УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

Українські землі у складі Великого князівства Литовського (ВКЛ)

Захоплення українських і білоруських земель литовськими князями

Міндовг (30-і рр. ХІІІ ст. — 1263 р.) — засновник Литовської держави, приєднав „Чорну Русь” (Сучасна гродненська область в Білорусі).

Вітен (1293–1316) і Гедимін (1316–1341) — більша частина білоруських земель (Мінськ, Орша, Берестя, Пінськ, Туров); сина Гедиміна Любарта (зятя Андрія Юрійовича) (1340–1384) запросили у 1340 р. волинські бояри.

Ольгерд (1345–1377) — захоплення більшої частини руських земель: Чернігово-Сіверщина (1357–1358); розгром татарської орди у 1362 р. на р. Сині Води (Поділля) відкрило шлях до подальших завоювань: Поділля (1363), Київщина і Переяславщина (1362–1363).

Вітовт (1392–1430) — захоплення південноукраїнських степів в районі сучасної Одеси.

Підсумок: українські і білоруські землі, звільнені від ординського ярма, склали 9/10 (90%) литовської держави, яку називали у ХІV ст. Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським; таке становище вносило своєрідну специфіку в життя ВКЛ.

Причини швидкого захоплення:

Русь була послаблена золотоординським ярмом, розбратом між князями Рюриковичами, що не припинялися.

Більшість князівств добровільно входили до складу Литви, намагаючись союзом з нею захистити свої землі від натиску Тевтонського ордену і монголо-татарського ярма.

Політика Литви на захоплених землях (зумовлена переважанням українсько-руського і білоруського населення та більш високим культурним і економічним розвитком захоплених земель: «Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо» — принцип правління литовських князів):

державна мова — давньоруська, закони складені на основі «Руської правди» і т.п.;

ВКЛ залишалось схожим на федерацію чисельних земель, у внутрішнє життя яких литовський князь фактично не втручався, а влада була в руках місцевої української й білоруської знаті, отримавши значну автономію у справах;

Поступове прийняття литовцями традицій, звичаїв і мови Русі, православної віри.

ВКЛ було багатонаціональною державою литовсько-українсько-білоруською за характером, в якій литовцям належала провідна роль, а українцям і білорусам — культурна й економічна.

Польська експансія на українські землі

Викликана:

Сподіваннями магнатів південно-східної Польщі поширити свої володіння вглиб білоруських і українських земель.

Прагнення католицької церкви здобути новонавернених, а, отже, церковну десятину.

Воління багатих міщан Кракова підпорядкувати собі важливі торгівельні шляхи в Галичині.

Хід:

1340 р. — перший похід Казимира ІІІ Великого в Галичину, взяття Львова, та загарбати територію не вдалося: галицькі бояри, очолювані Дмитром Детьком, закликали на допомогу татар, вдерлися до Польщі; відступаючи, Казимир прихопив зі Львова князівську казну, зокрема ознаки королівської влади (дві корони, трон, королівську мантію та т.п.).

1349 р. — після смерті Дмитра Детька, заручившись невтручанням татар, Казимир захопив Галичину і Холмщину.

1351–1352 рр. — перша війна між Польщею та ВКЛ за галицько-волинські землі.

1353–1366 рр. — друга війна, яка закінчилася закріпленням за Польщею Галичини, а за Литвою — Волині.

Кревська унія (1385)

Причини:

Спільне бажання об’єднання посилити свої держави перед загрозою Тевтонського ордена, а також посилившихся сусідів: Угорщини (Польща) і Московського князівства (ВКЛ).

Намагання Ягайла збільшити свою владу, отримавши польську корону.

Сподівання поляків-католиків зайняти пануюче місце в об’єднаній державі.

Зміст:

Ягайло одружується на польській королеві Ядвізі і проголошується польським королем.

До складу Польщі входять землі ВКЛ, на яких вводиться католицизм як державна релігія.

Припиняються сутички між Польщею та ВКЛ, а їх збройні сили об’єднуються для боротьби з Тевтонським орденом.

Казна ВКЛ переходить на потреби Польщі.

Значення:

позитивне	негативне
У ході «Великої війни» (1409–1411) дозволило не тільки вистояти, але й розгромити основні сили Тевтонського ордену в Грюнвальдській битві (1410), в якій приймали участь й українсько-білорусько-російські полки.	Роздача українських земель польським феодалам, насильницьке поширення католицизму; Початок тривалої боротьби між прибічниками пропольської католицької орієнтації і православної про руської партій в складі ВКЛ.

Наслідки:

Литовсько-руська шляхта, очолювана Вітовтом (двоюрідний брат Ягайла), спромоглася відновити самостійність ВКЛ під верховенством Польщі (1392–1430), але через десять років після його смерті вели князівський престол у Литві знов зайняли нащадки Ягайла (бувши водночас польськими королями і продовжували політику батька).

