Давні слов’яни. Слов’яни під час великого переселення народів

Проблема походження слов’ян

В історичній, лінгвістичній, археологічній літературі запропоновано понад десяток концепцій стосовно локалізації прабатьківщини слов’ян. Умовно можна виділити два напрямки:

○         міграційна теорія (слов’яни є прийшлим населенням):

—          за дунайською теорією (на основі «Повісті минулих років») слов’яни спочатку жили по Дунаю, «де нині є земля Угорська та Болгарська»;

—          за вісло-одерською теорією (В.Сєдов, І.Русанова) слов’яни вийшли з Празької культури (територія Польщі, Чехії, Словаччини);

○         теорія автохтонного походження (М.Шахматов, Б.Рибаков, С.Шелухін та ін. ) — слов’яни є споконвічними мешканцями Європи від Дніпра до Вісли.

Разом із тим чеський вчений Л.Нідерле прийшов до висновку, що походження слов’ян не може бути пояснено через відсутність достовірних джерел.

Найдавніші предки слов’ян

Межа ІІ–І тис. до н. е. — предки слов’ян виділилися з індоєвропейської спільності, вийшовши на історичну арену. Найдавнішими предками слов’ян часто вважають носіїв чорноліської культури.

І–ІІ ст. н. е. — перші письмові згадки про слов’ян, які містяться у творах римських авторів Плінія, Тацита, Птоломея, які називають їх венедами (венетами). Археологічно венедам відповідає зарубинецька культура.

Кінець венедській (зарубинецькій) єдності раннього слов’янства покладено експансією германських племен готів (ІІ–ІV ст.). Навала готів розколола венедів на склавинів та антів (під такими назвами згадуються вони у візантійських письмових джерелах: у Прокопія Кесарійського, Маврикія Стратега).

Переліг — використання землі до її виснаження, а потім її заміна.

Підсічно-вогневе землеробство — розчистка ділянок лісу із подальшим спаленням сушняку для використання землі.

Двопілля (двопільна система сівозміни) — поділ поля на дві ділянки: яр та пар.

Орне землеробство — землеробство, в якому головним знаряддям є плуг або рало, або соха.

Промисли — додаткові засоби забезпечення продуктами харчування (збиральництво, полювання, рибальство та ін.).

Бортництво — збір меду диких бджіл.

Патріархальне рабство — рабство не є формою власності — раби стають членами роду й з часом можуть покинути його.

Воєнно-племінний союз — об’єднання кількох племен для вирішення спільних воєнних завдань.

Язичництво — обожнення сил природи та поклоніння їм.

Слов’яни і Велике переселення народів

ІІІ ст. — рух на південь германських племен готів, що створили свою державу на узбережжі Чорного та Азовського морів. Після кількох невдалих спроб готам врешті вдалося підкорити собі праслов’янське населення, захопивши підступно їх вождів на чолі з Бусом.

Початок ІV ст. — поява у Північному Причорномор’ї кочовиків з Центральної Азії — гунів.

375 р. — гуни на чолі з Баламбеєм розбили готів і зруйнували грецькі міста-колонії. Звідси вони продовжили рух на захід до кордонів Римської імперії.

Середина V ст. — за Аттіли («Бич Божий») гуни досягають вершини свого розквіту. Однак після смерті Аттіли їх союз остаточно розпадається. Після цього посилюються позиції слов’ян.

VІ ст. — анти досягають найвищої могутності. Вони ведуть переможні війни з Візантією в Подунав’ї та на Балканах. Починається процес розселення слов’ян. Із межиріччя Дніпра й Дністра вони просуваються в Придунайські землі і там діляться на дві групи: одна йде на Балканський півострів, а інша — вгору вздовж течії Дунаю. Починаючи з V ст., слов’яни Лівобережжя заселяють нові райони на півночі й північному сході, що до цього були зайняті балтами та угро-фінами. Початок поділу слов’ян на три гілки — східних, західних та південних.

50-і рр. VІ ст. — з Центральної Азії у Північне Причорномор’я насунули тюркомовні кочові племена аварів. Завдавши поразки антам, вони спустошили їх землі. Осівши в середній течії Дунаю, вони утворили свою державу — Аварський каганат.

602 р. — остання письмова згадка про антів, коли вони виступали союзниками Візантії у війні з аварами.

VІ–ІХ ст. — аварська держава поступово занепадає. Причина — невдалі війни проти Візантії, франків і слов’ян.

VІІ ст. — слов’яни повністю витискають аварів з українського Причорномор’я.

Значення Великого переселення народів:

1.         Привело до формування сучасної етнополітичної карти Європи.

2.         Започаткувало поділ слов’ян на етнічні групи, які залежно від історичних обставин заклали основи процесів формування сучасних слов’янських народів.

3.         Межа між історією Стародавнього світу й Середньовіччям.