ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ ХVІ — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ

Передумови повстань

ð        посилення релігійно-національного гноблення;

ð        погіршення матеріального становища селян, їх закріпачення:

Ê        зменшення селянського общинного самоврядування;

Ê        заміна копного суду судом феодала;

Ê        різке обмеження селянських переходів;

ð        обмеження міського самоврядування, утиски українців-міщан;

ð        зміни в козацькому середовищі (внаслідок національно-релігійного гноблення збільшився потік втікачів, що посилило анти польські настрої, поглибили соціальну диференціацію всередині козацтва), зміцнення козацтва як стану самоусвідомлення їм своєї ролі у воєнно-політичних справах за умов його утисків з боку польських урядовців.

Рушійні сили: головна — козацтво, підтримане селянством і міщанством і частиною української дрібної шляхти.

Козацькі повстання 90-х рр. ХVІ ст.

Повстання Криштофа Косинського (1591–1593)

Привід: насильницьке вилучення кн. Острозьким володінь Косинського, отриманих за заслуги в боротьбі з татарами. У відповідь запорозький гетьман Косинський захопив Білу Церкву, Трипілля й Переяслав, взяв к облогу Київський замок. Повстання розрослося, охопивши Київщину, Волинь і Поділля. Налякана шляхта зібрала величезне військо, але у тижневій битві біля с. П’ятка (лютий 1593) розгромити повстанців не змогли. Косинський покаявся й повернув на Запорожжя, звідки організував новий похід. Заманений у пастку, був підступно схоплений і страчений магнатом Вишневецьким.

Повстання під приводом Северина Наливайка (1594–1596).

Набуло ще більшого розмаху, охопивши всю Україну й Східну Білорусію. Очолив С.Наливайко, який, повертаючись із походу на турків додому, підняв повстання, розгромивши шляхту, яка зібралася на з’їзд у м. Брацлав (Поділля). Об’єднавшись з реєстровими козаками гетьмана Г.Лободи і полковника М.Шаули, повстанці пройшли через Поділля, Волинь і Полісся, захопивши міста Бар, Вінницю, Кременець, Луцьк і винищуючи шляхту. Направивши козаків на Подніпров’я, Наливайко рушив на північ у Білорусію. Каральна експедиція на чолі з польським гетьманом С.Жолкевським завдала декілька поразок військам Наливайка у Білорусі, а потім і на Україні. Перейшовши на лівий берег Дніпра, Наливайко рушив у напрямку кордону з Московщиною, але у травні біля міста Лубни в урочищі Солониці (100 верст до Росії) повстанці були оточені. Після двохтижневого бою внаслідок зради верхівки реєстрового козацтва Наливайка було схоплено і відправлено до Варшави, де страчено після страшних тортур у 1597 р.

«Доба героїчних походів»

Перші два десятиріччя XVII ст. — період найбільш успішних морських походів запорожців (до цього — Байда-Вишнивецький, Іван Підкова).

1599 р. — повстання невільників на турецькій галері, очолене Самійлом Кішкою.

1600 р. — великий похід: захоплено 10 турецьких галер, звільнення полонених і здобуття здобичі внаслідок нападу на порт Варна.

1602 р. — розгром під Кілією турецької ескадри.

1608 р. — сухопутний похід у Крим, здобуття Перекопу й зруйнування його укріплень.

1609 р. — спалено міста фортеці Ізмаїл, Кілію і Білгород.

1614 р. — двічі перепливли Чорне море і штурмом оволоділи турецькими містами Синоп і Трапезунд.

1615 р. — напад на околиці Стамбулу; турецький флот, що наздогнав козаків у гирлі Дунаю, було захоплено і спалено. Вщент розбито турецький флот що було відправлено проти козаків у Дніпровському лимані.

1616 р. — під командою П.Сагайдачного здійснено найзначніший похід на Кафу — знищено 14 тис. тур воїнів, потоплені кораблі, звільнено полон.

1637–1642 рр. — «Азовське сидіння»: взяття запорожцями й донцями тур фортеці Азова (гирло Дону), яку вони утримували від значних сил ворогів.

