СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

У 1900–1913 рр. принципових змін у становищі західноукраїнських земель не сталося — вони залишалися внутрішньою колонією Австро-Угорщини.

Характер економіки західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії

Галичина й Буковина розглядалися Австрією, а Закарпаття — Угорщиною, як ринок збуту продукції, що вироблялися у центральних провінціях імперії, і сировинний придаток.

Розвиток промисловості

Західноукраїнська промисловість на початку ХХ ст. знаходилася на перехідному періоді від ремесла до фабрики. Завершилося формування основних галузей фабрично-заводської промисловості і визначилися напрямки її діяльності. Провідними галузями виробництва залишалися нафтодобувна (напередодні війни нафтопромисли Борислава й Дрогобича давали 5% світового видобутку нафти) і деревообробна.

Відбувається стрімке проникнення іноземного капіталу (місцевому капіталу залишалося всього 12% ринку нафти), який приваблювали багата сировина й дешеві робочі руки в краї. Найпотужнішими з іноземних компаній були англо-австро-німецький нафтовий концерн, австро-американський синдикат «Мундус» та ін. Приплив іноземного капіталу викликав певне пожвавлення в промисловості. Однак пожвавлення виявилися короткочасним. Головною причиною цього став однобокий розвиток промисловості — розвивалися лише окремі галузі, головним чином, нафтова і деревообробна. Іноземний капітал грабіжницькі висотував багатства краю, отримуючи найвищий у Європі прибуток на вкладені кошти.

Розвиток сільського господарства

У сукупному доході Західної України на сільське господарство припадало близько 70%. Велика частина земель перебувало у власності поміщиків, тоді як переважна частина селян страждало від малоземелля (середній розмір селянського наділу становив 6 акрів). Примітивне селянське господарство переживало гостру кризу. Продовжувалося розшарування серед селян. Заможні селяни, які складали близько 10%, змогли пристосувалися до ринкових умов.

Економічне і політичне становище українського населення

Як і раніше становище більшої частини західноукраїнських земель було важким. Певне зростання промисловості не супроводжувалося поліпшенням становища робітників. У провідній галузі економіки — нафтодобуванні — на кваліфікованих роботах більшість становили поляки, умови ж праці українців були нестерпними (Борислав — «галицьке пекло… образ нужди і беззаконня»). Будівництво залізниць і насичення регіону товарами з центральних і західних провінцій розорювало місцевих кустарів, ремісників та дрібних підприємців.

В аграрних відносинах і побуті сільського населення залишалося багато кріпосницьких пережитків (монопольне право поміщиків на полювання, рибальство тощо). Селяни, які складали абсолютну більшість населення Західної України (80—95%), щоденно відчували на собі економічний гніт — мізерна плата за 17—18-годинний день влітку, кабальні форми визиску й борговий тягар, які розорювали десятки тисяч господарств, безправ’я посилили еміграцію до США, Канади, Бразилії та Аргентини. Поширеною була сезонна міграція селян і робітників до Бессарабії, Південної України, Німеччини, Бельгії, Франції. Однак це не вирішувало проблему аграрного перенаселення, причиною якого було збільшення числа малоземельних селян. Злидні, бідування, неврожаї, голод були причиною того, що смертність в Західній Україні набуло значних розмірів.

Нестерпне становище підштовхувало селян до рішучих дій. У 1902 р. почався масовий бойкот жнив, який охопив понад 100 тис. сільськогосподарських робітників. Координацію дій здійснювали місцеві комітети. Зрештою, польські поміщики пішли на поступки страйкарям: збільшили платню, виїзд на сезонні роботи набув організованих форм.

Особливістю Західної України була дискримінація українського населення у всіх сферах народного господарства. Перш за все це стосується Галичини, де поляки становили абсолютну більшість серед поміщиків, займали всі адміністративні посади, контролювали суд. Отримавши з Відня широкі владні повноваження, місцеві органи управління створювали для українців нестерпні умови праці, часто взагалі намагалися позбавити права на неї. Здійснювалася повномасштабна полонізація українців. Якщо на державну службу приймалися переважно поляки, то торгівля перебувала виключно у єврейських руках.

Розвиток кооперативного руху

Однією з форм опору економічному гнобленню з боку польського дворянства і єврейського лихварського капіталу став український кооперативний рух. У передвоєний час у Західній Україні діяло близько 500 кредитних, споживчих, збутових кооперативних спілок, найбільшими серед яких були «Народна Торгівля», «Байки синевидські» та інші. Кооперація допомагала вистояти українцям у голодні роки, згуртувала їх і стала однією з важливих форм національного руху.

Важке економічне становище лише згуртовувало українців, які об’єднувалися для захисту національних інтересів. Зростала національна свідомість, що знайшло свій вияв у піднесенні національно-визвольного руху.