ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА. ЗАПРОЗЬКА СІЧ — КОЗАЦЬКА РЕСПУБЛІКА

Термін «козак» — тюркського походження і означає «вільна озброєна людина, що несе прикордонну сторожову службу».

Козацтво — соціальна і класова сила, що стала творцем нової форми державності  на Україні, виступила захисником українського народу від зовнішніх ворогів.

Виникнення козацтва

Причини появи:

ð        пошуки нових шляхів до збагачення (уходництво);

ð        соціальне, національне та релігійне гноблення;

ð        потреба у збройному захисті південних рубежів.

Джерела та етапи формування

Етапи	Джерела
І етап (2 половина XV — середина XVI ст.) — Початок заселення Дикого поля	v        головне джерело — уходництво; угодники в основному походили з міщан, селян і бояр (декласована частина, яка, не маючи коштів, не могла стати шляхтою і не хотіла перетворитися у селян); кожен отримував можливість забезпечити собі матеріальний достаток, незалежне життя та випробувати свою військову майстерність і характер; дехто не повертався на зиму додому — саме на них поширилася назва «козак».
ІІ етап (з другої половини XVI ст.) — Освоєння незаселених земель	v        основна маса — збіднілі селяни і міщани, що тікали внаслідок посилення соціального і національно-релігійного гноблення; v        різношерста вольниця, яку набирали магнати до власних збройних загонів (надворні козаки).

Перші відомості про козаків:

ü         Хроніка польського літописця М.Бєльського свідчить, що у поході на кримських татар польське військо супроводжували місцеві козаки, які добре знали місцевість (1489 р.).

ü         Скарга татарського хана (1492 р.) Великому литовському князю Олександрові, що кияни і черкасці напали на татарський торговий корабель, на що той заявив, що відразу ж дав наказ розшукати тих козаків (перша згадка в документі слова «козак» пов’язане з українцями, а не просто згадано).

Життя та побут козаків

Виникнення Запорозької Січі

Кількість козаків на землях Дикого поля постійно збільшувалась, а у другій половині XVI ст. втечі селян сюди набули масового характеру («де байрак — там і козак»).

Частково вони розселялися у козацьких містах Чигирині, Каневі, Корсуні, Черкасах, та в переважній більшості уходили у Пониззя за Дніпровські пороги — так зване Запорожжя. Тут вони будували зимівники (двори, хутори), або оселялися в січах (засіки, слободи) — невеличких укріплених. Згодом сформувався союз козацьких поселень.

У 40-х рр. XVI ст. князь Дмитро Вишневецький (Байда) об’єднав розпорошені козацькі ватаги й збудував на Дніпровському острові Хортиця (1552) укріплене земляними валами й дерев’яним частоколом поселення, у якому розташовувалися козацький гарнізон, запаси зброї, боєприпасів та продовольства. Так утворилася Запорозька Січ — центральне укріплене поселення козаків, де перебувало також військове й адміністративне управління контрольованої козаками території. Пізніше назва Запорозька Січ була перенесена на всі території, заселені козаками і підвладні Запорозькій Січі.

Основні заняття:

w          полювання;

промисли

w          рибальство;

w          бджільництво;

w          скотарство;

w          згодом — землеробство.

Військове мистецтво.

Життя було надзвичайно складне тому, що починали козаки, маючи невеликий скарб, який могли прихопити із собою, та головне — сусідство з татарами примушувало кожного мати зброю і вміти вправно нею володіти й бути готовим у будь який час використати її.

•          Козаків вирізняла висока дисципліна, воєнна доблесть і обізнаність й військових справах і тому козацька піхота вважалася однією з найкращих у Європі.

•          Вміли штурмом брати фортеці й воювати на морі («чайки» — великі швидкісні човни 20 м у довжину й 4 м у ширину; швидкість — 15 км/г; 20 гребців і 70 бойового екіпажу, 4–6 гармат; у похід частіше йшло 80–150 чайок).

•          В умовах степової місцевості застосовували такий вид бойового порядку, як табір (тимчасове утворене чотирикутне укріплення зі скріплених між собою возів, покритих хмизом, очеретом і травою та прикидане землею — «рухома фортеця»).

•          Прикордонна служба («фігури»).

Побут.

Запорожці були глибоко віруючими людьми. В побуті невибагливі, їжа проста, але поживна, як правило, соломаха. Найдорожчою річчю вважали зброю. Велика увага приділялася фізичним вправам. Характерний вигляд: оселедець, довгі вуса, люлька, біла сорочка, широкі шаровари, шабля, пістолі. Кобзарство. Жінок на Запорозьку Січ не допускали.

Відбувається процес диференціації серед козацтва. Поряд із рядовими козаками («сіромою», «голотою») існують заможні («дуки»), з яких формується старшина, що керує життям козаків. Бідні козаки часто наймаються до заможних.

У козацьких землях панує козацький лад: козаки об’єднуються у громади, всі найважливіші питання вирішуються на радах, де також обирають старшину (отаманів, осавулів, суддів). Влада в громадах в руках у заможних.

Умови прийняття — православне віросповідання.

