Книги

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96

Умови розвитку культури:

↓ масова неписемність населення України;

↓ перепони, які уряд Російської та австро-Угорської імперій ставили на шляху розвитку української культури;

↓ збереження станового (класового) характеру освіти, що не давав можливості отримати освіту людям з незнатних та незаможних сімей;

↑ формування основ індустріального суспільства (розвиток капіталізму) викликало зростаючу потребу у розвитку освіти і підготовці кваліфікованих спеціалістів;

↑ формування української нації, пробудження національної свідомості;

↑ вплив світової культури на розвиток культури в Україні.

Освіта

Політика правлячих кіл імперій щодо освіти

Російська імперія

Австро-Угорська імперія

Царський уряд майже зовсім усунувся від матеріального утримання початкових шкіл, передав їх під опіку земств (3/4), хоча міністерство освіти розробляло та контролю-вало всі навчальні програми.

Середній освіті уваги надавалося значно більше: підготовка фахівців для державного управління, народного господарства, культури й науки.

1869 р. — проголошення загального обов’язкового початкового навчання, але через матеріальні статки, відсутність шкільних приміщень та кваліфікованих вчителів позбавляло багатьох українців можливості відвідувати школу.

Навчання на всіх ступенях (від початкової до вищої освіти) велося виключно російською мовою.

1862 р. — закриття недільних шкіл — «розсадників» національної свідомості.

В переважній більшості шкіл навчання велося у Східній Галичині — польською, у Північній Буковині — німець-кою, на Закарпатті — угорською. Кількість українських шкіл невпинно зменшувалася.

1874 р. — дозвіл навчатися українською мовою у середніх учбових закладах (кількість українських гімназій залишалася незначною).

1894 р. — відкриття кафедри української історії у львівському університеті (М.Грушевський).

1900 р. — кафедра української літератури у Львівському університеті (К.Студинський).

— кафедра української мови і літератури у Чернівецькому університеті (С.Смаль-Стоцький).

Підсумки такої політики: 1) масова не писемність населення (в Росії на 10 чоловік — від 72 до 85 неписемних; в Австро-Угорщині — 2/3, а в гірських районах — взагалі жодного писемного).

2) вищі учбові заклади — установи для обраних.

Характер освітньої політики — становий (класовий).

Спрямованість — асиміляторська (колоніальна).

Причини станової (класової), асиміляторської (колоніальної політики):

1) страх правлячих кіл перед народними масами, в середовищі яких швидко розповсюджувалися революційні ідеї, що погружало втратою влади;

2) страх перед пробудженою національною свідомістю, яка складала потенційну загрозу імперським інтересам;

3) брак коштів, нестача кваліфікованих вчителів тощо.

Розвиток освіти (Російська імперія):

○ Початкова освіта:

• початкові народні училища (назва початкових церковно-приходських і світських шкіл з реформою 1864 р.): однокласні; 3 роки навчання; загальностанові; навчання — за єдиним планами програмою (читання, арифметика і Закон Божий); якісь підготовки — надзвичайно низька, особливо у селах;

• «зразкові» двокласні училища (до кінця 70-х рр.): 5 років навчання; до перелічених предметів + географія, історія, малювання, рукоділля тощо;

• «земські школи» (відкривалися з 70-х рр.): система навчання аналогічна двокласним училищам, але утримувалися за кошти земств; викладалися прогресивно налаштовані вчителі-різночинці;

• шестирічні міські училища (назва повітових початкових училищ з 1872 р.): додатково викладалися геометрія, креслення, фізика, ботаніка тощо; готували спеціалістів для роботи на транспорті, в промисловості, в канцеляріях.

• недільні школи (перша — жовтень 1859 р. в Києві): відкривалися громадами і були єдиними, де навчання велося не тільки на російській, але й на українській мові за розширеними програмами; викладання гуманітарних і природничих дисциплін; на 1862 р. — 111 недільних шкіл; активний діяч, педагог-просвітник — Х.Д.Алчевська.

