ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ НАПРИКІНЦІ XVIII — НА ПОЧАТКУ ХІХ ст.

Національна ідея в суспільному русі України

Втілення у життя української національної ідеї пов’язується з піднесенням наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. українського національного руху.

Етапи національного руху в Україні в першій половині ХІХ ст.:

І етап  (кін. XVIII — 1 половина ХІХ ст.)  Національно-культурне відродження.

Національна ідея була справою одинаків — освічених представників козацької старшини. В їх творах українці постають як один з європейських народів з надзвичайно багатою історією, власною мовою, звичаями та культурою. Але козацька старшина не бачила майбутнього України. Своє зникнення з історичної арени та розчинення в середовищі російського дворянства вона уявляла як кінець українства взагалі.

Будівельні блоки національно-культурного відродження:

піднесення громадського інтересу до історії України;

зародження українського народознавства (захоплення фольклором та початок мовознавства);

створення нової української літератури.

ІІ етап (з 40-х рр. ХІХ ст.)    Початок політизації національного руху.

Місце козацької еліти займають різночинці — вихідці з сімей дворянства, купців, міщан, селян. Вивчивши історичну спадщину свого народу вони не зупинилися на цьому. Те, що для патріотів І половини ХІХ ст. було завершенням («епілогом»), то для них стало початком («прологом»).

Найвидатніший представник нової генерації патріотів — Т.Г.Шевченко. Видатний внесок у розвиток української ідеї зробило Кирило-Мефодіївське братство.

Заходи українського дворянства щодо відновлення автономії України

Українська течія суспільно-політичного руху з’явилася зразу ж після ліквідації автономії України і була пов’язана з опозиційною діяльністю української козацької старшини, що ще зберегла традиції активної участі у державному житті, неприязно ставилася до усяких змін, що йшли з Росії, обороняла давній лад і культуру. Її настрої найбільше проявилися в діяльності патріотичного гуртка в Новгород-Сіверському. До гуртка належали або були з ним зв’язані десятки освічених представників відомих козацьких старшинських родів (Політики, Капністи, інші). Члени гуртка пропагували ідею української самостійності, поширювали твори, у яких, зокрема, давали високу оцінку діяльності І.Мазепи, Павла Полуботка, боролися за права всього українського шляхетства й козацтва.

У 1787 р. Василь Капніст очолив групу автономістів, яка опрацювала проект відновлення козацького війська. Російський уряд не прийняв такого роду пропозицій. Тоді у 1791 р. В.Капніст приїхав до Берліна, де мав зустріч з королівським канцлером. Капніста цікавило, чи підтримає Прусія українське повстання в разі її війни з Росією, що назрівала в той час. Відповідь була обережною, а війна так і не почалася.

Початок українського національного відродження

В умовах поширення ідей Просвітництва мовно-культурна проблема постала на передньому краї життя освіченої громадськості Лівобережжя та Слобожанщини, які наприкінці XVIII ст. регіон стали колискою загальноукраїнського відродження. Достатньо широкий прошарок вільних людей спричинив раню появу тут інтелігенції, для якої національно-культурне відродження стало справою всього життя. Всі вони походили з незаможних верств населення: дрібно-маєткового дворянства, нижнього й середнього за посадами і статками духовенства, людей міщанського і козацького станів.

Безпосередньо з ініціативи В.Каразіна стараннями української інтелігенції, підтриманої громадською думкою і коштами багатьох людей, 1805 р. у Харкові було відкрито університет. Новоутворений університет (єдиний на той час в Україні, а після закриття у 1817 р. КМА, й єдиний вищий навчальний заклад на Україні) став не тільки науково-освітнім центром, а й зберігачем та провідником української культури.

Перш ніж остаточно відійти в небуття, козацька еліта спалахнула справжнім феєрверком яскравих історичних, літературно-художніх і публіцистичних творів.

Найвизначнішим історичним трактатом початку ХІХ ст. була «Історія Русів» (авторство й до сьогодні не з’ясовано остаточно, хоча більшість дослідників віддають перевагу родині Полетиків). Головною ідеєю твору є ствердження права кожного народу на самостійний державний розвиток. Головний зміст книги складала розповідь про боротьбу українців проти польського і московського поневолення. У ній підкреслювалося порушення Москвою тих прав, що були визнані за Україною у 1654 р. книга мала величезний вплив на українську та російську громадськість. О.Оглоблін назвав «Історію Русів» «Декларацією прав української нації.., вічною книгою України». Слідом за «Історією Русів» послідували й інші дослідження з української історії.

Найвизначнішим літературним твором була поема «Енеїда» Івана Котляревського, перша частина якої вийшла у світ у 1798 р. З «Енеїди» починається нова українська література, яка ґрунтується на живій українській мові. З появою «Енеїди» починається українське національне відродження.

Пробудження у суспільстві інтересу до історії українського народу, його культури спричинило появу українознавства та розвідок з української мови.

Національна ідея — усвідомлення народом себе як окремого народу з власною історією, своїми політичними, економічними і культурними запитами, власним поглядом на майбутнє.

Національне відродження — процес пробудження й формування самосвідомості народу, який проявляється у розвитку його духовної культури, прагненні відтворити власне історичне минуле, захисті мови, зазвичай передує виникненню руху за відновлення власної держави.

Інтелігенція — суспільний прошарок, який займається розумовою працею.

Суспільно-політичний рух — рух, учасники якого виступають за ту чи іншу форму організації суспільного життя і спрямовують діяльність на реалізацію свого політичного ідеалу.