ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Початок революції.

Перша світова війна призвела до загострення соціальних, політичних та національних суперечностей у Російській імперії. Перемога буржуазно-демократичної революції в Петрограді 27 лютого 1917 р. призвела до падіння самодержавства. В ході революції у країни фактично встановилося Двовладдя — специфічна ситуація, що склалася після Лютневої революції в Росії, за якої формальним носієм влади став Тимчасовий уряд, а реальна влада належала Радам робітничих та солдатських депутатів.

Звістка про революцію досягла великих міст України вже 27–1 березня , а через кілька днів рознеслася по всій Україні. Повсякмісно проходили багатотисячні мітинги й демонстрації, учасники яких вітали революцію у Петрограді й вимагали ліквідації в Україні старої адміністрації. Більшість представників царського режиму без опору передали свої повноваження новій владі.

З метою опанування ситуації в Україні Тимчасовий уряд надсилає сюди своїх уповноважених та комісарів, на місцях створюються губернські, міські й повітові правління Протягом кількох днів представники головних установ, організацій та партій створили Раду об’єднаних громадських організацій (17 березня), яка обрала Виконавчий комітет, що діяв від імені тимчасового уряду (до 4 вересня).

Зростає соціальний рух мас, що проявилося в утворенні Рад робітничих депутатів у найбільших містах та промислових центрах. На середину 1917 р. їх було 252, в тому числі в Донбасі — 180 (71% від загальної кількості). Засновниками Рад були переважно представники загальноросійських політичних партій соціал-демократів та есерів. Зростає кількість рад селянських депутатів.

З перших днів розгортається масовий український національно-визвольний рух, що стало свідченням переростання його в національно-демократичну революцію:

12 березня 1917 р. — демонстрація українців у Петрограді.

19 березня 1917 р. — грандіозна національна демонстрація в Києві, у якій взяли участь до 100 тис. солдатів, робітників, представників студентства й учнівської молоді, над якою майоріли сотні блакитно-жовтих прапорів і гасла з вимогою автономії, а також самостійності України. Маніфестація закінчилася мітингом на Софійській площі, який був освячений православним духовенством.

Утворення Української Центральної Ради, її склад і політична програма

Українські національні сили усвідомлювали необхідність консолідації та створення суспільно-політичного центру. З ініціативою його створення виступили українські самостійники на чолі з М.Міхновським, а також Товариство українських поступовців (ТУП). На допустивши розколу в українському національному русі, керівники обох організацій 4 березня 1917 р. погодилися на створення об’єднаної організації — Української Центральної Ради (УЦР) — загальноукраїнської громадсько-політичний центру, покликаного очолити український національно-визвольний рух. Головою УЦР було обрано М.Грушевського.

Партійний склад УЦР був різноманітний: ТУП, що пізніше був перейменований на Союз українських автономістов-федералістів (С.Єфремов, Д.Дорошенко); Українська соціально-демократична робітнича партія (В.Винниченко, С.Петлюра); Українська партія соціалістів-революціонерів (М.Ковалевський); Українська народна партія (М.Міхновський). Крім партій до складу УЦР увійшли представники громадських організацій, преставники інтелігенції.

Основні напрямки політичної програми УЦР:

þ        боротьба за національно-територіальну автономію у складі 9 українських губерній та етнічних земель;

þ        підготування до виборів в Установчі збори з метою розв’язання питання про автономію України в складі Російської республіки;

þ        співпраця з Тимчасовим урядом, пошуки шляхів для цього;

þ        надання національним меншинам рівних політичних прав.

Однак в УЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. Самостійники на чолі з Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності, автономісти (М.Грушевський, В.Винниченко та ін.) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією. Самостійники серед українських політиків були в меншості, а тому погодилися на верховенство в УЦР автономістів.

Поступово УЦР отримувала велику підтримку населення, зростав її вплив. Вона перетворилася у свого роду український парламент, що віддзеркалював інтереси та прагнення всього українського народу., виступав його представницьким органом.

6—8 квітня 1917 р. — у Києві відбувся Український національний конгрес, на якому:

1)         підтверджена вимога автономії України та перебудови Російської держави на у федеративну демократичну республіку;

2)         обрано новий склад УЦР ( голова — Грушевський; замісники — Єфремов та Винниченко);

3)         обрання для постійної роботи між сесіями Малої Ради (20 чоловік).

Початок українізації армії та виникнення вільного козацтва

29 березня 1917 р. за ініціативою М.Міхновського виник Український військовий клуб імені Павла Полуботка, члени якого агітували українських солдат об’єднатися під гаслами УЦР. Члени клубу стали організаторами українського полку імені Б.Хмельницького, створення якого поклало початок українській армії.

Намагаючись перехопити ініціативу у самостійників. Лідери УЦР погодилися на скликання І Всеукраїнського військового з’їзду (5–8 травня), який закликав до «негайної українізації армії», для чого було створено Генеральний український військовий комітет, очолений С.Петлюрою.

Водночас розгортається українізація флоту. Майже на всіх кораблях Чорноморського флоту існували Українські корабельні ради (квітень).

Навесні 1917 р. на Звенигородщині (Київщина) було створено перші підрозділи Вільного козацтва. Поступово вільно козацький рух поширюється по всій Київщині, на Лівобережжі, Волині, Запорожжі. В своїх постановах з’їзди Вільного козацтва зобов’язувалися «бути на варті волі та спокою Україні».