Світ кочівників. Ранній залізний вік на Україні

Доба бронзи

На початку ІІ тис. до н. е. люди навчилися виготовляти бронзу (перший штучно створений людиною метал — сплав міді та олова). Витіснивши з ужитку мідні знаряддя, бронза не замінила повністю кам’яні вироби. Розвиток виробничих сил викликав перший поділ праці — виділення скотарства з землеробства.

Проте вже за енеоліту в степовій смузі, на противагу землеробському світу, представленому трипільською культурою, формувався світ скотарів. Своєрідним господарсько-культурним комплексом у складі трипільської культури, що гармонійно поєднував землеробство й скотарство, стала средньостогівська культура.

За доби бронзи скотарство стає панівною галуззю діяльності населення України. Розвиток скотарства й кочового способу життя розпочинає ямна культура. Ямники започаткували на наших теренах молочне скотарство, почали користуватися транспортними засобами на колесах (великі чотириколісні граби).

Відбуваються суттєві зміни в суспільстві:

ð        вдосконалення способів господарювання " зростання продуктивності праці " поява надлишків продуктів " поглиблення майнової нерівності " виділення племінної верхівки;

ð        підноситься роль чоловіка у суспільстві " встановлення патріархальних відносин;

ð        з’являється власність окремих сімей " розклад колективного господарства " сусідська (територіальна) община.

Залізна доба

І тис. до н. е. — залізна доба людства. Застосування нових знарядь праці спричинило прогрес в усіх видах виробництва. У Лісостепу переважаючим стає орне землеробство. Однак, територія сучасної України перебуває під значним впливом войовничих кочових племен, що приходять зі Сходу.

Саме зі степними скотарями вчені пов’язують локалізацію прабатьківщини індоєвропейців.

Поступово формується так званий Великий кордон між осілим й кочовим населенням, який став зоною не стільки різноманітних контактів між племенами різних типів економіки, скільки конфліктів між ними. Пізніше цей антагонізм було поглиблено внаслідок того, що на північ від Великого кордону селилися переважно слов’яни і християни, а південніше — переважно тюркомовні племена й орди, які приймають іслам.

Кіммерійці

Кочові іраномовні племена, що прийшли з Нижнього Поволожжя й мешкали у степах Північного Причорномор’я в ІХ — першій половині VII ст. до н. е.

Головне заняття — кочове скотарство (конярство). Першими навчилися виготовляти залізну зброю з болотних руд.

Велика роль належить війні:

ð        походи на Близький Схід: знищили Фригійське царство (середина VIII ст. до н. е.), взяли Сарди, столицю Лідійського царства (654 р. до н. е.), деякі давньогрецькі міста (Ефес), воювали проти Ассирії та Урарту;

ð        на півночі підкорили хліборобські племена чорноліської культури (кін. VIII ст. до н.е.).

Виділення воєнної аристократії (імена кіммерійських царів згадають ассірійські джерела).

Перші племена на території України, назва яких збереглася в давньогрецьких (Гомер «Одіссея») та ассирійських письмових джерелах (ассирійська назва «кімараї» означає «велетні»).

Таври

Племена, що мешкали у ІХ–IV ст. до н. е. у Криму.

Скіфи

Іраномовні кочові племена, які витиснули кіммерійців із Півдня України, примандрувавши зі степових районів Передкавказзя. Мешкали у VII–III ст. до н. е. Самоназва — сколоти, а скіфи (скити) — грецька назва. Політичне об’єднання їх держави завершилося наприкінці VII т. до н. е.

Повідна роль у господарстві належала конярству. Розвивалися ремесла: ковальське, бронзоливарне, гончарство, ткацтво. Тісні торгівельні зв’язки з античними містами-державами Північного Причорномор’я.

В V ст. до н. е. Скіфію відвідав Геродот і описав життя та звичаї цього народу. Скіфію населяли 6 племен, пануюче становище займали царські скіфи. Скіфське суспільство поділялося на 3 групи: воїни, жерці й общинники, які могли бути землеробами або скотарями.

Наприкінці VІ ст. до н. е. у скіфів сформувалася держава.

Скіфи постійно воювали, здійснюючи воєнні походи до Передньої Азії проти Мідії та Ассирії, й доходили до Єгипту (у зв’язку з чим згадані у Старому Завіті). Найбільш відома оборонна війна проти перського царя Дарія І, який у 514 р. до н. е. розпочав похід проти них. Відступаючи у глиб степів й використовуючи тактику випаленої землі, скіфи завдали Дарію нищівної поразки, заживши славу непереможних воїнів.

Найбільшого розквіту Велика Скіфія досягла в IV ст. до н.е. за часів правління царя Атея, простягнувшись від Дону до Дунаю. Він карбував власну монету. Навіть поразка від македонського царя Філіпа (батька Олександра), не похитнула могутності Скіфії. Невдовзі скіфи змогли взяти реванш.

Головні боги: Табіті, Апі, Папай; Герри — священне місце, де скіфи ховали царів. Скіфські кургани — Чартомлик, Солоха, Куль-Оба, Товста Могила (золота пектораль — нашийна прикраса). «Звіриний» стиль у мистецтві.

Наприкінці ІІІ ст. до н.е. Скіфська держава припинила своє існування під натиском сарматів. Скіфи були частково винищені, частково відійшли на південь і створили дві Малі Скіфії: першу — в Нижній Наддніпрянщині та Криму зі столицею у Неаполі (поблизу сьогоднішнього Сімферополя), й другу — в нижньому Подунав’ї. Невдовзі скіфи розчинилися серед інших народів.

Довготривале й тісне співіснування місцевого населення зі скіфами-іранцями мало відчутні наслідки: назви найбільших річок півдня (Дон, Дніпро, Донець, Дністер, Дунай) походять від іранського кореня «дон» із значенням «вода»; деякі слова мають іранське походження: «топор», «собака», «цар», «Бог» тощо.

Сармати

Сармати — дуже близькі до скіфів за своїм походженням (Геродот переказав легенду, за якою сармати походять від шлюбів скіфів з амазонками — жінками-воїнами) і способом життя кочові іраномовні племена. Заселяли степи України з ІІІ ст. до н. е. Назву сарматів виводять від іранського слова «саоромант» — «оперезаний мечем».

Особливу роль у суспільстві відігравали жінки: вміли їздити верхи, добре володіли зброєю, приймали участь у війнах нарівні з чоловіками.

Сармати являли собою слабо пов’язаний союз споріднених і в той же час ворогуючих племен (язиги, роксолани, алани, аорси, сіраки та ін.), кожне з яких боролося за панування над іншими. Сармати створили свою державу — Сарматію, яка за своїм характером була рабовласницькою.

Перший нищівний удар сарматам у ІІІ ст. завдали готи, знищив їх державу, а у другій половині IV ст. їх добили гуни.

У залізному віці на території України виникають перші державні утворення, виникає майнова нерівність, з’являється приватна власність та раби.