○ Середня освіта — фактично залишалася розрахованою на дітей дворян, чиновників, вихідців з буржуазних кіл (Циркуляр 1887 р. міністра народної освіти Делянова вказував, що до гімназій потрібно приймати тільки дітей матеріально забезпечених батьків, підкреслюючи, що «гімназії та прогімназії звільняються від вступу до них дітей кучерів, кухарок, прачок, дрібних лавочників і подібних до них людей»), проводилося поділ за статевою ознакою:

• прогімназії: 4-х класні, що давали неповну середню освіту;

• гімназії, 7-ми класні:

— класичні (поглиблене вивчення гуманітарних дисциплін);

— реальні (з 1871 р. — реальні училища; поглиблене вивчення точних та природничих наук; готували до вступу у вищі технічні заклади);

• учбові заклади закритого типу:

— інститути шляхетних дівчат;

— кадетські корпуси;

— приватні пансіони;

— колегія Павла Галагана (Київ) — приймалися «юнаки з недостатнім матеріальним забезпеченням» (1869–1917).

○ Вища освіта:

• в університетах Києва, Харкова, Одеси (Новоросійський університет, 1865 р.), Західна Україна — Львівський та Чернівецький (1875 р.);

• вища технічна освіта: Харків — технологічний та ветеринарний інститути; Київ — політехнічний; Ніжин — історико-філологічний; Глухів — вчительський; Львів — політехнічний.

○ Спеціальна освіта:

Міністерства відкривали

• вчительські семінарії (міністерство освіти);

• ветеринарні училища (міністерство внутрішніх справ);

• кадетські корпуси, воєнні училища та школи (воєнне міністерство);

• духовні семінарії (Синод).

Земства відкривали:

• ремісничі класи в земських школах;

• ремісничі училища (кін ХІХ ст. — 26).

З 1888 р. всі промислові училища в Росії поділялися на ремісничі, які готували кваліфікованих робітників, нижчі — для підготовки майстрів і техніків. В середніх поряд зі спеціальною учні отримували й середню освіту. Виникають: залізничні, художні, штейгерські (Лисичанськ), гірські, технічні, електротехнічні та інші.

Поява першого вищого технічного закладу на Україні — Технологічний інститут у Харкові (1885), вслід — Політехнічний інститут з чотирма відділеннями в Києві (1898), вище гірське училище в Катеринославі (1899); Харківський ветеринарний інститут (1873).

В Західній Україні спеціальна освіта розвивалася повільно: лише кілька професійних шкіл (до того ж приватні); Львівський політехнічний інститут (на польській мові), Академія ветеринарної медицини (1879).