Політико-соціальний та військовий устрій Запорозької Січі

Основні риси суспільного устрою Запорозької Січі і всього козацтва.

v        відсутність кріпосництва;

v        формальна рівність між козаками (вправі користуватися землею та іншими угіддями, приймати участь в радах, обирати старшину і т.п.);

v        були водночас і військовою організацією: кожен козак за власний рахунок мав виконувати військову службу;

v        як політична організація — республіка (на чолі з військовою радою, якою керував кошовий отаман).

Запорозька Січ — козацька християнська демократична республіка.

Козацька — лише козаки (озброєні чоловіки) мали всі права.

Християнська — жінок на Січ не допускали, як було заведено в більшості рицарських орденів середньовіччя.

Демократична — старшина не мала беззаперечної влади над козаками й підкорялася звичаєвому праву та рішенням загальних рад товариства; за порушення вимог козацької общини-товариства старшину усували з посад або й карали на смерть.

Республіка — вища влада належала Загальній козацькій раді, яка вирішувала всі важливі питання життя Запорозької Січі й обирала старшину:

кошового отамана (належить вища влада на Січі);

Військова рада

писаря (відав канцелярією);

суддю (судочинство за звичаєвим правом);

осавули (порядкували військом);

обозного (командував артилерією).

Старшині вручалися ознаки влади — клейноди.

Територіально-адміністративний устрій: Запорозька Січ поділялося на паланки (округи) на чолі з полковниками.

Військовий устрій: козацьке військо (Кіш (з тюркської — ставка, резиденція командуючого), або січове товариство-лицарство) поділялося на частини — курені, очолювані курінними отаманами, що обиралися на сходках куренів.

У складі Литви та Польщі Запорозька Січ користувалося фактичною державно-політичною автономією.

Організація реєстрового козацтва

Реєстр — список козаків, що затверджується польським королем, котрі користувалися особливими привілеями за службу:

ü         право на окремий суд;

ü         звільнення від державних повинностей (крім військової);

ü         отримували земельні володіння і платню грошима, дозвіл займатися промислами і торгівлею;

ü         мати власне самоврядування.

До реєстру записували переважно заможних козаків, здатних нести військову службу зі своїм спорядженням. Старшим (гетьманом) над реєстровцями польський королівський уряд призначав вихідців зі шляхетського стану. Офіційно реєстрове козацтво називалося Запорізьким військом, якому формально підпорядковувалася й Запорозька Січ (однак взяти її під контроль Речі Посполитій так і не вдалося). Поділялося на полки і сотні.

Причини появи реєстрового козацтва:

ð        необхідність захисту південних кордонів;

ð        намагання поширити владу на Запорозьку Січ і приборкати непокірне козацтво, розколовши його.

Основні етапи:

1572 р. — універсал Сигізмунда ІІ Августа про прийняття на службу 300 козаків.

1578 р. — Стефан Баторій удвічі збільшив реєстровців, надавши їм привілеїв і вручив клейноди (прапор і печатку).

Надалі реєстр збільшувався й за гетьмана М.Дорошенка (1625–1628) налічував 6 полків (по 1 тисячі в кожному).

1638 р. — «Ординація [упорядкування] Війська Запорозького реєстрового, що перебувало на службі Речі Посполитої», яка скасовувала виборність старшини і козацький суд, віддавала їх під необмежену владу польському урядовому комісару.

Козацька символіка

Клейноди (з нім. дорогоцінність) — відзнаки й атрибути української державності:

корогва (прапор, стяг) — виготовлявся з найкращої кольорової матерії (частіше червленого (темно-червоного), малинового і т.п. кольору), на якому найчастіше золотом вишивали образ Покрови (Пресвятої Богородиці Діви Марії) — заступниці козацтва, а також хрести, святі, небесні тіла і т.п.;

бунчук — військова регалія у вигляді довгої дерев’яної палиці з мідною маковицею-кулею на верхньому кінці з китицями кінського хвоста і червоних мотузків;

булава — атрибут влади гетьмана: палиця з горіхового дерева з насадженою срібною або позолоченою кулею, що прикрашалася бірюзою;

печатка — герб Війська Запорізького із зображенням козака із шаблею при боці й самопалом в правій руці або рушницею на лівому плечі;

каламар — чорнильниця з гусячим пером, що вручалася писарю;

духові труби;

котли або литаври — мідні або срібні півкулі на триногах з натягнутою на них шкірою, з яких козак-довбуш вибував ритмічний звук;

пірнач — ознака влади курінних отаманів і полковників: палиця з насадженими срібними «пір’ями».

Роль козацтва в боротьбі проти агресії Туреччини і Кримського ханства

1.         Запорозька Січ служила південно-східним захисним форпостом українських земель, для проникнення в які турецькі і татарські війська повинні були спочатку зіткнутися із запорозьким козацтвом.

2.         Козаки й самі завдавали ударів, спускаючись Дніпром на своїх «чайках» (далі — «Доба героїчних походів»).

Роль козацтва в антифеодальних повстаннях

Приймали активну участь з 80–90-х рр. XVI ст., як правило очолюючи їх (краще озброєні, навчені, організовані, ніж звичайні селяни) (далі — «Визвольний рух на Україні наприкінці XVI — 1 третині XVIІ ст.»)

Соціальна диференціація — розшарування суспільства.