КУЛЬТУРА УКРАЇНИ У XVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIІ ст.

XVI — перша половина XVIІ ст. — період становлення культури українського народу, час національно-культурного відродження,

відбувалося за умов:

посилення соціального (впровадження фільварків і використання в них панщини), і національно-релігійного гноблення (поступове витискання української мови, переслідування православної віри тощо);

боротьба проти турецько-татарської агресії;

розвиток національно-визвольного руху викликав пробудження національної свідомості, уважне відношення до своєї культури, мови, історії й традицій;

тісний взаємозв’язок з традиціями Київської Русі;

вплив культурних цінностей Західної Європи (епохи Реформації, Контрреформації й Відродження) і розвитку російської і білоруської національних культур;

зростання в суспільстві потреби в освічених людях як для виробництва так і для торгівлі.

Розвиток освіти

Домашні школи — передавався трудовий досвід і життєва мудрість, виховувалося сприйняття краси рідної мови й почуття власної гідності, поважання свободи й братерства — не тільки навчали, але й виховували.

Школи при церквах і монастирях — навчали старослов’янській мові, арифметиці, молитвам, співам і т.п.

Протестантські школи (Волинь і Поділля) і вірменські (Галичина) — давали освіти переселенцям з інших країн.

Уніатські й католицькі школи, єзуїтські колегіуми — сприяли не тільки поширенню освіти, але й споляченню і покатоличенню насамперед української шляхти і магнатів.

Приватні школи — перша українська відкрита у 1546 р. у Львові.

Братські школи — перша у Львові (1586), а пізніше у Кам’янці-Подільському, Вінниці, Луцьку, Києві та ін містах; навчання регламентувалося статутом («Порядок шкільний»); навчалися діти шляхти, духовенства, міщан, козаків.

Острозька греко-слов’янська школа (1578–1640) — піднялася до рівня Академії того часу; перший ректор — вчений-просвітитель Герасим Смотрицький; курс «семи вільних наук»: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика; науки викладали Дем’ян Наливайко, Василь Суражський, Тимофій Михайлович; засновник-протектор князь Костянтин Острозький.

Києво-Могилянська Академія (1632): утворена внаслідок злиття братської школи (1615) із Лаврською школою (1631) зусиллями Київського митрополита Петра Могили; стала у рівень з іноземними вищими закладами і перетворилася у центр освіти на Україні; складалася з семи класів: 1-го — підготовчого, 3-х молодших і 3-х вищих; навчальна програма: слов’яно-греко-латинської школи (давньослов’янська, грецька, латинська мови, діалектика, астрологія, геометрія, астрологія та ін.) і додатково викладалися філософія, географія, історія й ін предмети; стала взірцем для створення аналогічних навчальних закладів в Ясах (1640) і Москві (1687), довгий час готувала кадри суспільно-культурних діячів не тільки для України й для Росії, Білорусі, Молдови, Румунії, південнослов’янських регіонів.

Книгодрукування — викликано потребою в розмноженні навчальних та інших книг (тому, що священики не встигали їх переписувати) і технічною можливістю створити друкарський верстат.

Швайпольд Фіоль — богослужебні книги кирилицею (1491 р., Краків): «Осмигласник», «Часослов», «Тріодь лісна», «Тріодь цвітна».

Франциск Скорина — білоруський друкар (початок XVI ст.): «Псалтир» (1517 р., Прага), «Біблія руська» (1519 р., Прага), «Апостол» (1525 р., Вільно).

Іван Федорович (Федоров) — «Апостол», «Буквар» (Львів, 1573 р.), «Буквар» (1578 р.), «Острозька Біблія» (1581); всього 28 видань.

Єлисей Плетенецький — «Часослов» (1617 р., Київ).

У XVIІ ст. кількість друкарень значно зростає (В.Суражський, Д.Наливайко, М.Сльозка, Т.Вербицький, П.Беринда, Т.Земка та ін.).

Значення:

сприяла розвитку української освіти, культури, національно-визвольного руху (публіцистична література);

підняло міжнародний авторитет України, то що видавана література була відома в багатьох країнах Західної Європи.

Розвиток української мови

у піснях, думах, казках, легендах, повір’ях, прислів’ях, приказках розвивалася українська мова;

збагачувалася за рахунок використання латинських і польських слів, термінів.