Приймалися окремі спроби відновити колишню владу Києва як центра, але успіху не мали:

1430–1435 рр. — спроба Свидригайла Ольгердовича, підтриманого руською знаттю, але зазнавшого нищівної поразки у битві під Вількомиром (1435).

1440 р. — повстання на білоруських і українських землях проти Литви — придушено.

1452 р. — смерть Свидригайла. Ліквідація удільного Волинського князівства.

1471 р. — смерть Семена Олельковича, призначення литовського магната воєводою Києва, здобувати який прийшлося зі зброєю. Ліквідація Київського князівства (останнє удільне князівство).

1508 р. — повстання Михайла Глинського — остання спроба частини українських магнатів і шляхти з допомогою зброї здобути державну незалежність України; після цього українське панство обстоювало в Литві і Польщі тільки власні, станові і особисті інтереси.

Українські землі у складі Угорщини

У другій половині ХІІІ ст. Угорщина здійснила остаточне захоплення Закарпаття, яке стало частиною королівства і залишалось його північною прикордонною областю до середини ХХ ст. Захоплена територія поділялося на чотири комітати (жупи). Угорські королі перетворили захоплені землі на свій домен і роздавали тут маєтки своїм васалам, і відбирали землю у тих, хто виступав проти їх влади, через що окремі частини Закарпаття переходили з рук у руки.

Політика угорських феодалів на землях Закарпаття:

Посилення феодального гноблення, введення з 1351 р. кріпосного права, безконтрольне панування феодалів над селянством (суд, покарання і т.п.).

З ХІV ст. — наступ католицизму: роздача землі, взимання десятини, будівництво костьолів і монастирів.

Переселення в Закарпаття угорських селян і витискання українців у гірські необжиті райони.

В наслідок цього:

Загострення класової боротьби.

Виступи населення за національну мову й традиції.

Неприйняття католицизму (прийняття селянами і міською біднотою кальвінізму).

Українські землі в складі Османської імперії

Буковина у складі Молдавського князівства.

Середина ХІV ст.— Буковина, що була у складі Галицько-Волинського князівства, завойована Угорщиною, яка відбила її у золотоординців.

1359 р. — із складу Угорщини виділилося Молдавське князівство, і Буковина увійшла до його складу під назвою Шипинської землі (Шипинці — адміністративний центр Буковини) на правах автономії.

Середина ХV — автономія ліквідована — звичайна територіальна одиниця Молдавії (на її території утворені Черновицька і Хотинська області Молдавії). Починає з’являтися назва Буковина (від «бук»).

1514 р. — Молдавія разом із Буковиною потрапила під владу Туреччини.

Кримське ханство.

Внаслідок розпаду Золотої Орди в Криму виникла татарська військово-феодальна держава — Кримське ханство (1449–1783 рр.), якому підлягали й кочові орди Північного Причорномор’я і Кубані. Столиця — м. Бахчисарай. Правила тут династія Гіреїв. Вся повнота влади належала хану і беям, а також мусульманському духовенству на чолі з муфтієм. В 1478 р. Туреччина примусила визнати васальну залежність від султана.

Татарське населення в Криму займалася землеробством, скотарством і ремеслами, сплачуючи беям обтяжливі податки. Кримські феодали прагнули збагачуватися за рахунок пограбування. Від постійних татарських загарбницьких походів, в першу чергу, страждало населення України: з 1450 по 1556 р. орди кримчаків вчинили 86 великих походів на українські землі, вбиваючи уводячи у полон. («ясир»). Найбільший невільницький ринок знаходився у місті-фортеці Кафі (Феодосії). За підрахунками втрати України становили 2–2,5 млн. чоловік.

Українські землі в складі Московської держави

У 1480–1490 рр. після ліквідації автономії в складі Литви до Москви переходять князі чернігівські, в’яземські, белевські, новосільські та ін. Московські князі на противагу литовським виступають за руську народність і православну віру.

Внаслідок війни 1500—1503 рр. від Литви до Московщини перейшли Чернігово-Сіверські землі. Та боротьба тривала з перервами два десятиріччя і у 1523 р. Московщина остаточно підкорила собі удільне Новгород-Сіверське князівство.

 

 

 

 

 

 

Господарське життя

Землеробство — основа економічного життя України у ХІV—ХV ст.; трипільна система — Галичина, Поділля, Волинь, центральні райони Київщини, вирубна — Полісся і Карпати, перелогова — південь Київщини і Переяславщина.

Тваринництво.

Городництво.

Бджільництво.

Садівництво — у господарствах феодалів та монастирів.