Здійснюючи походи, козаки ніколи не ставили своїм завданням завоювання чужих територій, а винищували сили ворога, щоб послабити їх натиск, а головне — визволення полонених.

Гетьман П.Конашевич-Сагайдачний (1570–1622)

Впорядкування козацького війська.

Внаслідок дій гетьмана вперше створена дисциплінована козацька армія озброєна вогнепальною зброєю й артилерією. Домігся зростання кількості козацьких флотилій.

Дипломатичний хист.

Намагаючись досягнути більшої самостійності Запорожжя, загравав то з Москвою (посольство на чолі із полковником П.Ординцем з проханням прийняти козаків на службу (1620 р.) — отримання подарунків і грошей), то із Річчю Посполитою (збільшення втричі з 1 тис. реєстру — Роставицька угода)), то поспішає на допомогу оточеному під Москвою королевичу Владиславу, то відмовляється штурмувати місто.

Незважаючи на заборону Польського уряду, продовжує здійсняти морські походи проти Туреччини, розуміючи, що тільки постійна загроза з півдня зумовить необхідність збереження козацтва і забезпечить підтримку короля.

Підтримка православної церкви.

В умовах заборони православної церкви приймав Ієрусалимського патріарха Феофана (1620–1621), який відновив православну ієрархію: висвятив митрополита (Іов Борецький) і п’ять українських і білоруських єпископів.

Після повернення з московського походу (1618) разом з Запорозьким військом вступив у Київське братство, що означало підкорення Запорожжя ідеям служіння інтересам України.

Соціальна політика.

Об’єктивно висловлював інтереси заможних верств козацтва, що підтверджується його протиріччями з «народним гетьманом» Бородавкою. Об’єднання сил обох гетьманів в умовах Хотинської війни було тимчасовим. Після її завершення настояв на арешті Бородавки і відправив у кайданах до Варшави.

Хотинська війна (1620–1621)

Причини:       ·          морські походи козаків, які загрожували території Туреччини;

            ·          таємна підтримка поляками Австрійської імперії у війні з Туреччиною;

            ·          бажання турків захопити нові території.

Привід:           ®        успішний похід на Царгород (Стамбул) у липні 1620 р., що призвело до спустошень.

Хід війни:

На І-му етапі:             поразка польських військ (гетьман С.Жолкевський) під Цецорою (Молдова).

На ІІ-му етапі:            козацька рада ухвалила виступити спільно з поляками, висунувши свої вимоги, з якими Сагайдачний виїхав до Варшави; 40 тис. козацьке військо на чолі з Я.Бородавкою рушило під Хотин, де зійшлися 35 тис. польська і 250 тис. турецько-татарська армії; п’ятитижневі бої, вирішальну роль в яких відігравали козаки, очолювані на той час вже Скоропадським, закінчилися відступом турецько-татарських військ.

Наслідки війни:

q        Польща позбулася загрози втратити чималі території;

q        перша велика перемога над турками у сухопутній битві мала велике міжнародне значення;

q        спалах визвольної боротьби підкорених турками народів;

q        Туреччина відмовилася від нових великих походів з метою завоювання Європи;

q        Погіршення внутрішнього становища в Туреччині (яничари вбили султана Османа ІІІ).

Внаслідок ран, отриманих на війні П.Конашевич-Сагайдачний помирає у Києві.

Значення діяльності П.Сагайдачного:

v        боровся за відродження української державності, православ’я і культури;

v        підніс славу запорозького козацтва;

v        захистив український народ від встановлення турецького ярма.

Козацько-селянські повстання 20–30-х рр. XVII ст.

Причини посилення національно-визвольного руху у 20–30-х рр. XVII ст. — загострення відносин між Варшавою та козаками через те, що:

1)         уряд не тільки не виконав даних козакам обіцянок, але й не виплатив їм платню, більш того, зменшив козацький реєстр;

2)         незважаючи на перемир’я, укладене поляками під Хотином, козаки не припиняли своїх морських поході проти турків і татар;

3)         зростання авторитету козацтва в українському суспільстві, визнання населенням його керівної ролі, зосередження в їх руках всієї влади на Україні.

Особливість — у 20–30-х рр. XVII ст. національно-визвольний рух перемістився на Лівобережну Україну (поширення панщини на слобожан після завершення терміну пільг).

