Включення західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії

Адміністративно-територіальний устрій та населення західноукраїнських земель

Австрійська імперія являла собою мішанину земель, народів, релігій і мов, які мали різні історичні, культурні та релігійні традиції — «клаптикова імперія».

На відміну від Російської імперії, котра управлялася з єдиного центру, західноукраїнські землі належали до різних адміністративних одиниць Австрійської імперії:

Закарпаття (раніше за інші увійшло до складу Габсбургської імперії, у XVIII ст.) й входило до складу Угорського королівства (4 жупи у складі Пожонського намісництва: Ужанський, Березький, Угочарський, Маромороський; призначені королем адміністратори — жупани здійснювали адміністративну, фінансову, судову і військову владу) й управлялося з Будапешту.

Східна Галичина, де більшість населення складали українці, разом із Західною Галичиною, де більшість складали поляки складали Королівство Галіції та Лодомерії (12 дистриктів: Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславський, Стрийський, Самбірський, Сяноцький і Перемишльський) з центром у Львові (нім. — Лемберг); у місцевому сеймі, законодавчому органі краю заправляла польська шляхта, але вся повнота адміністративно-політичної влади зосереджувалася в руках губернатора, якого призначав сам імператор; імператорський уряд призначав склад членів магістратів, які керували соціально-економічним життям міст; в селах вся влада належала великим землевласникам та їх управителям (посесорам) і наглядачам (мандатарам).

Північна Буковина, де більшість складали українці, разом з Південною Буковиною, де більшість складали румуни, входила то до складу королівства Галіції та Лодомерії (1787–1849), то була окремою провінцією (з 1849 р.).

За кількісними показниками населення західноукраїнських земель налічувало 2,2 млн чол.

За етнічним складом українські землі були багатонаціональними (поряд з українцями тут оселялися поляки, євреї, угорці, німці, румуни тощо), й чітко розбитими на певні соціально-етнічні групи, кожна з яких займала свій окремий та зачинений осередок суспільного, економічного й культурного життя. Українці займали найнижчі щаблі суспільного піраміди: селяни й незначний прошарок духовенства (відсутні міщани, інтелігенція й шляхта). Тому українцями управляли іноземці: в Галичині — польська шляхта, у Буковині — румунські бояри, в Закарпатті — угорські пани. Чиновники переважно було німцями чи чехами. Провідна роль в економічному житті належала євреям.

Характер політики австрійського уряду щодо українців. Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ

Австрія розглядала західноукраїнські землі як сировинний придаток до промислово розвинених центральних та західних провінцій імперії, джерело надходження податків і поповнення армії — колоніальна за характером. Однак, ввібравши в себе західноукраїнські землі, австрійці знайшли їх занедбаними, що вимагало певної перебудови життя на цих землях.

70–80-і рр. XVIII ст. — спроби реформ за Марії-Терезії (1740–1780) та Йосифа ІІ (1780–1790):

аграрна реформа з метою пом’якшити становище селян та послабити вибухонебезпечну ситуацію в краї імператорський указ проголосив звільнення селян від особистої залежності і чітко визначив розмір панщини (до 30 днів на рік);

релігійна реформа:

зрівняння в правах католицької, протестантської, греко-католицької церков;

віруючим всіх віросповідань в однаковій мірі відкривалися дорога до університетів, державної служби, купівлі землі тощо;

ліквідовані деякі принизливі обмеження (особливий одяг для іудеїв, податок на переміщення то території країни, що збирався з худоби і т. п.)

освітня реформа:

на місці єзуїтської академії у Львові відкрито університет, при ньому до 1809 р. діяв Руський інститут, де на філософському і богословському факультетах навчалися українці;

виникає мережа греко-католицьких семінарій для підготовки священиків;

запровадження середніх та початкових шкіл, причому у початкових школах навчання відбувалося на рідній мові.

Наслідки реформ:

Пожвавилося економічне життя.

Ліквідація кріпацтва дещо послабило протистояння поміщиків та селян

Прищепили греко-католицькому духовенству нову поведінку, суть якої полягала у служінні народу.

Однак успіхи реформи були тимчасовими й за правління імператорів Леопольда ІІ (1790–1792) та Франца ІІ (1792–1835), змінилися реакцією та контрреформами, як в селянському питанні (панщина відновлена, зросли селянські повинності), так і в культурно-освітній сфері:

1805 р. — початкові школи поставлені під контроль римсько-католицької церкви.

1809 р. — закрито Руський інститут при Львівському університеті.

1812 р. — скасування обов’язковості освіти.