Досягнення в науці та техніці

Галузь	Вчений	Внесок
Бактеріологія й імунологія	І.І.Мечніков (Нобелівський лауреат), М.Гамалія	Відкриття першої бактеріологічної станції й успішне лікування чуми, холери, тифу, туберкульозу.
Географія та етнографія	М.Міклухо-Маклай	17-річна мандрівка Океанією, Південно-Східною Азією, накопичення великого етнографічного матеріалу, який став основою для створення науки про людину, її місце на Землі, у природному середовищі, в загальнолюдській єдності.
Географія та етнографія	А.Краснов	Очолив першу на Україні кафедру фізичної географії в Харківському університеті.
Геологія та мінералогія	В.Тарасенко	Великий внесок у розвиток петрографії в Україні.
Геологія та мінералогія	П.Тутковський	Заклав основи мікропалеонтології
Техніка (інженерія)	М.Бенардос	Перший у сіті винайшов та застосував у світовій практиці дугове електрозварювання металів (1881).
	О.Бородін	Найкеномніший для свого часу паровоз.
	Власенко	Першим у світі сконструював зерноуборочну машину типу комбайн (1868).
	М.Кибальчич (1853–1881)	Автор проекту реактивного летального апарату.
Математика	С.Ковалевська (1850–1891)	Перша жінка, яка стала членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук.
Математика	О.Ляпунов	Автор чисельних глибоких досліджень в галузі механіки та математичного аналізу.
Фізика	М.П.Авенаріус	Дослідження в молекулярній фізиці
	М.Д.Пільчиков	Один з піонерів рентгенології в Росіїї..
	І.Пулюй	Електротехнік, йому належить першість у відкритті X-ray (рентгенівські проміні), але не запатентував їх.
Фізична хімія	М.М.Бекетов	Відкрив при Харківському університеті перше на Україні фізико-хімічне відділення.
Філософія	Памфіл Данилович Юркевич	Філософ-ідеаліст
Юриспруденція	Олександр Кістяківський (1833–1885)	Збирав, систематизував та видав «права, за якими судиться малоросійський народ»
Історія	М.С.Грушевський	Початок випуску в світ капітального дослідження історії середньовічної України, який залишається найдосконалішим викладом історії України з найдавніших часів до середини XVII ст. — «Історія України-Руси»
	Олександр Лазаревський	Дослідження соціально-економічної історії Лівобережної України XVII–XVIII ст.
	Олександра Єфименко	Перша жінка — доктор історичних наук, автор праць «Історія українського народу», «Нариси історії Правобережної України» та інших.
	Дмитро Багалій	Дослідник історії Слобожанщини.
	Дмитро Яворницький	Вивчення історії Запоріжжя та українського козацтва.
Українське народознавство	Олександр Потебня	Вчений-філолог
Українське народознавство	П.Чубинський	Етнограф (7 томів фольклорного матеріалу з науковими коментарями зібрано на Правобережжі), фольклорист

Розвиток української літератури

Автор	Твори	Зміст і тематика
М.Вовчок (Марія Вілінська-Маркович)	«Народні оповідання»; «Інститутка»	Засудження кріпацтва
Панас Мирний (П.Рудченко)	«Хіба ревуть воли, як ясла повні» (у співавторстві з І.Біликом (І.Рудченко)), «Повія», «Лихі люди», «Голодна воля» та інші	Соціально-побутові за тематикою твори дають широку картину життя українського суспільства в період утвердження капіталістичного ладу
Іван Нечуй-Левицький	«Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім’я», «На Кожух’яках», «Хмари», «Над Чорним морем», «Старосвітські батюшки та матушки», «Афонський пройдисвіт». «Запорожці», «Маруся Богуславка», «Гетьман І.Виговський», «Князь Єремія Вишневецький» та інші.	Батько української соціально-побутової повісті, яка дає глибоке розуміння життя багатьох соціальних верств українського суспільства. Національно-визвольні мотиви.
І.Я.Франко	«Борислав сміється», «Бориславські оповідання» та інші. «Вічний революціонер» (гімн). «Зів’яле листя», «Мій ізмарагд» та інші. Переклади з літератури стародавнього світу, Середньовіччя, Нового часу.	Першим показам життя та соціально-політичну боротьбу західноукраїнських робітників в умовах первісно-дикого, хижацького капіталізму. Заклик до соціально та національно поневолених народів до боротьби. Лірика.
Ю.Федькович	Поет, прозаїк, драматург	Життя гуцулів Північної Буковини.
П.Грабовський	Збірки «пролісок», «З півночі», «Кобза». Переклади з російської вірменської, грузинської, польської, болгарської. Переклади з української на російську («Песни Украины»).	Революційна лірика.
М.Коцюбинський	Публіцистичні нарис «Свет и тени русской жизни». «Дорогою ціною». «Для загального добра», «В путах шайтана», «На камені».	Критика самодержавства Непримиримість українського народу до соціального гноблення. Змальовано життя народів, що мешкали на Україні.
Л.Українка	Поема «Давня казка» Збірки поезій «На крилах пісень» та «Думи і мрії»	Ненависть до гнобителів свого народу, щире співчуття до бідувань пригноблених всіх національностей. Ідея служіння поета інтересам, потребам і запитам народних мас. Утвердження справедливості визвольної боротьби мас проти соціального і національного гноблення, заклик до єднання революціонерів всіх національностей.