Промисли — важлива роль в натуральному господарстві селян; в „Дикому полі” розвивається особлива форма господарювання — сезонне „уходництво”.

Ремесла — поступово відроджуються після монголо-татарської навали; поглиблюється професійний поділ (Львів (початок ХV ст.) — 36 ремісничих спеціальностей); створюються цехи (з ХІV ст.).

Торгівля — відновлення міжнародної торгівлі (в Київ приїжджали купці з Польщі, Австрії, Литви, Молдови, Риму, Візантії, Туреччини, Кримського ханства та ін.); поява базарів, ярмарок; створюються гільдії.

Соціально-політичні процеси

духовенство	Збільшувало земельні володіння, отримуючи від литовських князів і польських королів грамоти на володіння землями і селянами. Найбільші монастирі: Печерський, Микульсько-Пустинний, Видубецький (Київ), Дерманський (Волинь), Межигірський (Київщина), Мгарський (Полтавщина), Густинський (Чернігівський).
„радні пани”	Соціальна верхівка українського суспільства (українські й українізовані православні князі і бояри), великі землевласники (магнати), що брали участь у великокнязівській раді і впливали на хід політичних подій у державі. На відміну від попередніх часів користувалися землями лише за умови служби Великому князю.
шляхта	Середні і дрібні феодали на службі у магнатів.
селянство	Основна маса населення українських земель. Феодальна експлуатація селян ґрунтувалася на експлуатації сільських общин-громад, які складалися з кількох дворищ, а ті, в свою чергу, з окремих селянських господарств — „димів”. Громада спільно користувалася сільськогосподарськими угіддями (сіножаті та водойми). Сільська громада на сході („копа”) розкладала поміж дворищами податки і побори на користь пана і держави. Спори між селянами вирішував виборний копний суд, діявший за звичаєвим правом і „Руською правдою”. Поступово феодали обмежували право селян на судочинство і з часом замінили його вотчинним (панським) судом. Втягнення феодального господарства у товарно-грошові відносини призвели до зміни правового статусу селянина — феодали створюють фільварки, до яких включають й общинні землі. Відхід селян від панів поступово обмежується, а потім забороняються. Численність таких „непохожих” (невільних) селян у другій половині ХV—ХVІ ст. збільшується. Перший законодавчий акт, ознаменувавший початок закріпачення селянства — рішення шляхетського сейму Галицької землі 1435 р. До ХVІ ст. — п’ята частина селян — кріпаки. Більшість селян вважалося особисто вільними людьми, хоч у податному відношенні підпорядковувалися державі. Волосні старости розподіляли податки на сільські общини, ті — на дворища.

Міста поступово позбавляються сільських рис і перетворюються в центри ремесла і торгівлі.

Міста

— осередки ремесла, промислів, торгівлі, культури, політичного життя, опора і захист від ворожих нападів. — Державні та приватно власні (переважали); — Окремі міста отримували грамоти на магдебурзьке право, що звільняло їх від управління й суду феодалів (ХІV—ХV ст. — Львів, Кам’янець, Луцьк, Житомир та ін.). Міщани самі обирали міське самоуправління, суд, регулювали діяльність цехів, купецьких гільдій (корпорацій), опіку, спадкування майна. На чолі міста стояв призначає мий урядом війт, який очолював обираємий магістрат. — Більшість міст невеликі (2—3 тис.), виключення — Львів і Київ (15 тис.). — Узаконення соціальної нерівності серед міщан: багаті і бідні. — Національний склад визначався строкатістю, та українських міщан королівська адміністрація обмежувала в ремеслами, промислами і торгівлею, дозволяла селитися лише в передмістях або в занедбаних кварталах.

Причини розгортання національних і соціальних рухів — утиски, погіршення матеріального становища, закріпачення.

Форми боротьби: скарги, втечі, збройний опір.

Найбільші повстання:

1320—1321 рр. — під проводом Петра Петуні на Закарпатті.

1490—1492 рр. — повстання Мухи (Галичина, Північна Буковина, Молдавія)

Дике поле — сусідні з татарами знелюднілі родючі південноукраїнські землі

Уходництво — уходи мешканців прикордонних міст і сіл на літні промисли в Дике поле.

Цех — об’єднання ремісників однієї спеціальності для захисту власних інтересів і встановлення монополії на виробництво товарів.

Базар — визначені місця для щоденної або в певні дні торгівлі ремісничими виробами, харчами та т.п.

Ярмарок — великі торги, які відбувалися у певну пору року, куди прибували місцеві та іноземні купці.

Гільдії  — об’єднання купців.

Фільварок — панські власні великі товарні господарства.

Магдебурзьке право — право міст на самоврядування.

Магістрат — обирає мий мешканцями міста орган самоврядування.