні заходи:

□          у сільському господарстві:

▫          заміна продрозкладки продподатком, який знижений вдвічі, визначався на початку року й не переглядався;

▫          ліквідація кругової поруки (кожний розплачувався за себе);

▫          встановлення прогресивного податку (максимум встановлювався для куркулів);

▫          покладено край безкінечним перерозподілам землі;

□          у промисловості:

▫          денаціоналізація дрібної та частини середньої промисловості (держава отримала додаткові кошти, а на самих підприємствах підвищилася продуктивність праці);

▫          об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок;

▫          створення єдиного центра планування — Держплану (регулювання розходів, прибутків та ресурсів держави);

▫          перехід до відрядної оплати праці;

▫          відміна загальної трудової повинності й перехід до добровільного залучення робочої сили;

▫          залучення іноземного капіталу (у формі концесій — здача в оренду землі, підприємств та т. ін.), змішаних акціонерних товариств та т. ін.;

□          у торгівлі:

▫          перехід до вільної купівлі-продажу;

▫          організація базарів та великих ярмарок (Київська, Сорочинська і т.п.);

▫          відкриття торгівельних бірж (оптові угоди та операції з цінними паперами);

□          у фінансах:

▫          випуск конвертованого червонця (дорівнювався 10 царським рублям);

▫          введення постійних державних податків (86), платних послуг, державних позик та т. ін.

Однак неп не змінив суспільно-політичного устрою та соціально-економічного ладу радянської системи, що визначило обмеженість непу:

1.         Реформи обмежилися тільки сферою економічного життя — відповідних політичних змін не відбулося:

—        не дивлячись на деяке пожвавлення в роботі Рад, їх авторитет залишався слабким;

—        непмани, отримав економічні пільги, були позбавлені політичних прав;

—        не нормалізовані церковно-державні відносини;

—        збереження фактично однопартійної системи;

—        відсутність демократичних начал всередині РКП(б), нетерпимість до інакодумства.

2.         Можливості зростання капіталістичного господарства були обмежені, тому що політична влада залишалася в руках у більшовиків, а великі банки та підприємства залишалися у власності держави.

Особливості переходу до непу в Україні

Головною особливістю переходу до непу в Україні стало затягування з його введенням, що фактично сталося лише через рік — наприкінці 1921 — на початку 1922 рр. Свідченням цього було:

R        збереження продподатку на рівні продрозкладки;

R        вилучення продподатку насильно.

Причини:

ð        панування «лівацьких» настроїв в КПУ;

ð        прагнення керівництва без обмежень користуватися продовольчими ресурсами України.

Наслідком такої політики стало збереження на Україні в цей час широкого антирадянського повстанського руху (Холодний Яр на Черкащині, махновці і т.п.).

Голод 1921–1923 рр. та Україна

Найбільш ярко конфлікт українського селянства та радянської влади проявився під час голоду 1921–1923 р. на Україні, який охопив південні і степові райони. Голод лютував і в російському Поволжі та на Північному Кавказі.

Причини голоду:

1.         Скорочення посівних площ та врожайності в умовах війни та воєнного комунізму.

2.         Малосніжна зима 1920–1921 рр., посушлива весна 1921 р..

3.         Відправка хлібу до Росії.

Кількість голодуючих за різними підрахунками сягало від 4 до 7 млн чол. До голоду додалася епідемія холери. Ніяких конкретних заходів по допомозі голодуючим партійно-державне керівництво УСРР не вжило, вважаючи своїм головним завданням виконання волі центру. Тому, якщо в Росії наслідки голоду було подолано у 1922 р., то на Україні голод був ліквідований лише у 1923 р.

Підсумки та результати непу:

w          у найкоротший термін відновлено господарство країни (досягнуті найвищі темпи розвитку країни за всі 70 років радянської влади (промисловість — на кінець 1925 р., у сільському господарстві у 1926 р.; 1927 р. приніс перебільшення майже по всім показникам у порівнянні з 1913 р.)).;

w          зріс життєвий рівень населення, спала соціальна напруга;

w          збільшення чисельності робочого класу — опори більшовиків (1913 р. — 642 тис.; 1925 р. — 570,6 тис.);

w          негативним наслідком стало зростання безробіття (1925 р. — 300 тис.).

Причини швидкої відбудови господарства:

ð        Елементи конкуренції в умовах багатоукладності забезпечували високу ефективність виробництва (у великій промисловості державний сектор складав 86,4 %, кооперативи 7 %, приватний 5,7 %, а дрібна промисловість майже фактично приватна).

ð        Державна підтримка.

ð        Вдосконалення податкової системи.

ð        Виключне значення для розвитку сільського господарства мав розвиток кооперації (залучено 85 % селян; форми: споживча (працювало 6700 споживчих товариств), кредитна, постачально-збутова (майже все селянське населення), виробнича (11300 сільськогосподарських виробничих кооперативів, що охоплювали 1,5 млн. селянських господарств або 30 %)).

Разом із тим неп породив нові для радянської влади кризові явища, які умовно називають кризами збуту.

Кризи збуту супроводжували неп майже з самого його початку. В основі їх лежали «ножиці цін» на промислову і сільськогосподарську продукцію. Після збору врожаю селяни не поспішали здавати хліб державі, а намагалися притримати його до весни, коли ціни на нього зростуть, а тому майже кожного року перед країною постав привід голоду.

Хлібозаготівельну кризу 1927–1928 рр. було використано Сталіним для згортання непу.

Українізація

Введення непу супроводжувалося пом’якшенням більшовицької політики в національному питанні.

Квітень 1923 р. — ХІІ з’їзд РКП(б) який проголосив курс на коренізацію, що в Україні набула форми українізації.

Коренізація — передача в руки корінного населення всіх державних, господарських та культурних справ.

Завдання: задовольнити національні потреби українського народу.

Мета: перебудувати культуру України на принципах марксизму.

Передбачала:

v        широке залучення місцевих кадрів до органів управління республіки, партію;

v        використання рідної мови в усіх державних установах, партапараті, армії;

v        розширення видань літератури на національних мовах;

v        розвиток національної совіти та культури.

Труднощі: опір партійно-державного апарату, який складався російських та російськомовних чиновників; це і визначило повільний хід українізації.

Провідники: Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник та ін.

Результати: на початку 30-х рр. українською мовою навчали 4/5 числа шкіл, 2/3 — технікумів, 1/3 — вищих навчальних закладів; збільшився обсяг книжкової продукції, що видався українською мовою  (протягом 1928–1937 рр. у 2,6 рази); більшість театрів — українські (у 1938 р. — 57 з 84); українська мова — мова державних органів, літератури, преси, наукової, виробничої діяльності; представники національних меншин мали можливість вивчати рідну мову, культуру, розвивати національні традиції.

Наслідки — розвиток національної ідеї:

1.         Відродження націонал-комуністичної ідеології:

—в літературі — М.Хвильовий, який закликав відсіч «московському мистецтву» та широко використовувати досягнення європейського мистецтва («Геть від Москви! Дайош Європу!»);

—в партії — О.Шумський, який піддав критиці політику більшовиків в Україні, спрямовану на насадження на вищих державних і партійних постах неукраїнців;

—в економіці — М.Волобуєв, який доводив, що Україна залишається економічною колонією Росії.

2.         Активна діяльність УАПЦ, богослужіння в якій велося на українській мові.