СОЦІАЛЬНА БОРОТЬБА В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

Причини підйому соціальної боротьби у першій половині ХІХ ст.

Посилення соціального гніту в умовах кризи феодально-кріпосницького господарства.

Національно-культурні утиски українського народу.

Характер протесту:

за спрямованістю: антифеодальні, антикріпосницькі;

за організацією: стихійні, локальні.

Форми протесту:

Скарги (!).

Втечі (!).

Псування панського майна й знарядь праці, порубки панського лісу і т. п.

Відмова підкорятися землевласникам та виконувати панщину.

Підпали помість.

Фізичні розправи над визискувачами.

Збройні повстання.

Найбільші заворушення козаків, селян та військових поселенців

1814–1835 рр.           —        Селянські виступи під проводом Устима Кармелюка на Поділлі та в Бессарабії. Відданий у солдати, хоча й мав звільнення від рекрутчини, втік з уланського полку й очолив групу невдоволених. Вчинено більше 100 нападів на поміщиків, купців, шинкарів. Незважаючи на те, що його жертвами траплялося були невинні люди, зажив слави народного месника та героя. Його кілька разів схоплювали, за вироками судів витримав до 4,5 тис. ударів шпіцрутенами, був засланий до Сибіру. Після втечі із заслання (пройшов пішки 13 тис. верст) відновив боротьбу й був вбитий із засідки.

1815 р.            —        повстання селян Жукове та Стасівка Полтавської губернії, які заявили, що хочуть зробити всіх селян вільними, а панів повиганяти. Разом із сім’ями стали в полі козацьким табором. Однак, озброєні списами та ножами, бій з військами програли.

1817 р.            —        повстання бузьких козаків (очолили Панас Бабиченко та Герасим Гетьманенко), невдоволених спробою реорганізувати їх в уланські полки російської армії. На придушення було стягнуто понад 10 тис. солдатів. 93 козаки віддано під суд.

1818–1820 рр.           —        низка повстань, що охопили 250 сіл на Дону і Південній Україні. Взяло участь близько 45 тис.  селян. Із допомогою величезних військових сил царський уряд придушив опір.

1819 р.            —        повстання військових поселенців у Чугуєві на Харківщині. Відмовившись виконувати державні повинності, вони вигнали офіцерів й вимагали ліквідації військових поселень. Понад місяць повстанці вели нерівну боротьбу з царськими військами , що були озброєні гарматами. Понад 2 тис. заарештованих (в тому числі і жінок) покарано шпіцрутенами.

1826 р.            —        солдат Олексій Семенов, вдаючи з себе царського уповноваженого їздив із села в село і наказував селянам заарештовувати поміщиків. До Уманського повіту були направлені значні збройні сили. Повстання придушено, Семенова засуджено на смерть.

1832–1833 рр.           —        селянські виступи на Харківщині, Чернігівщині та Херсонщині, викликані неврожаєм.

1853 р.            —        після смерті свого поміщика селяни с. Красний Кут Катеринославської губернії оголосили себе вільними. Після того, як рота солдат виявилася нездатною придушити повстання, проти них було кинуто значні сили.

1855 р.            —        «Київська козаччина». Приводом до повстання, яке охопило понад 500 сіл Київщини, стали чутки про нібито прихований поміщиками царський указ, згідно з яким кріпак мав стати вільним, якщо запишеться у козаки та візьме участь у Кримській війні. Повстанці відмовилися відбувати панщину, створювали органи самоврядування, відбирали майно й землю у поміщиків. Лише застосування великих військових сил дозволило придушити це повстання.

1856 р.            —        похід «У Таврію за волею». Після закінчення Кримської війни серед селян поширилися чутки, що ті, хто переселиться до Криму одержать волю. Десятки тисяч кріпаків Катеринославської, Херсонської Полтавської, Чернігівської, Харківської губерній залишали свої домівки й вирушали до Криму. Однак озброєні загони самовільних переселенців не пустили до Криму.

1856–1860 рр.           —        за неповними даними на Україні відбулося 276 селянських виступів, які охопили 352 села з населенням понад 160 тис. чоловік.

Причини поразки повстань:

погана підготовка повстанців, відсутність у них зброї та воєнних навичок;

стихійність та локальність повстань;

віра в доброго царя, сліпий селянський монархізм.

Шпіцрутен (з нім. — спис-лозина) — довга лозина для тілесного покарання — засудженого вели крізь стрій солдатів, а ті били його; покарання запозичене з Прусії та проіснувало в Росії з 1701 до 1863 р.