Повстання Марка Жмайла (1625).

1625 р. на Україну рушило каральне військо на чолі з С.Конецпольським. Козацькі загони, очолені М.Жмайлом зустріли поляків поблизу Канева. Особливо запеклим був бій біля Курукового озера. Зрештою справу вирішив не бій, а суперечки між козаками: помірковані запорожці скинули Жмайла і під приводом М.Дорошенка вступили в переговори з поляками, які закінчилися Куруківською угодою:

ü         реєстр — 6 тис., всі інші — повернутися до своїх власників;

ü         тисяча реєстровців на Запорожжі, щоб перешкодити втечам селян;

ü         козаки мали не втручатися в релігійні справи, відмовитися від морських походів, не підтримувати зносин з іноземними державами;

ü         встановлення чіткого військово-територіального устрою (6 полків, кожен із них — на сотні) — важливий крок до відродження Української держави;

ü         гетьман обирався загальною радою і затверджувався урядом.

Повстання Тараса Федоровича (Трясила) (1630).

Виступивши із Запоріжжя, козаки на чолі з Т.Федоровичем оволоділи Переяславом, де до них приєдналися реєстровці. Після підходу карального війська в шестигодинній нічній битві (15 травня 1630 р.) — «Тарасова ніч» — завдали шляхетському війську нищівної поразки, внаслідок чого було укладено Переяславську угоду (сейм не ратифікував її):

ü         збільшення реєстру до 8 тис.;

ü         підтвердження Куруківської угоди в усіх інших пунктах.

1633 р. — «Пункти заспокоєння», що відновлювали права православної церкви.

Повстання Івана Сулими (1635).

Привід — спорудження фортеці на Дніпрі Кодак, яка була призначена для піймання втікачів на Запорожжя. Фортеця вважалася неприступною, але Сулима за кілька годин захопив її, винищивши захоплених зненацька найманців. Наляканий польський уряд послав загін реєстрових козаків, які схопили Сулиму і його помічників і відправили до Варшави на страту.

Повстання Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина, Дмитра Гуні (1637–1638).

Придушити козацький рух жорстокою розправою із Сулимою не вдалося. Приводом до нового повстання, очоленого Павлюком, стало вилучення з реєстру всіх «неблагонадійних». Охопили Київщину, Полтавщину й Чернігівщину, та у битві під Кумейками і Боровицею (Черкащина) повстанці зазнали поразки (грудень 1637 р.), а Бут був підступно схоплений під час переговорів і страчений.

Навесні нове повстання очолив гетьман Яків Острянин (Остряниця), Д.Гуня та Й.Скидан. Вийшовши із Запоріжжя, вони розбили поляків під Голтвою. Проте загони Я.Острянина захопилися переслідуванням відступаючих поляків, які розбили загони повстанців поодинці під Лубнами й Жовнином. Острянин перейшов кордон Московської держави й поселився на Слобожанщині. Скидан поранений потрапив у полон і, вочевидь, був страчений. Козаки Гуні змушені були піти на переговори з урядовими військами й капітулювали. Їм було нав’язано «Ординацію 1638 р.»(Дивитися реєстрове козацтво). Сам Гуня врятувався на Дону.

«Золотий спокій» (1638–1648) — десятирічний період після придушення козацько-селянських повстань, який характеризується відносним затишшям. Польський уряд вважав, що йому вдалося встановити „золотий спокій” на українських землях.

Причини поразки повстань:

ð        були погано підготовлені й спалахували стихійно;

ð        селяни й міщани погано озброєні (вила, коси, дубини);

ð        не завжди козаки виступали єдиною силою разом із іншим населенням;

ð        відсутність єдності сере козацтва, нерішучість козацької старшини, яка боялася втратити свої привілеї;

ð        українські повстанці не підтримувалися польським і литовським населенням.

Значення повстань:

•          стримували посилення польського національного, феодального і колоніального гноблення;

•          відновлення православної церкви на Україні;

•          вросли козацькі привілеї (зріс реєстр, жалування та т.п.);

•          народні маси набували досвіду національної й антифеодальної боротьби.