Розвиток українського театру

До 1863 р., коли М.Кропивницький написав першу драму, українська література мала 45 друкованих п’єс. До 1872 р. цих п’єс вже стало 88. У 1861 р., коли було дано дозвіл грати рідною мовою, український театр міг використати 132 п’єси. До 1910 р., коли помер батько українського театру М.Кропивницький, їх стало вже 761. Сам Кропивницький написав 44 п’єси і 3 переклав.

Автор	П’єси	Зміст та ідеї
Марко Кропивницький	«Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук» та інші.	Вічні теми загальнолюдської моральності та соціальної справедливості, засудження гнобительського ладу, піднесення почуття національної гідності, виховували високу національну свідомість. Образи до п’єс бралися з навколишнього життя.
Михайло Старицький	«Циганка Аза», «Не судилося», «Талан», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» та інші
Іван Карпенко-Карий	«Сто тисяч», «Хазяїн», «Безталанна», «Мартин Боруля», «Житейське море», «Суєта», та інші

1882 р. — заснування М.Кропивницьким та М.Старицьким, які стали також режисерами і провідними акторами першого українського професійного театру.

1883 р. — Київський генерал-губернатор заборонив на 10 років в усіх тоді 5 підвладних губерніях вистави українських театральних труп — гастролі поза межами України (Москва, Петербург, Казань, Білорусь, Грузія, Польща).

70-і рр. — М.Кропивницький очолив у Львові український театр культурно-просвітницького товариства «Руська бесіда».

Видатні актори — М.Кропивницький, М.Старицький, М.Заньковецька, М.Садовський, М.Вороний, Маркова, Жаркова

Розвиток українського мистецтва

Галузь	Діяч	Внесок
Музичне мистецтво	Семен Гулак-Артемовський	Співак і композитор, автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм» (1862)
	Микола Аркас	Автор першої опери на шевченківський сюжет — «Катерина», поставлена у 1899 р.
	Петро Сокальський	Опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна» (лібрето за творами О.Пушкіна та М.Гоголя), «Богдан Хмельницький».
	Михайло Вербицький, Сидір Воробкевич, Денис Січинський	Створили пісні й романси на вірші Т.Шевченка, І.Франка, Ю.Федьковича
	Анатоль Вихняник	Керівник львівської музикального товариства «Боян», диригент і композитор, автор першої на Західній Україні опери «Купало», автор хору до трагедії «Ярополк» (на цю музику діячі визвольного руху написали пісню «Шалійте, шалійте, скажені кати»).
	Микола Лисенко	Обробка близько 600 пісень, Майже 100 творів з «Кобзаря», а також на вірші І.Франка, Л.Українки, опери «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», перших опер для дітей «Коза Дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна».
Образотворче мистецтво	І.Крамський В.Маковський, І.Айвазовський, А.Куїнджі І.Рєпін	Полотна пейзажної, побутової тематики, портретні роботи, створені на Україні «Запорожці пишуть листа турецькому султану»
	Сергій Васильківський	Близько 3500 картин та замалбовок природи України, з минулого й повсякденного життя.
	Костянтин Трутковський, Киріяк Костанді, Корнило Устіянович	Картини з побутового та суспільного життя
	М.Микешин	Пам’ятник Б.Хмельниіцькому в Києві на Софійській площі
Архітектура	Ф.Фельнер і Г.Гельмер	Будинок оперного театру в Одесі.
	В.Шретер	Будинок оперного театру в Києві.
	З.Горголевський	Будинок оперного театру у Львові

Книги принадлежат их авторам и выставлены для ознакомления

Книги

реклама

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.

Лучшие книги

LiveInternet

реклама