Використовувалася:

офіційний діловий стиль — «руська мова» (грамоти, 1, 2, 3 Литовські статути) — далекий від розмовної української;

старослов’янська (церковні книжки);

починається застосування розмовної мови для потреб церкви: Пересопницьке Євангеліє (1556–1561, Михайло Василевич), яке засвідчує фонетичні, граматичні лексичні й синтаксичні особливості живої української мови XVI ст., що доводить високий рівень її розвитку; переклад з польської на українську Нового Завіту В.Ногалевським.

Поширення використання української мови вимагає її вивчення:

1574 р. — Буквар І.Федоровича.

1591 р. — «Адельфотес» (учні Львівської братської школи під керівництвом архієпископа Арсенія) — слов’янська граматика грецькою й слов’яно-руською мовами.

1596 р. — «Граматика словенска язика» Л.Зизанія

1616 р. — «Граматика словенскія  правильноє синтагма» Мелетія Смотрицького: основний підручник граматики в школах України, Білорусі, Болгарії та Сербії майже до кінця XVIІІ ст. (витримала 5 видань).

1627 р. — «Лексикон словенороський і імен толкованіє» Памви Беринди: переклав на українську мову понад 8 тис. слов’янських та іншомовних термінів, збагативши тогочасну українську мову.

Література

Літописання	«Короткий Київський літопис» (XV–XVIІ ст.), Густинський, Острозький, Львівський, Хмельницький, Межигірський літописи.
Церковно-літературні твори
Перекладна література	«Олександрія», «Троянська історія», «Сказання про індійське царство» та інші.
Полемічна література	Новий жанр української літератури, яка ідейно обґрунтовувала визвольний рух на Україні: Герасим Смотрицький — «Ключ царства небесного» та «Календар римський новий» (1587); Мелентій Смотрицький — «Тренос, або плач єдиної всесвітньої апостольської східної церкви з поясненням догматів віри» (1610); Йов Борецький — «Протестація»; Іван Вишенський — дійшло 17 творів, серед них: «Викриття диявола-самодержця», «Послання до збіглих від православної віри єпископів», «Коротко словна відповідь Петру Скарзі».
Поетична література	Г.Смотрицький, А.Римша, П.Беринда, Касіян Сакович — «Вірші на жалісний погреб визначного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного...» (1622).

Театр

Народні ігри й обряди — основа українського театру — перетворюються у театралізовані вистави («Коза», «Піп і смерть» і т.п.), що відбувалися на майданах і ярмарках.

Шкільні драми (ставилися у Київському колегіумі й братських школах) — «Слово про збурення пекла»; «Трагедія руська»; «Роздуми про муки Христа, спасителя нашого» Іоаннікія Волковича — релігійні й міфологічні теми.

Поява інтермедій — п’єси вистави на побутові теми, які ставилися в антрактах драм.

Поява вертепу — ляльковий театр у двохповерховій скрині (перший поверх — побутові сюжети, другий — релігійні).

Музика й танці

Усна пісенна народна творчість (пісні, думи, обрядові пісні), які виконувалися як вокально, так і хором у супроводі цимбали, сопілок, скрипок, бубнів, бандур, балалайок, лір тощо.

Скрипалі, лірники, бандуристи, кобзарі.

Розвиток професійної музики:

церковне спів;

хорові капели в братських школах і в маєтках магнатів;

музичні цехи у Києві, Львові, Кам’янці-Подільському та інших містах.

Танці: козачок, гопак, метелиця, веснянка та ін.

Архітектура

будівництво захисних споруд — замків, фортець, валів (Гійом Боплан — Кодак, Січі);

містобудування:

світське будівництво (Будинок Костянтина Корнякта у Львові (1580), будинок Артемихи на Подолі (початок XVIІ ст.) та інші);

культове будівництво (Успенська церква у Львові (1598–1630), відбудовані Печерська лавра, Софійський собор, Кирилівський монастир та інші).

Образотворче мистецтво

Іконостаси у церквах.

Книжкова графіка (оформлення рукописних і друкованих книг; 200 мініатюр художника Спиридона (Київ, Псалтир, 1397)).

Лиття з міді й олова, художня обробка металів (декоративно оформлені дзвони, гармати, шаблі, чаші і т.п.), широко використовувалася інкрустація (оздоблення) виробів золотом, сріблом, коштовним камінням.

Церкви й палаци прикрашали різьбою, настінним живописом, кам’яними і дерев’яними скульптурами.

Поряд з традиційним релігійним сюжетом з’являються образи, взяті з життя, дедалі ширше проявляються риси гуманізму.