УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ РЕФОРМИ 1861 р.

50-і рр. ХІХ ст. позначилися посиленням кризи феодально-кріпосницької системи, яка стримувала економічний розвиток та посилювала суспільно-політичну кризу. Нежиттєздатність системи загострила Кримська війна, — невдоволення охопило всі верстви населення.

Кримська війна

Причини: загострення «східного питання» — боротьба європейських монархій за території ослабленої Османської імперії.

Привід: передача турецьким султаном ключів від Віфлеємського храму католикам.

Характер: загарбницький для всіх учасників конфлікту.

Основні події:

Під видом захисту православної церкви російські війська у 1853 р. окупували залежні від Османської імперії Молдову та Валахію. Підбурюваний англійцями та французами, турецький султан оголосив Росії війну.

Її початок виявився невдалим для Туреччини: у Синопській бухті російський флот під командуванням адмірала П.Нахімова знищив турецьку ескадру; в Закавказзі російські війська зупинили турок та завдали їм нищівної поразки; вдалими були дії Росії й на Дунаї.

Все це змусило Англію та Францію прямо втрутитися у конфлікт: їх флот увійшов у Чорне море. Союзники почалися бойові дії — їх ескадри обстріляли Одесу, Миколаїв, Керч та інші портові міста. У вересні 1854 р. англійці та французи, до яких невдовзі приєдналися війська Сардинського королівства, висадилися в Криму поблизу Євпаторії.

Спроби зупинити їх наступ на головну базу російського флоту — Севастополь — виявилися невдалими. У жовтні 1854 р. почалася оборона Севастополя, яка тривала 11 місяців. Нею керували В.Корнілов, після його загибелі — П.Нахімов, після його загибелі — В.Істомін. Місто не мало укріплень на суші, тому жителі міста і солдати у короткий термін звели оборонні редути, ключове значення серед яких мав бастіон на Малаховому кургані. Щоб перекрити доступ до міста з моря в Севастопольській бухті були затоплені вітрильники.

Не дивлячись на чисельну та воєнно-технічну превагу спроби союзників оволодіти Севастополем виявилися безрезультатними. Відвагу виявляли не тільки солдати, матроси, командири (один з героїв війни — українець матрос П.Кішка), але й цивільне населення — жінки та діти (сестра милосердя Дар’я Севастопольська, хірург М.Пирогов). Тільки у вересні 1855 р., коли було захоплено Малахів курган, захисники залишили південну частину міста та по понтонному мосту перейшли на інший берег бухти.

В березні 1856 р. було підписано Паризький мирний договір. Для Росії війна закінчилася ганебною поразкою.

Причини поразки:

1.         Економічна відсталість, а відтак — і воєнно-технічна («…безнадійна боротьба нації з примітивними способами виробництва проти нації з сучасним виробництвом» — Ф.Енгельс): гладкоствольні кременеві рушниці проти нарізних, слабка артилерія, відсутність парового флоту та залізничного сполучення, погана організація медичного обслуговування тощо.

2.         Жорстка централізована система державного управління, в якій панували хабарництво та казнокрадство.

3.         Феодальна соціальна система зі становим поділом суспільства та застарілими відносинами (панування муштри та палочної дисципліни, рекрутська система набору, станові привілеї тощо).

Висновок: «Кримська війна показала гнилизну та безсилля кріпосної Росії» (В.Ленін)

Вплив війни на Україну

ð        проголошення в Південній Україні військового стану;

ð        через Катеринославську, Херсонську, Таврійську губернії просувалися військові команди, транспорти зі зброєю, боєприпаси, іншим спорядженням;

ð        молодь забирали у рекрути, зросли податки, селян зобов’язували утримувати армійські підрозділи на постої, організовувати їх транспортне (підводи та худоба) забезпечення тощо;

ð        значних втрат зазнав Крим, особливо де відбувалися бойові дії, а його мешканці, рятуючись від війни, тікали у північні райони.

Загострення економічної та суспільно-політичної кризи:

        Війна нищила як поміщицькі, так і селянські господарства, підриваючи економіку країни.

‚        Посилення антикріпосницького руху селян.

—          «Київська козаччина» (1855 р.) — приводом до повстання, яке охопило понад 500 сіл Київщини, стали чутки про нібито прихований поміщиками царський указ, згідно з яким кріпак мав стати вільним, якщо запишеться у козаки та візьме участь у Кримській війні. Повстанці відмовилися відбувати панщину, створювали органи самоврядування, відбирали майно й землю у поміщиків. Лише застосування великих військових сил дозволило придушити це повстання.

—          похід «У Таврію за волею» (1856 р.) — після закінчення Кримської війни серед селян поширилися чутки, що ті, хто переселиться до Криму одержать волю. Десятки тисяч кріпаків Катеринославської, Херсонської Полтавської, Чернігівської, Харківської губерній залишали свої домівки й вирушали до Криму. Однак озброєні загони самовільних переселенців не пустили до Криму.

—          за неповними даними у 1856–1860 рр. на Україні відбулося 276 селянських виступів, які охопили 352 села з населенням понад 160 тис. чоловік.

ƒ        Спроби підняти антиросійське повстання на Наддніпрянщині.

Під орудою правобережного польського шляхтича Міхала Чайковського у складі турецької армії під час Кримської було сформовано козацькій полк (близько 1400 бійців), службовою мовою у якому була українська. Чайковський планував вступити в Україну, що на його думку мало підняти антиросійське повстання. Але до воєнних дій на материковій Україні не дійшло — після закінчення війни полк було відведено у тил.

„        Розгортання суспільного руху за проведення реформ.

Українська складова залишалася слабкою — українська інтелігенція знаходилася на початковому етапі свого розвитку і до політичної боротьби не була готова. Несподівану підтримку українські патріоти одержали від російського революціонера емігранта Олександра Герцена, який у журналі «Колокол» (видався у Лондоні) надрукував статтю, де визнавалося право України на незалежність, хоча і надавалося перевага федерації з Росією.

Антикріпосницькі настрої не обійшли студентство: у 1856 р. у Харкові, а пізніше у Києві було утворено політичне товариство, яке ставило за мету ліквідацію самодержавства, впровадження республіки та ліквідацію кріпацтва. Відновлення суверенітету України не передбачалося. У 1860 р. — розгромлено царською охоронкою.

Розуміли невідворотність змін і правлячі вехи суспільства: опозиція кріпацтву зростає серед промисловців та фабрикантів, недоцільність старої системи відстоювала навіть частина поміщиків (В.Тарнавський, Гр.Галаган).

Феодально-кріпосницька система в Росії остаточно зжила себе — почалася агонія. Невдоволення існуючими порядками охопило всі верстви населення. Стало очевидним, що кріпосне право необхідно скасовувати.